Розділ «Частина друга Документи»

ГРОМАДСЬКА БЕЗПЕКА У ЛЕСЬКУ

ПРОТОКОЛ

Особа: Боднар Юзеф, син Міхала і Францішки з Луковських, нар. 2.04.1914 року в селі Пашова Леського повіту, проживає у Пашовій, українець, греко-католик, 5 класів загальної школи, одружений, двоє дітей 2–5 років, військове звання капрал, судом не карався.

Справа: 10.07.46 року УБП, яке йшло з Ропенки, зустріло мене на дорозі з Леська й арештувало. Їх було приблизно 25 осіб. Мене забрали з собою, я був навіть без шапки, тому просив дозволу зайти додому, але не пустили. Вели через село Станькова і привели у МО в Ропенці. Приблизно о 3 годині пополудні мене зачинили у камері. Там я просидів до наступного дня. О 2 годині після полудня до мене прийшов один з УБП і завів мене до канцелярії. У канцелярії було четверо поручників, вони сиділи за столами. Коли увійшов, у мене спитали прізвище та ім'я, на що я відповів. Один з них почав говорити, щоб я намагався говорити правду, бо мені буде погано, а як скажу правду, то мене не будуть бити і відпустять додому.

У мене питали, коли у мене були бандерівці, які взяли лопати і світло. Я відповів, що нічого подібного не бачив і не знаю. Відразу поручник наказав мені лягати лицем до підлоги, накинули мені шнурок на шию і почали тягнути. Мене питали, чи таким був шнурок, коли вішали тих пашовських людей з Кравця, Тереференка, Мицю Марію. Я відповів, що взагалі про жодний шнурок нічого не знаю, нікого не вішав. Тоді вони покликали чотирьох солдатів і страшили, що тепер я буду говорити.

Солдати стягнули з мене піджак і почали бити нагайками. Мені дали приблизно 20 нагайок і наказали говорити. Я відповів, що нічого не знаю, тому мене продовжували бити. Я не сказав їм нічого, тому стрілець забрав мене і відвів до камери. У камері сидів сам аж до наступного дня, до 2 години пополудні. Це було 12.07.46 року. У цей день мене знову викликали до канцелярії, де були ті самі поручники, що першого дня. Поручник запитав, чи я згадав те, про що мене питали першого дня. Відповів, що я нічого не знаю, а вони вийшли з канцелярії і залишили мене самого. Через кілька хвилин до канцелярії ввійшов слідчий, підійшов до столу, взяв зі столу протокол, написаний поручниками, і питає мене, чи знаю Петрика Міхала. На це відповів, що знаю, що він є моїм сусідом. Він суворо подивився на мене і більше нічого не сказав. До канцелярії увійшло четверо рядовиків і забрали мене на подвір'я під стодолу, роздягнули, поклали на землю і почали бити нагайками, палицями і залізом по п'ятах до нестями. Після побиття занесли мене до камери і там кинули, як пса. Більше мене вже не викликали, так я сидів до 17.07.46 р.

Під час мого сидіння моя дружина ходила до коменданта МО, аби він щось допоміг, але комендант почувався безсильним щодо УБП. Може, навіть вдалось би дещо зробити, але треба щось дати. Дружина дала коменданту 15000 злотих за те, щоб звільнив мене від арешту. До тих 15 тисяч злотих дружина додала теличку, З літри меду і 4 літри олії.

У той самий час, тобто 10.07, зі мною сиділа Мица Софія, дочка Катерини, 1926 року народження, з Пашової Леського повіту. Дівчина сиділа цілий день, а на ніч її забирав поручник (куди, не знаю), рано знову приходила до камери, у якій я сидів замкнений. На мої запитання, де була, відповідала, що її кинули в ізолятор, де було дуже холодно. На запитання, про що її питають, відповіла, що найбільше питають про бандерівців, хто пішов до бандерівців, що все знають, де що відбувається, хто дає бандерівцям їсти і хто їх підтримує.

З 11 на 12 поручник знову викликав її з камери, вона десь сиділа всю ніч аж до ранку і того ж дня була випущена на свободу. Надалі я залишився сам. Після сильного побиття до мене приходив комендант МО і приносив чай, бо я був майже непритомний. Коли комендант МО приходив до мене у камеру, завжди нарікав на УБП, говорив, що це народ без милосердя, що так страшно б'ють, що буде старатись, аби я вийшов на свободу.

17.07 комендант МО викликав мене до своєї канцелярії і сказав, що після повернення додому повинен відразу піти до лікаря, а дружина нехай принесе мою довідку від лікаря, що я тяжко хворий. Після цих слів наказав зібрати свої речі і йти додому.

4.08.46 р. комендант МО передав через старосту, щоб я з'явився у Ропенці в МО. Але я не пішов, послав дружину. Тільки спитав, чому сам не прийшов, але дружйна відповіла, що я важко хворий. Більше нічого не говорив.

Постій, 5.8.46 р.

Перекладено на польську мову протокол, знайдений в архіві СБ у лісі біля села Ракова Саноцького повіту 18.12.47.

К. Л.

Відбито: 7 примірників

Отримують:

1-2. МБП Деп. III

3. Відділ III ВУБП — Жешів

4. Акти справи «Аркадія»

5. Акти справи «Потапа»