Матеріали до історії Скитії-України ІV-V століть. Походження та дії гунів.

Перша частина пропонованої читачеві роботи є найповнішим перекладом українською мовою уривків записок Пріска Панійського, секретаря візантійського посольства до гунів 448 р. Читач має можливість ознайомитись з побутом, способом харчування, житлом, звичаями та методами ведення війни гунами, які в роботі Пріска набирають яскравих рис осілого землеробського народу.

В коментарях, які базуються на приведених Пріском фактах і опираються на археологічний, лінгвістичний, етнографічний та історичний матеріал, доводиться, що уявлення про гунів як кочових азіатів позбавлене будь-якого грунту, є безпідставним і має бути відхилене як хибне. Вся сукупність фактів та доказів свідчать, що гуни Пріска були нашими предками, антами-праукраїнцями. В цій роботі, як і в попередній, автор виходить з того, що на історію свого народу треба дивитися власними очима, а не очима чужинців.

Для науковців, викладачів історії, студентів, усіх, хто цікавиться давньою історією Руси-України.

Пріск Панійський та його "Історія"

Грек або фракієць Пріск походить з фракійського міста Паніон, що знаходилось на північному березі Мармурового моря. Жив у V ст. Час його народження та смерти невідомі. Був ритором та софістом, тобто викладачем ораторського мистецтва. Про його життя відомо лише те, що він сам розповідає у своїх творах. В 448 р. на запрошення високоповажного грека Максиміна брав участь у посольстві до знаменитого скіфського імператора Аттила. В посольстві Пріск був другою особою, бо Максимін постійно з ним радиться, відправляє для переговорів чи передачі подарунків. Разом з Максиміном Аттило запрошує його на бенкети. 450 р. бачимо його в Римі, очевидно, з якимось державним дорученням. 452 р. Пріск супроводжує Максиміна, який був уже в якости полководця, в Сирію та Єгипет. 453 р., після смерти Максиміна, повертаючись додому, в Олександрії був свідком повстання народу проти римлян, яке вдалося пригасити завдяки його пораді відновити видачу продовольства, користування лазнями та видовищами. Навіть з цих куцих повідомлень випливає, що Пріск був непересічним, досвідченим і мудрим державним діячем, який вдало виконував доручені йому справи.

За свідченням Свіди, Пріск написав "Риторичні вправи", листи та "Візантійську історію" у 8 книгах. До нашого часу дійшли деякі уривки з його творів, що збереглися головним чином у записах посольств римлян до народів та записах посольств народів до римлян, а потім були скомпоновані в хронологічному порядку. Окрім того, деякі уривки з його твору відтворив Йордан у "Гетиці". "Історія" Пріска охоплювала час приблизно з 433 по 474 р., останній може бути датою його смерти.

Пріск передає лише те, що сам чув, бачив або знає з достовірних джерел. Значна частина з того, що дійшло до нас з написаного Пріском — це опис посольства Максиміна до скіфського князя Аттила 448 р. Як спостережлива людина, він дав прекрасний опис життя та побуту "гунів", спосіб їхнього харчування, навів три слова з їхньої мови (мед, кам (пиво) та страва), описав палаци князя та вельмож, зустріч князя, його бенкети зі співами та скоморохами тощо. Він змальовує події чітко і в подробицях, показує нам картину, в якій поряд з історичною правдою багато драматизму. Звичайно, нам хотілося б знати більше, інколи хочеться закинути йому докір, що не назвав того або цього, але не забуваймо, що значна частина його твору до нашого часу не дійшла. Будемо ж вдячні йому за те, що знання, які ми отримали від нього про "гунів", перевершують все, написане іншими письменниками на цю тему. Хочу особливо підкреслити, що в усій розповіді Пріска про "гунів" немає жодного (!) факту, який би міг свідчити, що вони були кочовиками.

У його творі ми не бачимо князя Аттила як азійського деспота, але бачимо мудрого, розважливого, хитрого, але справедливого державного керівника, аж занадто скромного у своїх особистих потребах, милосердного і поблажливого до своїх ворогів. Міждержавні суперечки він намагався вирішувати не силою зброї, а дипломатичними методами в рамках міжнародних норм того часу. Його благородство яскраво виявляється на тлі дій германського вандальського короля Гейзеріха, який не визнавав ніяких норм, окрім права сили, насильства та грабунку, і діяв у той самий час.

Пріск користувався повагою та симпатією визначних істориків, хоча вони, на жаль, так і не зрозуміли, що ж він описав. Ось відгук Нібура: "Цей письменник перевершує істориків наступного століття. Нікому із істориків кращих часів не поступається він обдарованістю, правдою, розумом. Мова його витончена й досить чиста, чим заслужив він похвалу і сучасників, і нащадків..."

Для читання та розуміння давніх письменників важливе значення мають коментарі та роз'яснення. Хоч роботу Пріска історики оцінювали високо, але ГДестуніс пише, що "достатнього коментаря на нього немає... Історики та етнографи, бачачи у Пріска вірний матеріал, хоч і користувалися ним, але користувалися, здається, недостатньо. Для пояснення його іншими джерелами не було докладено належних зусиль". Наскільки мені відомо, окрім коментаря самого Г.Дестуніса, достатньо повного роз'яснення всього Пріска немає до наших днів. І не дивно. Його робота знаходиться у кричущому протиріччі з "концепцією", яка представляє гунів як диких кочовиків, що прийшли з Азії.

При перекладі Пріска на українську мову я користувався двома перекладами його твору на мову московську: Г.С.Дестуніса та В.В.Латишева.

В "Коментарях" я частково використовував пояснення і Г.Дестуніса, і ВЛатишева. Я свідомий того, що мої пояснення є далеко не повними. Я прошу читачів надсилати свої враження від роботи Пріска та бачення певних її частин, особливо це стосується етнографічного матеріалу, який він дає. Ваші зауваження та пояснення будуть враховані при перевиданні цієї роботи з посиланням на автора.

. Про назву твору. Як зазначено вище, у Пріска він називався "Візантійська історія", але з тієї Історії до нас дійшла мала частина. ГДестуніс називає її "Сказання Пріска Панійського". Ця назва занадто загальна, бо будь-що, написане на історичну тему, можна назвати "сказанням". ВЛатишев називає уривки Пріска, що дійшли до нас, "Готською історією". Це дуже дивно. Про готів там нічого не написано. Ось він, приклад шкідливого впливу німецької наукової школи на слов'янського історика, бо у всьому німці вбачають дії або германців, або готів (у німців Пріск видається під назвою "Готська історія").

Зважаючи на те, що біля дев'ятьдесяти відсотків відомої нам частини твору Пріска стосуються наших предків антів-черняхівців, яких він називає то скіфами, то уннами, а в класичній історії цей народ виступає під ім'ям гунів, я назвав його роботу "Скіфо-гунська історія". При цьому її не можна назвати ні "скіфська історія", бо власне скіфи до того часу зійшли з історичної сцени, ні "гунська", бо поняття "гуни" є збірним, під цією назвою виступають різні народи, так само як під назвою "варвари", отже, не конкретна, як і "сказання".

Щоб легше було посилатися на будь-яку частину твору, в уривках я виділив невеликі теми і пронумерував їх.

Прочитавши роботу Пріска, будь-який неупереджений читач переконається: сторінки його розповіді кричать, волають, що скіфи-унни, яких він так майстерно і яскраво описує — то споконвічні землероби з високорозвиненою самобутньою культурою та укладом життя, що складалося було тисячоліттями. А фальсифікатори історії будуть і надалі твердити, що вони були азійськими кочівниками.

Частина інформації Пріска про дії та звичаї наших предків, антів-праукраїнців, збережена в творах Прокопія Кесарійського (взяття Аквілеї) та Йордана, письменників VI ст. Вона буде розглянута в окремій роботі при аналізі творів цих письменників, що містять також інші повідомлення, не належні Пріску. Взята в квадратні дужки частина тексту в роботі Пріска вставлена туди мною, А.К., для кращого розуміння описуваних подій.

Скіфо-гунська історія Пріска Панійського

1-Й уривок (433 р. та 434 р. після Р.Х.)

Руа1 був царем уннів2. Він вирішив вступити у війну [433 р. після Р.Х.] з амільзурами [в Йордана — апідзури], ітімарами, токосурами, бойсками3 та іншими народами, що поселилися на Істрі і перейшли під захист римлян4. Він відправив до римлян Іслу5, який і раніше слугував йому для залагодження непорозумінь з римлянами, погрожуючи їм порушити раніше укладений мир, якщо вони не видадуть їм всіх перебіжчиків.