Розділ «Частина друга Документи»

3.11.46 року бандити пограбували у селі Вавжка постіль і худобу, а 12.11 продовжили свою роботу на дорозі до Грибова. Стурбоване бандитизмом українське населення підозрює, що це є відповіддю на часті відвідини українських повстанців. Треба зазначити, що жертвами нападів є виключно українці, ще не було жодного випадку пограбування хоча б одного поляка. Бандити ходять у мундирах Війська Польського і в цивільному, добре забезпечені більшовицькою та німецькою зброєю.

8—10 листопада у Горлицькому і Новосондецькому з'явились оголошення виселенської комісії з Перемишля про добровільний виїзд до СРСР українців, які залишились після першої акції виселення. Влада не чинила у цій справі тиску. Не було також випадку, щоб хтось з українців хотів виїхати добровільно до більшовицького «раю». До акції виселення українське населення ставиться виключно негативно. Польсько-більшовицьке військо під час своїх маршів лякає українське населення суворими карами за співпрацю з українськими повстанцями. Населення вже отримало багато підступних ударів, наслухалось фарисейських фраз більшовицької пропаганди, тому до всіляких обіцянок «щасливого і радісного» життя ставиться з недовірою і навіть ворожістю. Ця негативна настанова сформувалась на підставі інформації від повстанців, листів переселенців з першої акції і виселених родин, які повернулись і які були наочними свідками більшовицького «добробуту» й зазнали «турботи» більшовицької влади. Виселені родини повертаються аж з Харківщини та інших віддалених областей СРСР і розповідають про свої враження і переживання впродовж того короткого періоду. Розказують, що більшовики стягують тепер усіх переселенців зі всієї України на Галичину. Родинам, які змогли продертись на Лемківщину, вдалось переконати більшовиків, що вони польського походження і на тій підставі вони отримали можливість повернення на батьківську землю.

Польський відтинок

Польське населення лише у незначній мірі займає територію Західної Лемківщини. Всюди зустрічаються переважно українські села або де-не-де з невеликою домішкою поляків. Якщо десь і зустрічаються польські села або з перевагою польського населення, то це є давні українські села, заселені поляками, які прибули з суто польських теренів. Ставлення польського населення до українців дуже вороже, і навпаки. Адже це найбільше випнутий на захід окраєць української етнічної території, який глибоко входить у польську територію. До поглиблення взаємної ворожості спричинилась аграрна політика Польщі до 1939 року, яка кривдила українців Лемківщини і яка не була позбавлена елементів національного і релігійного утиску.

Більшими осередками польського населення або повністю опанованими поляками є невеликі містечка: Горлиці, Новий Сонч і ще менші: Дукля, Грибів, Криниця, Мушина і Жегестів. До цього часу поляки не можуть усвідомити, що на Західній Лемківщині живуть тільки українці, а не «руснаки» чи «русини», як вони звикли висловлюватись. Інколи з упертою наївністю поляки намагаються довести і переконати себе, що українців тут нема, а є тільки русини або лемки, які не мають нічого спільного з українцями. Сама Криниця після виселень має характер суто польського містечка, бо майже всіх українців під час акції виселення вивезено.

Наш підпільний революційний рух є новиною для польського суспільства і продовжує залишатись загадкою. Якщо воно навіть було поінформоване про українських повстанців («бандерівців»), то тільки з точки зору більшовицької пропаганди і «демократичної» польської преси. У польському розумінні повстанський рух був чимось випадковим, короткотерміновим, ефемерним, що згине без зовнішньої допомоги. На думку поляків, нам повинні допомагати Англія або Америка, бо інакше не бачать можливості продовження боротьби. Ще донедавна загал поляків ставився до українських повстанців виключно як до бандитів, які здатні лише до палення і мордування польського цивільного населення. Тому серед поляків панував панічний страх перед повстанськими загонами УПА. Очевидно, що польська «демократична» влада намагається й надалі утримувати маси у цьому страху і мобілізує їх проти нас. У деяких польських чи по українських селах, у яких нині живуть поляки, влада намагається організувати підрозділи ОРМО, щоб вони могли брати участь в акціях проти підрозділів УПА або творити місцеву самооборону. З великим здивуванням спостерігають поляки появу збройних формацій УПА біля Криниці і Нового Сонча і кажуть: «Хочуть України на сході, але чому приходять сюди?» Польська громадська думка разом з безпекою та адміністрацією вчинили протест, зміцнили військові гарнізони і спостереження за криницькими та новосондецькими теренами, не забули й про арешти українців. На думку поляків це замах на цю частину «польської» території. У зв'язку з тим арештовано приблизно 15 осіб у Лосі Криницькому. До нинішнього часу арештованих не звільнено.

У місцевостях, де польське населення мало можливість зустрічатися з українськими повстанцями, ставлення до нашого руху дещо змінилось. Були випадки, коли поляки спочатку не вірили нам, побоюючись провокації з боку УПА. Але після з'ясування, що це не підступ, ставилися до нас дуже прихильно і запрошували знову. Визнавали слушність і обґрунтованість нашої боротьби. Можливо, що це було під впливом страху.

До адміністрації, війська та органів безпеки поляки ставляться зі стриманістю, намагаються не займати визначеної однозначної позиції. З цієї точки зору спостерігається розбіжність поглядів у польському суспільстві, відсутність внутрішньої консолідації, неоднозначна оцінка політичних подій і буденних проблем, які випливають з цього. Вони розуміють, що нинішній варшавський уряд є більшовицькою агентурою, але не хочуть повністю відійти від нього. Нині кожний поляк хоче подобатись владі, солідно виконувати всі її розпорядження і накази. Помітною серед поляків є велика ворожість до ППРівців, особливо на близьких територіях, де вона підтримується активною діяльністю польського підпілля. Були випадки, що з приходом українських повстанців у село місцеві поляки вимагали покарання ППРівців і надавали всебічну інформацію про все село. Нині актуальною є справа виборів, як і по всій Польщі. Польське суспільство розуміє, що виборами будуть керувати більшовики, але не займає негативної позиції, бачить певні досягнення і покладає певні надії на зміну уряду. Серед поляків поширена чутка, що в разі виборчої перемоги «реакції» українські повстанці вийдуть з підпілля; якщо ж «реакція» програє, то повстанці будуть воювати далі. Отже, вони ототожнюють наш революційний рух зі своїм підпіллям, тобто не розуміють нас і не знають наших основних засад. Бачать нашу дисципліну, внутрішній порядок і всі позитиви справжньої реальної сили. Серед поляків ходить плітка, яку, очевидно, розпускають більшовики, що коли поляки не голосуватимуть за варшавський уряд, то наїде більше бандерівців, а якщо переможе комуна, то знищить УПА відразу після виборів.

Постійними базами розташування війська є Горлиці й Новий Сонч. Кількість Війська Польського не встановлено, бо його стан змінюється залежно від інтенсивності дій на місцевості. До більших акцій стягується військо з інших місцевостей. Під час переходу військо ставиться до населення неприхильно, солдати ніколи не втрачають нагоди чинити пограбування. Під час облав брутально, а часом по-варварськи ставляться до арештованих, не бракує провокацій і різних підступів. У селі Яськіва Грибівського повіту ВП і УБП зв'язали арештованих колючим дротом і вигнали до лісу шукати бункери. Українці продовжують залишатись об'єктом експериментів із застосуванням вишуканих і рафінованих методів впливу. Таке ставлення війська випливає з антиукраїнської позиції солдатської маси більшовицьких прислужників. Настрої серед війська не є рожевими. Відчувається вороже ставлення до більшовиків. З цієї точки зору солдати ВП є такі самі, як і все польське суспільство.

Постерунки УБП розміщені у Кросні, Горлицях і Новому Сончі. Останнім часом УБП здійснило арешти функціонерів за звинуваченням у співпраці з польським підпіллям. Ходять чутки, що скоро більшовики візьмуть під своє керівництво УБП.

Постерунки ВОП розміщені у Грабі, Конечній, Висовій, Мушині й Жегістові. Їх чисельність становить 30–60 осіб. Ця кількість так змінюється, що не вдається її встановити. Постерунки ВОП мають добре розбудовану і справну агентурну мережу вздовж кордону, арештовують людей, проводять попередні розслідування, а потім передають арештованих до УБП. На нашому відрізку постерунки ВОП співпрацюють зі словаками. На кожному постерунку ВОП є один словак, часто більшовик.

Постерунки МО є у Дуклі, Сенковій, Ліпинках, Усті Руському [нині Горлицькому], Ропі, Снетниці, Мушині, Тилаві, Криниці, Грибові з особовим складом 5—10 міліціонерів. У Горлицях і Новому Сончі є приблизно 30 міліціонерів. Ставлення МО до українського населення стримане, в акціях, облавах і арештах вони майже не беруть участі. Окремі постерунки намагаються навіть виявити певну прихильність, до чого їх змушують мала чисельність і значна відстань до більших осередків.

В адміністрації працює значна кількість пепеерівців, решта працівників — це місцеві поляки з такими самими поглядами, як і все польське суспільство. Кожний польський урядник намагається солідно виконувати доручення, які приходять з вищих інстанцій. Кожен поляк міцно прив'язаний до державної посади і намагається мати користь з вигідного життя. Ставлення адміністрації та інших згаданих вище органів до нашого руху негативне, але спеціального переслідування нема.

Діяльність польського підпілля концентрується у Татрах. Тут вони, як правило, виступають як AK і НСЗ. Їхня діяльність поширюється на Новосондецький повіт. Колись підрозділи АК заходили до українських сіл в околицях Криниці і Нового Сонча. До українського населення ставляться досить прихильно. На тему УПА висловлювались позитивно.

Український відтинок

Українське населення Західної Лемківщини на зустрічах з підрозділами УПА після певного зближення та пізнання українських повстанців змінило своє ставлення, виявляє прихильне ставлення до нашого руху. Перед появою підрозділу в цій місцевості населення ставилось до повстанців як до звичайних бандерівців, з якими треба боротись. Якщо навіть часом вдавалось переконати окремих селян у необхідності революційної боротьби, то залишались сумніви в її ефективності. Але поява загону і особливо успіхи у боротьбі з Військом Польським зробили колосальний вплив. Побачивши добре організований і озброєний бойовий підрозділ, населення повірило у можливість ведення боротьби не тільки тут, але й на інших землях України. Про нашу боротьбу на Закерзонні лемківські українці майже нічого не чули, тому наша діяльність на цих теренах для них є новиною.

Треба відзначити, що національна свідомість широких лемківських мас на високому рівні. Як правило, вони себе називають українцями, за винятком небагатьох, які призвичаїли себе до назви руснаки або лемки. За такий короткий час нашої діяльності на цій території можна говорити про значні досягнення в ознайомленні лемківських українців з революційною боротьбою.

Терористичні акції й арешти гнітюче впливають на населення. Перші удари тероризували людей на довший час і змушували до постійної обережності. Ставлення ж до повстанців не змінилось, а, навпаки, стало більш прихильним, бо спільні переживання об'єднують людей. Але ще є багато сіл, у яких люди бояться підозр з боку ворожих елементів і, не усвідомлюючи злочинності своїх дій, відповідно до розпоряджень доносять у найближчі органи безпеки про появу повстанців. У несвідомому селі такий донос розглядається як обов'язок, і ніхто цього не приховує.

Слава Україні!

Р-Т