Розділ «Частина друга Документи»

Документи

ШУМУК ПРО ЗНИЩЕННЯ ПОЛЯКІВ

Данило Шумук (народився 1914 року) сидів у в'язницях і таборах 37 років — спочатку в Польщі за приналежність до КПЗУ, а потім в СРСР за участь в УПА, бо, розчарувавшись у комуністичній ідеології, прилучився до націоналістичного руху, який мав за мету відбудову незалежної України. Автор переданих за кордон спогадів «За східним обрієм» (1974), виданих (1983) у розширеній версії під назвою «Пережите і передумане», а потім (1984) англійською мовою під назвою «Life Sentence». 2-ге видання книги вийшло в Києві у 1998 році. У них він критикував діяльність бандерівців, зокрема й екстермінацію поляків на українських земляху викликавши широку полеміку в еміграційному середовищі. Від 1987 року мешкав у Канаді. (Помер у 2004 році в Україні. — П.Є.)

У німецько-польсько-російському трикутнику, в якому розігрувалась тоді українська повстанська боротьба на Волині, ситуація була дуже складною, туманною і тому трагічною. Я дізнався про ці справи під час перебування на території Січі.

Однієї неділі приблизно об 11 годині перед нашою квартирою, в якій ми перебували як інструктори вишкільних курсів на Січі, несподівано загальмував легковий автомобіль. До нас зайшов командир підрозділу Сосенко.

— Слава! — крикнув, виструнчившись по-військовому.

— Героям! — відповіли ми.

— Снідали? — запитав Сосенко.

— Так! — відповіли ми.

— Тоді підемо в гості до наших сусідів, — сказав Сосенко, хитро усміхаючись.

— До яких сусідів? — запитав я.

— О, то побачите, яких ми маємо чепурних сусідів! — загадково відповів Сосенко.

Усі ми: Сосенко, Брова, Лісовик і я — вирушили маленьким легковичком через болота. Проїхавши кілометрів два, ми побачили стареньку хатку на краю лісу. З-за рогу у нас ціливсь чорний ствол кулемета. Звідти почулась гучна команда: «Стій!» Ми зупинились, і Сосенко відкрив двері автомобіля. «Гасло!» — Сосенко повідомив. Раптом з хати вискочив і відрапортував Сосенку командир застави. Ми проїхали ще зі сто метрів і зупинились біля красивого нового будинку.

На моє велике здивування з тієї хати вискочив у повному обмундируванні польський поручник і з притаманним для поляків вишколом стукнув підборами, відсалютував двома пальцями і сказав: «Чолем пану!» Сосенко також став струнко і привітався з поручником. Потиснувши всім нам руку, поручник запросив нас до хати, де розміщувався штаб. З-за столу вийшов капітан і також привітався з Сосенком і з нами. На столі стояла друкарська машинка, перед нею сиділа молода, струнка і дуже вродлива полька.

— Прошу сідати, панове, — галантним жестом капітан показав на стільці і повернувся на своє місце за столом.

— Пане капітане, чи не час вже дати хоча б сотню війська для спільної оборони від німців? Давно вже цю справу ми узгодили, — почав Сосенко.

— Не маємо ні війська, ні зброї на тому боці Бугу, — відповів капітан.

— То яким чином можете нам допомогти? — запитав Сосенко.

— Хліба можемо дати, — відповів капітан.