Матеріали до історії Скитії-України ІV-V століть. Походження та дії гунів.

Тоді вони поїхали до Аттила, але знову повернулись без Едікона і повідомили нам про мету нашого посольства, наказуючи при цьому як можна швидше віддалитися, якщо ми не маємо сказати нічого іншого. Цими словами ми були приведені у ще більше здивування, — яким чином стало відомо таємно прийняте рішення імператора46. Ми визнали, одначе, за доцільне нічого не говорити стосовно мети нашого посольства, якщо не доможемось прийому в Аттила. Ми сказали скіфам: "Чи було метою нашого посольства сказане вами, чи щось інше — про це може узнати лише ваш повелитель і ми не будемо говорити про це з іншими". Тоді вони наказали нам негайно від'їжджати.

Під час приготувань в дорогу Вігіла став лаяти нас за відповідь, кажучи, що краще бути викритим в брехні, ніж піти ні з чим. "Якби мені вдалося поговорити з Аттилом, — сказав він, — то я легко переконав би його припинити ворожнечу з римлянами, бо я познайомився з ним під час посольства при Анатолії".

Вігіла говорив це, вважаючи, що Едікон був до нього прихильний. Під виглядом, справжнім чи удаваним, що він хоче переговорити з Едіконом про справи посольства, він шукав випадку порадитися з ним як відносно плану проти Аттила, так і про золото, яке потребував Едікон, як він запевняв, для роздачі відомим йому людям. Вігіла не знав, що вже був зраджений Едіконом. Або Едікон обманув римлян обіцянкою замаху на Аттила, або злякався, щоб Орест не довів до відома Аттила те, що він сказав нам в Сардиці після пиру (коли він звинуватив Едікона в тому, що той таємно від нього вів переговори з царем та євнухом). Едікон розкрив Аттилу складену проти нього змову та про кількість золота, яке мало прибути на цю справу від римлян, а також виявив і мету нашого посольства.

Коли поклажа була вже нав'ючена на тварин і, по-необхідности, ми хотіли рушити в дорогу вночі, прийшло кілька скіфів і сказали, що Аттило наказав нам зачекати у зв'язку з нічним часом. Потім до нас прийшли інші скіфи з биком та річковими рибами, прислані від Аттила. Ми повечеряли і лягли спати. З настанням дня ми сподівались отримати від варвара щось доброзичливе та люб'язне, але він знову прислав тих самих людей з наказом віддалитися, якщо ми не можемо нічого сказати, окрім відомого їм. Ми, не відповідаючи, почали готуватися в дорогу, хоч Вігіла настійно радив сказати, що у нас є й інші заяви.

Бачачи Максиміна у великій скруті, я взяв Рустиція47, що знав скіфську мову, й разом з ним пішов до Скотта. Цей Рустицій прибув у Скіфію разом з нами. Він не був у складі посольства, а мав якісь справи з Констанцієм, італіотом, якого полководець західних римлян Аецій прислав до Аттила як секретаря48. Я й пішов з ним до Скотта, бо Онигісій був тоді відсутній.

Звернувшщись до нього через Рустиція як перекладача, я сказав, що він отримає від Максиміна великі подарунки, якщо виклопоче йому можливість побачитися з Аттилом; що посольство Максиміна буде корисне не лише римлянам та уннам, але й самому Онигісію, бо імператор хоче, щоб Онигісій був направлений до нього посланником для вияснення непорозумінь, що виникли між нашими народами; що після прибуття в Константинополь він отримає якнайбільші подарунки. Я говорив також Скотту, "що у відсутність Онигісія він повинен сприяти нам, або краще сказати, своєму брату, в такій гарній справі; що як мені відомо за чутками, Аттило слухає і його порад, але я не можу покладатися на самі чутки, коли на досвіді не узнаю, яку силу він має у свого господаря". — "Не сумнівайтесь, сказав Скотта, і я,нарівні з моїм братом можу говорити і діяти при Аттилу". І негайно зіскочивши на коня, поскакав до намету Аттила.

Повернувшись до Максиміна, який разом з Вігілою був вкрай стурбований і засмучений, я передав йому свою розмову зі Скоттом та отриману від нього відповідь. Я порадив Максиміну приготувати подарунки для передачі їх варвару та обдумати, що ми йому скажемо. Обидва вони, зіскочивши (а застав я їх лежачими на траві), схвалили мій вчинок й відкликали назад людей, що вже виступили в дорогу з в'ючними тваринами. Максимін та Вігіла стали обговорювати між собою, як будуть вітати Аттила та як піднесуть йому подарунки від себе та від імператора49.

Поки вони займались цим, Аттило запросив нас через Скотта. І ось ми з'явились до його намету, що охоронявся довкола натовпом варварів. Отримавши дозвіл увійти, ми побачили Аттила, що сидів у дерев'яному кріслі. Ми стали трохи віддалік трону; Максимін, наблизившись, вітав варвара, передав йому лист імператора і сказав, що імператор бажає доброго здоров'я йому та його оточуючим.

Аттила відповів: "Нехай з римлянами буде те, чого вони мені бажають". Потім він раптом звернувся до Вігіли, обзиваючи його безсоромною твариною й запитуючи, чого ради він вирішив з'явитися до нього, знаючи, що при заключенні миру між.ним та Анатолієм було постановлено, щоб до нього не з'являлись посли, перш ніж всі втікачі не будуть видані уннам. Коли ж Вігіла відповів, що у римлян немає втікачів із скіфського народу, бо всі колишні були вже видані, Аттило ще більше розсердився і, обсипаючи його лайками, викрикнув, що він посадив би його на кіл і віддав на з'їдання хижим птахам, аби не було порушенням посольського статуту таке покарання за безсоромність та зухвалість його слів; він додав, що у римлян є багато втікачів з його племені й наказав секретарям зачитати папір, де були записані їхні імена.

Коли вони прочитали всіх, він наказав Вігілі відійти з його землі без будь-якого зволікання, додавши, що він пошле разом з ним також Іслу сказати римлянам, щоб вони вислали до нього всіх варварів, які перебігли до них з того часу, як Карпіліон [син Аеція, римського полководця на Заході] був у нього заручником; бо, говорив, він не допустить, щоб його раби виступали у війні проти нього, хоча вони і не можуть бути корисними тим, хто довірив їм охорону своєї землі. Яке місто чи яке укріплення, сказав він, якими він хотів оволодіти, врятовані ними? Він наказав Вігілі та Іслу оголосити римлянам його вимогу відносно втікачів, повернутися з вісткою, хочуть вони видавати їх, чи беруть на себе війну через них. Наказавши Максиміну зачекати, щоб через нього відповісти імператору на його листа, він зажадав дари, які ми й видали50.

Повернувшись у свій намет, ми почали обговорювати кожне слово Аттила. Вігіла дивувався, що Аттило, який під час попереднього посольства був з ним доброзичливим та ласкавим, тепер так грубо його лаяв. Я висловив припущення, чи не навіяв Аттилу неприязнь до нього хтось з варварів, що бенкетували разом з нами в Сардиці, повідомивши, що він називав римського цезаря богом, а Аттила — людиною. Максимін, що не мав ніякого поняття про складену євнухом змову, визнав цю думку правдоподібною. Але Вігіла у цьому засумнівався і, здавалось, не міг зрозуміти, чому Аттило його лаяв.

Пізніше він запевняв нас, що він не підозрював тоді, щоб Аттилу були переказані його слова у Сардиці, або щоб йому була розкрита змова; адже із страху перед варваром ніхто із сторонніх людей не наважувався з ним говорити. Вігіла вважав, що Едікон у будь-якому разі повинен був зберігати таємницю, як внаслідок даної клятви, так і непевности того, що могло відбутися; адже він і сам, як учасник розмов про замах на Аттила, міг бути визнаним змовником і страченим.

Поки ми знаходились в стані такого здивування, з'явився Едікон, відвів Вігілу в бік від нашого товариства й прикинувся, немов би насправді хоче виконати дану римлянам обіцянку. Він попросив Вігілу привезти золото для роздачі тим людям, що разом з ним виконають задуману справу, і пішов. Коли я поцікавився, що говорив Едікон, то він постарався обманути мене, а між тим сам був обманутий Едіконом. Він приховав справжню тему розмови, запевняючи, що Едікон сказав йому, немов би Аттило сердиться і на нього самого за втікачів: треба або повернути всіх їх, або прислати до Аттила посланниками людей з великою владою.

Доки ми говорили між собою, з'явились до нас декілька людей від Аттила й оголосили, що Вігілі та іншим забороняється звільняти римських військовополонених, купувати варварських невільників, коней і взагалі будь-що, окрім харчових припасів, поки не будуть вирішені існуючі непорозуміння між римлянами та скіфами. Це було зроблено варваром розумно та вміло, так що Вігіла легко міг бути викритий у своїй змові проти нього, будучи не в змозі пояснити причини, по якій він привіз золото. Що стосується посольства, то під приводом відповіді, яка буде дана нам, його наміром було змусити нас чекати Онигісія, щоб він міг отримати подарунки, які ми хотіли йому дати від себе і які прислав імператор. Онигісій у цей час був посланий зі старшим сином Аттила [Еллаком — А.К.] до акацирів51, народу скіфського племені, що підкорилося Аттилу з такої причини.

У цього народу було багато ватажків по колінах та родах, яким цезар Феодосій посилав дари, щоб вони за взаємною згодою відмовились від союзу з Аттилом й надали перевагу союзу з римлянами. Але посланець з подарунками роздав їх не по знатности. Курідах52, старший між ними за владою, отримав дари другим і, як ображений та позбавлений належних йому подарунків, закликав Аттила проти своїх співправителів. Останній не забарився вислати велику силу і одних перебив, а інших схилив до послуху. Потім він запросив Курідаха для участи у святкуванні перемоги. Той же, запідозривши лихий намір, відповів, що важко людині з'явитися перед лицем бога: адже якщо навіть на сонячний диск не можна подивитися пильно, то як може хтось неушкоджено споглядати найбільшого з богів? Таким чином, Курідах залишився на своїй землі і зберіг свою владу, в той час як увесь інший народ акатирський підкорився Аттилу. Бажаючи поставити свого старшого сина царем цього народу, він і послав Онигісія для влаштування цієї .справи. Тому-то й нам він, як сказано, наказав зачекати, а Вігілу відправив разом з Іслою у римські володіння під приводом відшуку втікачів, а насправді для доставки золота Едікону.

Коли Вігіла вирушив у дорогу, ми залишились на місці один день після його від'їзду, а наступного дня відправились за Аттилом в північну частину його країни. Проїхавши деяку відстань разом з варваром, ми звернули на іншу дорогу за наказом наших провідників-скіфів, які пояснили, що Аттило хотів заїхати в одне село, де він мав намір одружитися з дочкою Ескама53. Хоча він вже мав багато дружин, але хотів ще взяти і цю за скіфським звичаєм.

Звідти ми продовжили подорож по рівній дорозі, яка проходила долиною, і зустріли судохідні річки, з яких найбільшими після Істра були Дрекон , Тігас та Тіфекас54 - ми переправились через них на човнах-однодеревках, що використовуються прибережними жителями, а інші річки перепливали на плотах, які варвари возять з собою на возах для використання в місцях, покритих розливами.

В поселеннях нам доставляли харчові продукти, причому замість пшениці просо, а замість вина — так званий по туземному медос55; супроводжуючі слуги також отримували просо та напій, що виготовлявся з ячменю. Варвари називають його "камос"56.

Зробивши довгий перехід, під вечір розташувались ми на нічліг біля одного озера з придатною для пиття водою, якою користувалися жителі найближчого селища. Раптом піднялася жахлива буря з вихрем, громом, частими блискавками та проливним дощем. Вона не лише перекинула наш намет, але й покотила все наше манаття у воду озера. Перелякані розбурханою стихією та всім, що трапилось, ми облишили це місце і в сутінках, під дощем, загубили один одного, бо кожний обрав ту дорогу, яку вважав для себе найзручнішою. Добравшись до хатин селища, — бо виявилось, що всі ми рухались різними шляхами в одному напрямку, — ми зібрались разом і з криком стали відшуковувати товаришів, що відстали.

Скіфи вибігли на шум і запалили смолоскипи з очерету, який вони використовують як горючий матеріал, освітили місцевість і запитували, чому ми кричимо. Коли супроводжуючі нас варвари сказали, що ми злякались бурі, вони покликали нас до себе, виявили гостинність і обігріли, запаливши багато очерету. Жінка, що керувала у селищі, виявилась однією із дружин Вледи57 й прислала нам з'їстні припаси та красивих жінок для товариства, згідно скіфському звичаю гостинности58. Цих жінок ми пригостили запропонованою нам стравою, але від стосунків з ними відмовились і провели ніч в хатинках.