Матеріали до історії Скитії-України ІV-V століть. Походження та дії гунів.

Зовсім несподівано оповідання Йордана про походження гунів трактують казкарі-гунологи: "Л.Н.Гумільов вважає, що в основі приведеної у Йордана легенди про походження гунів внаслідок поєднання нечистих духів з відьмами, що блукали в пустелі, лежить факт зміщення прийшлих хуннів з уграми (десь в Приураллі, за 2,5 тисячі кілометрів від Дніпра — А.К.). Дійсно, втікачі, що по дорозі розгубили (!) обози та сім'ї, на новому місці проживання не могли обійтись без змішення з місцевим населенням, внаслідок чого у нового народу угорський фізичний тип взяв гору над монгольським. Західні гуни втратили багато з культурних ознак своїх предків і засвоїли місцеву, поширену серед угрів, сарматську культуру" [9, с.66].

Воістину, в огороді бузина, а в Києві дядько. Чи не вважають в такому разі наші вчені гунологи ватажка готів Філімера за китайського імператора, який прогнав від своїх кордонів відьом (вибачте, хуннів), або за ватажка сяньбійців, які завдали такої поразки хунну, що вони без оглядки, не злазячи з коней, тікали п'ять тисяч кілометрів, розгубивши по дорозі обози та сім'ї? Це не жарт. Так пише Гумільов [3, с.262]. Або ось такий художній перл: "Хунни, що врятувалися від стріл та мечей сяньбійців, залишились майже без жінок. Адже лише деяка хунка могла витримати тисячу днів (!) в сідлі без відпочинку" [3,с.266]. Щоб таке написати, треба або добре хильнути, або щоб від великого розуму запаморочилось в голові.

Але від теми "вчені жартують" повернемось до історії.

Можна безкінечно дивуватися послідовности "гунологів", які вперто намагаються вивести тюрків-кочівників з Приуралля, хоч вони значний час (2 - 5 ст.). були на Північному Кавказі, і це засвідчено різними джерелами. Окрім вже згадуваних уннів Діонісія Перієгета, "із сасанідського напису 293 р. із Пайкулі ми узнаємо про тюрського кагана на Кавказі..., а в складі армії Аршака II (345-368) у боротьбі з персами брали участь алани та гуни... Щоправда, залишається відкритим питання про те, йде тут мова про власне гунів, чи так званих "білих гунів", етнічна належність яких, так само як і відношення до історичних гунів, ще зовсім не зрозумілі; у Ієшу Стіліта ми читаємо: "Хіоніти — це унну", а в житії Петра Івера: "Він взяв з собою білих гуннів, що були сусідами іверів (грузинів)" [5, с.95,96]. Один з північнокавказьких народів давні автори називали "хонами". Деякі із сучасних істориків вважають, що "хони" — то не "унни", інші, зокрема й Артамонов, [9, с.78] доводять, що то таки гуни. Тоді виникає питання, де ж були гуни — в Приураллі, чи в передгір'ях Кавказу?

Що б то не було, але тюрки-кочовики в ІІ-ІУ ст. таки були на Північному Кавказі. Це засвідчено різними джерелами, і хоча чисельність їх не могла бути значною, бо вони займали невеликі терени, але вони зіграли певну роль в так званих "гунських війнах". Та саме цих реальних тюрків "гунологи" в рахунок не беруть. І даремно.

Треба зазначити, що для тогочасних письменників назва "гуни" часто була збірною, так само як "варвари", "германці" або "скіфи". Під "варварами" вони розуміли.всіх, за винятком греків та римлян: скіфів, сарматів, даків, слов'ян, германців, персів, готів тощо. Коли на Римську імперію нападав якийсь народ чи народи, то на запитання "хто напав?" відповідаючий, що не знав конкретно про етнічний склад "варварів", або хотів сказати коротко, відповідав: "варвари", або "скіфи", або "германці", або "гуни". Часто і в цьому була певна конкретика, бо "германці" здебільшого йшли з півночі, а "скіфи" та "гуни" — зі сходу. Пізніше, після тіснішої взаємодії та кращого ознайомлення з усіма цими "варварами", римляни почали виокремлювати окремі народи і навіть племена. Тепер вже говорили не просто "германці", а "франки", "лангобарди", "вандали", "алемани", "готи" (вестготи, остготи, гепіди) тощо.

Коли в русько-українських степах ніяких скіфів вже не було, греки та латиняни скіфами називали аланів, готів, гунів. Ще пізніше з"гунів" виокремлюються анти та склавіни, а потім і рештки "гунів" представлені конкретними, швидше всього, тюркськими племенами: акзцири, болгари, утігури, кутрігури тощо.-В історії, як і в будь якій науці, рух іде від загального до конкретного.

Ось кілька прикладів на підтвердження викладених вище міркувань з повідомлень тогочасних письменників.

"Для гуннів, хунну китайських джерел, у повній мірі справедливе відзначене вище явище, строкатий етнічний склад тих орд, які рухались під цією спільною назвою" [10, с.34]. Грецький письменник V ст. Зосіма гунів Амміана називав "царськими скіфами", про яких говорив ще Геродот [10, с.39]. Скіфами він називав також готів т,а аланів. Скіфами гунів називав Пріск Панійський.

Часто гунами називали хіонітів. З хіонітами безпосередньо стикався Амміан Марцелін під час облоги та взяття персами міста Аміди [1, 19], звідки він лише випадково втік. Амміан не говорить, що хіоніти були гунами, яких він так яскраво описує в книзі 31. Він згадує двох хіонітів, їхнього царя Грумбата та його сина, ' і навіть з деякою симпатією: "Поруч з ним (перським царем — А.К.) з лівого боку їхав Грумбат, новий цар хіонітів, людина середніх років, вже покритий зморшками, управитель видатного розуму, прославлений великою кількістю перемог" [1, 18.6.22]. "І ось, як тільки розвиднилось, цар хіонітів Грумбат, що взяв на себе проведення переговорів, сміливо наблизився до стін, оточений добірним загоном охоронців. Коли досвідчений наводчик одного знаряддя помітив, що він знаходиться у колі його обстрілу, то натягнув свою баллісту і пробив пострілом панцир та груди юному сину Грумбата, що знаходився поруч з батьком. Високим зростом та красою цей юнак переважав своїх ровесників" [1,19.1.7]. Порівняйте це з описом гунів Амміаном в 31 книзі, і ви пересвідчитесь, що це зовсім різні "гуни".

А ось що пише Прокопій Кесарійський: "Ефталіти є гунським плем'ям і називаються гунами, але вони не змішуються і не спілкуються з тими гунами, про яких ми знаємо, бо не межують з ними і не розташовані біля них, але вони є сусідами персів в.їхніх північних кордонах, там, де на самому краю Персії є місто під назвою Горго... Вони не кочівники, як інші гунські племена, але здавна живуть осіло на плодючій землі... Серед гунів вони одні світлошкірі й не бридкі на вигляд. І спосіб життя у них не схожий на скотський, як у тих. Ними управляє один цар, і мають вони засновані на законі державний устрій, живучи один з одним та з сусідами чесно і справедливо, нітрохи не гірше за римлян чи персів" [11,3.1-5]. Отже, згідно Прокопію, гунами називались різні народи, відокремлені один від одного і в часі, і у просторі.

У коментарі до цієї роботи Прокопія перекладач його твору А.Чекалова пише: "Самоназва ефталітів - хіон. Звідси їхня друга назва - хіоніти. Це народ індоєвропейського (іранського) походження, говорив одним з індоєвропейських (сакських) діалектів. Декілька хіонітських царів мали ім'я Ефтал, звідки і виникла назва ефталіти. Подібність звучання "хіон" та "гун" (власне, поп), очевидно, і пояснює той факт, що візантійські історики називають хіонітів (ефталітів) білими гунами" [11, с.378]. Як бачимо, подібність звучання вводила в оману не лише сучасних дослідників. Але тодішні письменники просто помилялися, сучасні ж часто це роблять зумисне, одні виходячи з расистських міркувань, інші — з бездумного наслідування: "німець каже — ви моголи!".

Таким чином, ім'я "гуни" було не етнічним, а збірним, надавалось різноплеменним та різномовним народам, що з певною метою об'єднувались у випадкові й недовготривалі утворення. Безумовно, у Європі під іменем гунів виступали і унни-тюрки, і хуни-слов'яни чи слов'яномовні племена. Мета дослідників полягає в тому, щоб у цьому гунському наброді відділити зерно від полови, виокремити роль окремих племен. Повідомлення тодішніх письменників, історичні факти, археологічний та лінгвістичний матеріал дають для цього достатньо підстав. Що ж стосується народу із самоназвою "гуни", то його, принаймі у Європі, ніколи не існувало.

Нарешті, про походження назви "гуни". Це має бути темою окремого дослідження, але деякі зауваження принагідне зробити і в цьому місці. Допустимо, що з-за Волги справді вдерлися кочові орди тюрків чи монголів. Чи називали вони себе гунами? Ні вони, ні будь-які інші кочовики гунами себе не називали, так їх називали китайці, але як про це узнали тодішні європейці?

На ці запитання можна дати однозначну відповідь: тодішні письменники називали гунами той народ, з яким під назвою "хуни" вони ознайомилилсь із добре відомої їм карти Птолемея. Отже, виникає питання, звідки цю назву взяв Птолемей чи можливо Марин Тірський, робота якого лягла в основу географії Птолемея. Відповідь на це дають вже дослідження істориків та етнографів новітньої доби, які досить аргументовано доводять, що наші гуни мають європейське походження. Стисло наведу їхні пояснення.

Вперше, здається, доводив місцеве походження гунів український етнограф та історик-славіст Юрій Гуца (1802-1839 рр.), що друкувався під псевдонімом Г.Венелін. Його ідеї підхопив і розвинув московський письменник Олександр Вельтман (1800-1870). Наведу деякі витяги з його роботи, що стосуються походження слова та народу гуни.

"Ми цілком зійшлись з його (Г.Венеліна) головним поглядом, що викриває укорінені хибні поняття про походження та значення в Історіїтакзваних Ниппі... Дивно вірити в існування Амазонок; але не можна ж і не вірити, знаючи, що Історія насичена метаморфозами... В алегоричних переказах-легендах часто ховається істина... Пан Венелін, який перший викрив спотворення переказів, сказав, що Аттила був царем Русів, а не Ноїн Калмицький... Не століття, і не перевороти в долі позбавили Русів пам'яти про славу минулу: вони самі стерли її, коли Християнська віра, запроваджена красним сонечком Руси, віднесла і земну славу до слави Єдиного. І ніде у вустах співців слави не замінювалась так добровільно витязька пісня ніснею духовною... Це є головною причиною, що з часів язичества Слов'ян та Русів збереглось лише те, що по відношенням, або випадково, увійшло у перекази сусідніх народів...

Всі ці Ниппі... зіпсували всю Готську справу: розв'язали руки Слов'янам, що були сковані Ерманаріком, і за звичаєм привидів зникли, надавши свою НипиІапсІ (землю Гунів — А.К.) з головним місто Нипидаго1, природнім і законним володарям — русам...

Назва народу Нипі, Нипе, Спипі походить від первісної назви К\л/апа, киепи, Сопае, Кипае, що змішувалась з Готським словом Копа, Кипа, Оиепа, К\л/апа, яке означає жінка, що й породило, як побачимо нижче, відомість про Гунських Амазонок, і притому принято в написанні, щоб запобігти змішенню в смислі назв" [12,5. с.3-10].

"Вони (якісь північні племена, Лангобарди чи Лугарі — А.К.), як ми бачили, прийшли до переправи через Дніпро. Але тут зупинили їх Амазонки. Легенді про Амазонок не вірить і сам Варнефрід (історик, що описував переселення північних племен в Україну — А.К.); але ж говорить, що він сам чув, немов би на краю Германії існує якась країна жінок.