Матеріали до історії Скитії-України ІV-V століть. Походження та дії гунів.

Прочитавши листа, царедворці сказали, що ні в якому разі не видадуть тих, хто прийшов під їхній захист, але разом з ними приймуть війну, й вирішили відправити послів для залагодження непорозумінь. Роздратований відповіддю римлян, Аттило почав спустошувати римські землі і,'зруйнувавши кілька укріплень, підступив до величезного та багатолюдного міста Ратіарія25.

5-й уривок

Феодосій відправив послом до Аттила консулятора Сенатора26. Він, навіть маючи звання посла, не наважився прибути до уннів сухопутним шляхом, а відплив Понтом [Понт Евксінський або Руське море] до міста Одісси27, в якому знаходився також і відправлений раніше полководець Теодул.

6-й уривок (447 р. після Р.Х.)

Після битви римлян з уннами при Херсонесі28 був укладений мирний договір за посередництвом посла Анатолія29. Вони примирилися за таких умов:

уннам будуть видані втікачі;

уннам буде виплачено шість тисяч ліврів золота згідно попереднім домовленостям;

щорічна данина відтепер установлюється у дві тисячі сто ліврів золота;

за кожного римського військовополоненого, що втік у свою землю без викупу, треба заплатити дванадцять золотих монет, а у випадку невиплати той, хто прийняв втікача, зобов'язаний видати його;

римляни не повинні приймати жодного варвара, що втік до них.

Римляни зробили вигляд, що добровільно уклали такий договір. Насправді вони, внаслідок необхідности та відчайдушного страху, що охопив їхніх керівників, прагнули заключити мир і  готові були прийняти будь-які, навіть найважчі, вимоги. Тому вони згодились на умови данини, вельми для них важкої, бо їхні доходи та царська скарбниця були витрачені не на корисні справи, а на безцільні видовища, безглузду пишноту, розпутні задоволення та інші витрати, від яких розважлива людина і при найкращому стані справ у державі мусила б утримуватись, не говорячи вже про тих, хто нехтував зброєю. Тому вони платили данину не лише скіфам, але й іншим варварам, що жили навколо римських земель30.

Імператор змушував всіх вносити гроші, які треба було відправити уннам. Він обклав даниною навіть тих, які за присудом суду або по царській щедроті отримали тимчасову пільгу при оцінці землі. Необхідну кількість золота, більшу від свого стану, вносили також сенатори. Багатьох самий величний стан доводив їх до страждань та принижень. Побоями вимагали у них гроші за наказом чиновників, на яких імператором був покладений цей обов'язок, так що багаті люди виставляли на продаж вбрання дружин та свої пожитки. Такі нещастя уразили римлян після цієї війни, що багато з них заморили себе голодом або пішли з життя, повісившись.

За короткий час була спустошена скарбниця; золото та втікачі були відправлені до уннів. Виконання цієї справи було доручено Скотту. Римляни вбивали багатьох перебіжчиків, бо ті опиралися видачі їм скіфам. Серед них було кілька осіб царського роду, що відмовлялися служити Аттилу й перейшли до римлян. Окрім того, Аттило ще вимагав, щоб асимунтійці видали всіх військовополонених, римлян та варварів, що вони захопили.

Асимунт — це міцна фортеця недалеко від Іллірика, в бік Фракії31. Його жителі вчинили ворогу багато шкоди. Вони не захищались зі стін, а виступали із окопів і билися з незчисленною кількістю ворогів та воєнноначальниками, що користувалися у скіфів великою славою. Унни, втративши сподівання захопити замок, відступили від нього. Тоді асимунтійці виступили проти них зі своїх укріплень і погнались за ними далеко від свого округу. Коли вартові дали їм знати, що ворог проходить мимо зі здобичю, то вони напали на них несподівано і відняли захоплену ними у римлян здобич. Маючи меншу чисельність, асимунтійці перевершували ворога мужністю та завзяттям. В цій війні вони перебили багато скіфів, а багато римлян звільнили й приймали до себе тих, що втекли від ворога.

Тоді Аттило оголосив, що не виведе своїх військ з римських областей і не затвердить мирного договору, поки римляни, що втекли до асимунтійців, не будуть йому видані, або не буде виплачена за них ціна, і поки асимунтійці не звільнять скіфів, взятих ними в полон. Заперечувати Аттилу були не в змозі ні посол Анатолій, ні начальник війська у Фракії Теодул. Ніякими доводами не могли вони переконати варвара відмовитись від своїх вимог, коли він поклався на свої сили й готовий був підняти зброю; римляни ж упали духом внаслідок попередньої поразки. Вони писали асимунтійцям і наказували їм або видати їм римських військовополонених, що втекли до них, або за кожного з них виплатити по дванадцять золотих монет, а полонених уннів звільнити.

Асимунтійці відповідали, що римлян-втікачів вони звільнили, а захоплених у полон скіфів перебили; що вони ще утримують у себе двох, бо вороги під час облоги замку захопили декілька хлопчиків, які пасли отари перед замком, і якщо не отримають їх назад, то не повернуть і тих, яких вони взяли по праву війни.

Коли послані до асимунтійців принесли таку відповідь, то цар скіфський та римські начальники згодились з тим, що треба відшукати хлопчиків, вкрадених за свідченням асимунтійців32. Вони нікого не віднайшли, і асимунтійці повернули захоплених варварів після того, як скіфи поклялись, що у них тих хлопчиків не було. Асимунтійці також поклялись, що римляни-втікачі були ними звільнені. Вони в цьому поклялись, хоч у них і були деякі римляни, але вони не вважали за злочин божитися неправдиво для врятування людей свого племені.

7-й уривок (447 р. після Р.Х.)

Після заключення миру Аттило відправив послів у Східну імперію, вимагаючи повернути перебіжчиків. Посли були прийняті, обсипані подарунками й відпущені з повідомленням, що ніяких перебіжчиків у римлян немає. Тоді Аттило знову послав інших послів. Коли і ці були обдаровані, то відправлено було третє посольство, а після нього і четверте. Аттило знав щедрість римлян і знав також, що вони виявляли її з побоювання порушити мир, тому відправляв до римлян того із своїх любимчиків, кому хотів зробити приємне, вигадуючи при цьому різні порожні причини та приводи.

Римляни корилися будь-якій його вимозі; на кожне з його боку спонукання дивилися, як на наказ повелителя. Не з ним одним боялись вони завести війну, але страхались і парфян, які готувалися до війни, і вандалів, що турбували їх на морі, і ісаврів, які повставали для грабунків, і сарацин, що робили набіги на східні землі держави, і ефіопів, які об'єдналися проти них. Тому принижені римляни Аттила обласкували, а проти інших народів готувались, набирали вояків, призначали керівників.