Матеріали до історії Скитії-України ІV-V століть. Походження та дії гунів.

Першим увійшов слуга Аттила з тацею, що була з м'ясом, а за ним гостьові служки поставили на столи хліб та закуски. Для решти варварів та для нас була приготована розкішна їжа, сервована на круглих срібних тацях, але Аттилу не подавалось нічого, окрім м'яса на дерев'яній тарілці. І у всьому іншому він виявляв невибагливість: так, наприклад, гостям подавались чарки золоті та срібні, а його келих був дерев'яний. Одяг його також був простий, й нічим не відрізнявся від інших, окрім чистоти; ні меч, що висів збоку, ні перев'язі варварського взуття, ні вуздечко його коня не були прикрашені, як в інших скіфів, золотом, каміннями або якими-небудь іншими цінностями86.

Коли була з'їжена страва, покладена на перших тарелях, ми всі встали, і не сідали на свої крісла до того часу, поки кожен гість попереднім порядком не випив поданий йому повний келих вина, побажавши доброго здоров'я Аттилу. Вшанувавши його таким чином, ми сіли, і на кожний стіл було поставлено друге блюдо з іншою стравою. Коли всі скуштували і цю їжу, то знову встали таким же чином, випили вино і знову сіли.

З настанням вечора були запалені смолоскипи і два варвари, ставши на середину навпроти Аттила, заспівали пісні, в яких вихваляли його перемоги та військову доблесть; учасники пиру дивились на них, і одні захоплювались піснями, інші, згадуючи про війни, підбадьорювались духом, дехто ж, у кого тілесна сила ослабла від часу й дух спонукав до спокою, проливали сльози. Після співу виступив якийсь скіфський блазень [дослівно — пошкоджений розумом скіф] й почав верзти різноманітну нісенітницю, яка всіх насмішила87.

Після нього увійшов маврусієць Зеркон. Едікон переконав його приїхати до Аттила, щоб за його посередництвом отримати назад свою дружину, котру він взяв у варварській землі, знаходячись у тісній дружбі з Владом. Він залишив її в Скіфії, коли Аттило послав його до Аеція як дарунок. Але він обманувся у цих сподівання, бо Аттило розсердився на нього за те, що він повернувся в його землю. На цей раз він прийшов під час пиру і своїм виглядом, одягом, голосом і дивною сумішшю проголошуваних ним слів (він змішував з авсонською унську та готську мови) всіх розважив і у всіх збудив незгасний сміх, окрім Аттила. Останній залишався нерухомим, не змінювався в обличчі і ніяким словом чи вчинком не виявляв своєї прихильности до веселого настрою.

Лише коли наймолодший з його синів, на ймення Ірна, увійшов і став біля нього, він поплескав його по щоці й подивився на нього ніжними очима. Коли я висловив здивування, що він не звертає уваги на інших дітей, а до цього ставиться ласкаво, варвар, що сидів поруч зі мною і розумів по-авсонському, попередивши, щоб я нікому не переказав його слова, пояснив: чаклун напророчив Аттилу, що його рід загине, але буде відновлений цим сином. Поки гості пирували вена .ніч, ми потихеньку вийшли, щоб не дуже довго засиджуватись за випивкою.

Наступного дня ми прийшли до Онигісія і сказали, що нас треба відпустити й не змушувати даремно витрачати час. Він відповів, що і Аттило хоче нас відправити. Трохи згодом він почав радитися з довіреними людьми, як виконати бажання Аттила, й складав листи для передачі імператору. При цьому були присутні писарі та Рустицій, уродженець Верхньої Мезії, що був взятий у полон на війні і завдяки своїй освіті слугував варвару для написання листів.

Коли він вийшов з наради, ми звернулись до нього з проханням про звільнення дружини Сілла та її дітей, що потрапили в неволю при взятті Ратіарія. Він не відмовляв в їхньому звільненні, але хотів відпустити їх за велику суму грошей. Коли ми почали благати його зглянутися над їхньою долею та взяти до уваги їхній минулий добробут, він пішов був до Аттила й відпустив жінку за п'ятсот золотих, а дітей відправив як дарунок імператору.

В цей час і Крека, дружина Аттила, запросила нас пообідати в Адамія, керуючого її справами. Ми прийшли до неї разом з Декількома знатними особами з туземців й зустріли тут щиру гостинність. Адамій вшанував нас ласкавими словами та вишуканою стравою. Кожен із присутніх по скіфській гречности вставав і подавав нам повний келих, обнімав і цілував того, хто випив, потім брав келих назад. Пообіді ми повернулись у наш намет й лягли спати.

Наступного дня Аттило знову запросив нас на учту, і ми знову прийшли до нього й почали бенкетувати. На ложі разом з ним сидів вже не старший син, а Оіварсій, його дядько по батькові. Протягом всього бенкету він ласкаво розмовляв з нами й прохав нас переказати імператору, щоб той дав в дружини Констанцію [що був посланий до нього Аецієм як секретар] жінку, яку обіцяв.

Справа в тому, що Констанцій, який був в імператора Феодосія разом з відправленими від Аттила послами, обіцяв влаштувати непорушний мир римлян зі скіфами на довгий час, якщо імператор дасть йому в дружини багату жінку. Імператор погодився на це й обіцяв віддати за нього дочку Саторніла, що був відомий багатством та знатністю роду. Але цього Саторніла наказала вбити Афінаїда, чи Євдокія88 (вона називалася обома цими іменами).

Привести у виконання обіцянку імператора не допустив Зінон, піднесений до консульського звання, що мав під своєю владою велику рать ісаврів89, з якою він під час війни охороняв Константинополь. Тоді, керуючи військовими силами на Сході, він звільнив цю дівчину з-під охорони й заручив її з одним із своїх наближених, якимсь Руфом.

Констанцій, обманутий у своїх сподіваннях, просив варвара не залишати без помсти нанесену йому образу й дати йому або відняту дівчину, або іншу, яка б принесла віно. Тому-то під час бенкету варвар і доручив Максиміну передати імператору, що Констанцій не мусить бути обманутий у наданому сподіванні, бо цезарю непристойно брехати... Таке доручення дав Аттило, бо Констанцій обіцяв дати йому гроші, якщо йому буде вимовлена дружина з дуже багатих у римлян сімей90.

Через три дні після того нічного бенкету ми були відпущені з пристойними дарами. Разом з нами Аттило послав і Веріха, що сидів вище за нас на бенкеті, мужа з числа знатних і управителя багатьох поселень91 в Скіфії, як посла до імператора, який і раніше був з посольством у римлян.

Ми вирушили в дорогу й зупинились в якомусь селі. Тут був спійманий скіф, що перейшов з римської землі на варварську як вивідувач; Аттило наказав посадити його на кіл. Наступного дня, коли ми проїжджали через інші села, були приведені два чоловіка із скіфських невільників зі зв'язаними позаду руками, що вбили своїх господарів, які володіли ними по праву війни; їх обох розіп'яли на колодах з перекладинами, прив'язавши головами.

Поки ми їхали по Скіфії, Веріх, що супроводжував нас, здавався людиною спокійною та ласкавою. Коли ж переправились через Істр, він почав ставитись до нас вороже через дріб'язкові приводи, що подавали служки. Перш за все він відняв коня, якого раніше подарував Максиміну. Справа в тому, що Аттило наказав всім своїм наближеним виявляти Максиміну люб'язність подарунками, і кожний прислав йому коня, серед них і Веріх. Прийнявши декілька коней, Максимін відправив інших назад, бажаючи поміркованістю показати свою розсудливість. Цього-то коня відняв тепер Веріх, і не хотів ні їхати, ні їсти разом з нами, так що установлені нами у варварській землі зв'язки продовжувались лише до цих пір [тобто, до границі імперії]. Звідси через Філіппополь ми рушили в напрямку до Адріанополя. Зупинившись тут на відпочинок, ми вступили в розмову з Веріхом й попрікнули його за мовчанку, говорячи, що він сердиться на нас без будь-якої нашої вини. Ми заспокоїли його, запросили на частування й рушили далі.

По дорозі зустрілися були ми з Вігілою, що повертався у Скіфію, повідомили дану Аттилом відповідь на наше посольство й рушили далі. По прибутті в Константинополь ми думали, що Веріх змінить гнів на милість; але він залишався вірним своїй дикій натурі, продовжував ворогувати й звинувачував Максиміна у тому, що той немов би у Скіфії говорив, що військові начальники Ареобінд [він же Марціалій, про якого див. вище, на початку.цього уривку] та Аспар92 не користуються повагою у цезаря і ставився до них з презирством, викриваючи їхню варварську легковажність.

10-й уривок (448 р. після Р.Хр.)

Коли Вігіла прибув у ті місця, де в ту пору перебував Аттило, його оточили підготовлені для цього варвари й відібрали гроші, які він віз Едікону. Його самого привели до Аттила й той запитав його, для чого він віз стільки золота? Вігіла сказав, що взяв його із завбачливости про себе та своїх супутників, щоб уникнути зупинки в дорозі від нестачі продовольства або за відсутністю коней чи потрібних для перевозки вантажу в'ючних тварин, які могли б загинути в довгій подорожі. Окрім того, у нього були заготовлені гроші й для викупу полонених, бо багато осіб в римській землі просили його викупити своїх родичів.

На це Аттило сказав: "Ні, мерзенна тварюко (так назвав він Вігілу), ти не уникнеш суду завдяки своїм вигадкам, і не буде у тебе достатньої причини уникнути покарання, бо у тебе грошей більше, ніж потрібно для твоїх розходів, для закупівлі коней і в'ючної худоби та для викупу полонених. Та і я заборонив викупати будь-кого ще тоді, коли ти приїжджав до мене з Максиміном. Сказавши це, він наказав заколоти мечем сина Вігили, що вперше супроводжував тоді його у варварську землю, якщо той негайно не скаже, кому і з якою метою привіз він гроші.

При вигляді юнака, якого вели на смерть, Вігіла залився сльозами і з голосінням закричав, що меч насправді мусить бути занесений на нього, а не на юнака, ні в чому невинного. Нітрохи не забарюючись, він розповів про задумане ним з Едіконом, євнухом та імператором і при цьому невпинно благав, щоб його вбили, а сина відпустили. Аттило, зрозумівши із розповіді Едікона, що Вігіла ні в чому не збрехав, наказав взяти його в кайдани і пригрозив, що не звільнить його до того часу, поки він не пошле сина і принесе йому як викуп за себе ще п'ятдесят ліврів золота. Отак Вігіла залишився в кайданах, а його син повернувся у римську землю93. Потім Аттило послав Ореста та Іслу в Константинополь.