Матеріали до історії Скитії-України ІV-V століть. Походження та дії гунів.

Поки ми розмовляли, один зі слуг підійшов й відчинив ворота огорожі. Я підбіг до нього і запитав: "Що робить Онигісій? Я хочу доповісти йому дещо за дорученням римського посланника". Той відповів, що я побачу Онигісія, якщо трохи зачекаю, бо він збирається виходити. І дійсно, через деякий час Онигісій з'явився. Я підійшов до нього і сказав: "Римський посланник вітає тебе; я приніс тобі від нього подарунки разом із золотом, присланим від цезаря. Посланник хоче з тобою поговорити і бажає знати, де і коли тобі буде зручно з ним зустрітися"75. Онигісій наказав своїм людям прийняти золото та подарунки, а мене попросив доповісти Максиміну, що він зараз же прийде до нього.

Я повернувся до Максиміна і доповів йому про прихід Онигісія, який дійсно незабаром увійшов до намету. Привітавшись з Максиміном, він подякував йому та цезарю за подарунки і запитав, чому він його запросив. Максимін відповів йому: "Настав час Онигісій, здобути тобі ще більшої слави серед людей, якщо прийдеш до імператора, уладнаєш своєю прозорливістю всі непорозуміння і установиш згоду між римлянами та уннами. Не лише обом народам буде від цього велика користь, але цим ти і сім'ї своїй зробиш великі вигоди, бо разом з дітьми своїми ти будеш завжди приятелем цезарю та його роду"76.

Онигісій запитав, що він може зробити на догоду імператору і яким чином за його допомогою можуть бути усунуті непорозуміння? Максимін відповів, що відправившись в римську землю, він зробить приємне імператору, а непорозуміння розв'яже, якщо виявить їхні причини й усуне їх згідно статтям мирного договору. На це Онигісій сказав, що він оголосить цезарю та його радникам лише те, що бажає Аттило. "Чи римляни думають, продовжував він, проханнями схилити мене до того, щоб я зрадив своєму володарю, забув отримане у Скіфії виховання, знехтував дружинами та дітьми своїми, а римське багатство поставив вище від служби Аттилу? Я можу бути вам більш корисним, якщо залишусь на своїй батьківщині, бо якщо трапиться, що мій повелитель буде гніватися на римлян, то я можу пом'якшити його гнів. Якщо ж приїду до вас, то можу накликати на себе звинувачення, що перевищив дані мені вказівки". Після цих слів Онигісій пішов, попередньо сказавши мені, що я можу приходити до нього й говорити з ним про те, що ми хочемо від нього знати, — бо постійні відвідини його Максиміном, як особою високого звання, були б непристойні.

Наступного дня я пішов до двору Аттила з подарунками для його дружини на ймення Крека77. Від неї він мав трьох дітей, з яких старший був на чолі акатирів та інших народів, що жили в припонтійській Скіфії78. Всередині огорожі було багато споруд, з яких одні були зроблені з красиво припасованих вирізьблених дощок, а інші — з тесаних та вирівняних колод, вставлених в дерев'яні круги. Ці круги починались від землі й піднімались до помірної висоти79.

Тут жила дружина Аттила. Мене впустили варвари, що стояли біля дверей. Вона лежала на м'якому ложі; підлога була вистелена шерстяними килимами, по яких ходили. Царицю оточувало багато слуг; служанки, що сиділи навпроти неї на підлозі, вишивали різнокольорові узори на полотняних тканинах, які накидались для прикраси поверх варварського одягу.Наблизившись до цариці, я привітав її, передав подарунки і вийшов.

Я пішов до інших палат, де жив сам Аттило, щоб зачекати, коли вийде Онигісій, бо він там знаходився. Я стояв серед натовпу людей; ніхто мені не заважав, бо я був відомий охороні Аттила та оточуючим його варварам. Велика кількість людей, що наближалися, підняли шум і гамір, який повідомив про вихід Аттила. Він вийшов з палацу, виступав гордо й кидав погляди туди та сюди. Його супроводжував Онигісій. Коли він зупинився перед палацом, до нього почали підходити люди, що мали позови між собою, і отримували його рішення. Потім він повернувся до палацу, де почав приймати варварських послів, що приїхали до нього.

Поки я чекав Онигісія, Ромул, Промут та Роман, що прибули з Італії послами у справі золотих чаш, у присутности констанцієвого супутника Рустиція та Константіола, вихідця із підвладної Аттилу области Пеонії, розпочали зі мною розмови і запитали, чи відпущені ми Аттилом, чи примушені ще залишатися тут. Я сказав, що саме про це хочу запитати в Онигісія і тому чекаю у дворі. Зі свого боку я запитав, чи дав їм Аттило прихильну та дружню відповідь у їхній справі. Вони відповіли, що він рішуче не змінює своєї думки й оголошує війну, якщо йому не вишлють Сільвана або кубки.

Поки ми дивувались безглуздій впертости варвара, посол Ромул, досвідчений у багатьох справах, перервав нашу розмову і сказав, що велике щастя Аттила та могутність, що походить від цього щастя, занадто підносять його самовпевненість, так що він не терпить ніяких справедливих доказів, якщо не визнає їх вигідними для себе. Ніколи нікому з попередніх володарів Скіфії або навіть інших країн не таланило стільки здійснити в такий короткий час. Його володіння сягають над островами в океані, і не лише усіх скіфів, але і римлян змушує він платити собі данину80.

Домагаючись досягти ще більшого над існуючим й збільшити свої володіння, він хоче вирушити навіть у Персію. Коли хтось із присутніх запитав, яким шляхом він може пройти в Персію, Ромул сказав, що Мідія знаходиться не на великій відстані від Скіфії і що уннам відома ця дорога, бо вони вже давно робили походи в Мідію, коли їх батьківщина була охоплена голодом і римляни не чинили їм опору внаслідок іншої війни, що тоді трапилась.

Прийшли тоді в Мідію Васих та Курсих з племені царських скіфів, керівники багаточисельного війська, які пізніше прибули в Рим для встановлення військового союзу81. Про похід вони говорили, що пройшли пустельною країною, переправились через якесь озеро, яке Ромул вважав Меотидою, і через п'ятнадцять днів дороги, переваливши через якісь гори, вступили в Мідію82.

Поки вони спустошували країну набігами, проти них виступило багаточисельне військо персів, які наповнили стрілами розлитий над ними повітряний простір. Зі страху перед небезпекою, що на них насунулась, скіфи повернули назад й перевалили через гори з невеликою здобиччю, бо більшу її частину мідяни відбили. Побоюючись неприятельського переслідування, звернули вони на іншу дорогу, пройшли біля полум'я, що підіймалося з підводної скелі83, а звідти через... днів шляху прибули у свою країну. Так і узнали вони, що Мідія знаходиться не на великій відстані від Скіфії.

"Отже, продовжував Ромул, якщо Аттило захоче піти війною на Мідію, то це не буде для нього важко і дорога буде не довгою, так що він підкорить і мідян, і парфян, і персів та примусить їх платити данину. Військова сила у нього така, що жоден народ не встоїть проти неї". Коли ми молили Бога, щоб Аттило пішов проти персів й повернув проти них зброю, то Константіол зауважив: "Боюсь, що після легкого підкорення Персії Аттило повернеться звідти не приятелем римлян, а володарем їх. Тепер від римлян він отримує золото за його почесне звання, а якщо підкорить парфян, мідян та персів, то не потерпить, щоб римляни привласнювали собі його владу. Він відкрито визнає їх своїми рабами й висуне їм важчі й нестерпніші вимоги".

Почесть, про яку згадав Константіол, полягала у званні римського полководця, яке Аттило прийняв від імператора для прикриття данини, так що вона висилалась йому під назвою столових грошей, які видавались полководцям. Отже, продовжував Константіол, після підкорення мідян, парфян та персів Аттило скине з себе це ім'я, яким римляни хочуть його називати, та звання, яким, на їхню думку, вони виявили йому честь, і змусить їх називати себе замість полководця цезарем. Адже одного разу він вже сказав спересердя, що полководці цезаря є його рабами, а його полководці рівні по чести римським імператорам. Швидко опісля настане і збільшення справжньої його могутности.

Знамення цього дав сам Бог, який відкрив йому меч Орея, що вважається у скіфів священним й почитається ними, як присвячений Богу війни, але ще в давні часи він зник84, а тепер був знову знайдений за допомогою корови.

Кожний з нас хотів сказати що-небудь про справжній стан справ, але в цей час вийшов Онигісій. Ми підійшли до нього і запитали його про наше клопотання. Він спочатку переговорив з деякими варварами, потім доручив мені узнати від Максиміна, кого з людей консульського звання римляни пришлють послом до Аттила. Повернувшись до намету, я доповів, що мені було сказано, і разом з Максиміним домовився про відповідь, яку треба було дати Онигісію. Я повернувся до нього й сказав про бажання римлян, щоб він сам прибув до них для переговорів про непорозуміння, але якщо це неможливо, то імператор призначить посла, якого сам захоче.

Він попросив мене одразу ж покликати Максиміна. а коли той з'явився, повів його до Аттила. Трохи згодом Максимін вийшов і сказав, що варвар вимагає призначити до нього послом або Нома85, або Анатолія, або Сенатора, а іншого, окрім названих осіб, не прийме. На його відповідь, що не гоже, запрошуючи людей в посольство, виставляти їх підозрілими перед імператором. Аттило сказав, що доведеться вирішувати непорозуміння силою зброї, якщо вони не погодяться виконати його бажання.

Коли ми повернулись в намет, прийшов батько Ореста з повідомленням, що Аттило запрошує нас обох на бенкет, який відбудеться о дев'ятій годині дня [15-та година за нашим часом — А.К.]. В зазначений час ми з'явилися на обід разом з послами від західних римлян й зупинились на порозі навпроти Аттила. Виночерпії подали нам по туземному звичаю келих, щоб і ми помолилися перше, ніж сідати. Зробивши це і скуштувавши із кубка, ми підійшли до крісел, на яких треба було сидіти за обідом.

Біля стін кімнати з обох боків стояли стільці. Посередині сидів на ложі Аттило, а позаду стояла інша ложа, за якою декілька східців вели до його постелі, яка була закрита простирадлами та тонкими строкатими запиналами для прикраси, як це роблять елліни та римляни для молодят.

Першим рядом бенкетуючих вважались ті, що сиділи направо від Аттила, а другим — наліво, в якому сиділи і ми, причому вище за нас сидів знатний скіф Веріх. Онигісій сидів на стільці вправо від царського ложа. Навпроти Онигісія, на стільцях, сиділи два сини Аттила, а старший сидів на його ложі, але не близько до батька, а на краю і дивився в землю з поваги до батька.

Коли всі розсілись по порядку, прийшов виночерпій і подав Аттилу кубок вина. Взявши його, він вітав першого в ряду; удостоїний честю вітання, той встав з місця; сідати можна було лише після того, як скуштувавши з келиха або випивши. Аттило віддавав його виночерпію. Коли він сідав, йому виявляли таким же чином честь всі присутні, беручи келихи і після вітання відпиваючи з них. У кожного був один виночерпій, який повинен був   входити по порядку після виходу виночерпія Аттила. Після того, як був вшанований такою ж почестю другий гість і наступні, Аттило вшанував і нас на рівні з іншими таким же вітанням за порядком місць. Після того, як всі були вшановані цим вітанням, виночерпії вийшли. Біля столу Аттила були поставлені столи для кожних трьох чи чотирьох гостей, або навіть більшого числа; так що кожний мав можливість брати собі покладену на блюда їжу, не виходячи з ряду сидінь.