Розділ «Частина друга Документи»

6. Архів

7. Запасна папка

Archiwum Państwowe Rzeszów, zespół WUSW. — Sygn. 165. — K. 185–186.

ЛЕМКІВЩИНА ВОСЕНИ 1946

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЗВІТ [УПА] за період 1—31.10.1946 року

За звітний період ситуація на території не змінилась у порівнянні з попереднім місяцем. Часта присутність ВП і ВОПу на місцевості, вилазки, розміщення у селах, денні й нічні засади та несподівані напади на українські села значною мірою перешкоджали виконанню поточних завдань.

У жовтні ворог головну увагу звертав на ліси Хрищатої і околиць. Сюди два рази на тиждень заглядало ВП, перевіряло села, тероризувало населення і прочісувало ліси. В середині місяця облави досягли кульмінаційної точки і завершились нападом на табір загонів X. і С. Під час нападу ВП зазнало значних втрат, і через це його діяльність значно послабилась.

Крім нападів, загони ВП у складі 150–200 солдатів постійно перевіряли всі околиці, включно з віддаленими гірськими місцевостями. Зрозуміло, що ВП, перебуваючи на місцевості, дошкуляло населенню постійними обшуками, биттям, арештами, конфіскацією майна, причому солдати грабували такі дрібнички конечної потреби, як бритви, ножиці, машинки для підстригання, годинники і т. ін. Арештованих, як правило, звільняли через кілька днів, декого утримували довше. УБП намагався завербувати їх конфідентами. Хто не погоджувався, того не випускали з ув'язнення. Найбільше арештів було у селах: Зерниця Вижна, Воля Матяшова, Березниця Вижна, Загочів, Новосілки та інших місцевостях у Леському повіті. Одночасно УБП арештував усіх торгівців, українців і поляків, закидаючи їм співпрацю з УПА.

Цивільному населенню Саноцького повіту найбільше давалися взнаки «батальйон смерті» Михальського і група УБП, розміщена у Щавному. У стосунках з українським населенням ці групи вирізнялись ганебними вчинками, грабунками, паленням майна і биттям людей. Жертвою їхнього жорстокого ставлення стало село [назва малозрозуміла — Миків, Мичків?] Леського повіту, яке було спалено дощенту, а населення по-бандитськи катоване і пограбоване. Побили не тільки чоловіків, але і жінок та дітей. Військо знімало з людей навіть ті жебрацькі лахи, які у них залишились. Подібно чинила група капітана Михальського у Смольнику, Кальниці та інших селах. Найбільше нападів і далі зазнавали приміські села у Леському та Саноцькому повітах. Не було дня і ночі, щоб там не з'явилось і не тероризувало населення військо, безпека чи міліція. З метою знищення українського населення ворог учиняв різні провокації, щоб про щось дізнатись, а потім знищити. У цих селах ходить багато шпигунів, які, маскуючись у різний спосіб (наприклад, вдають із себе залишки наших розбитих загонів), шукають контакти і намагаються здобути довіру населення.

У кінці місяця ВП завершило відбудову знищеної залізничної колії Загуж — Команьча. На ній пущено в рух бронепоїзд, який їздить удень і вночі, обстрілюючи ліси і потоки. Потяг підвозить у глиб місцевості військо, яке робить нальоти на українські села, розташовані вздовж залізниці, а потім повертається у місця розташування.

Крім акції ВП, у звітний період зауважено посилений рух чехословацьких прикордонних військ у прикордонних селах. Вони переходили кордон загонами з 20–50 солдатів, випитували про нас і робили засідки. Найчастіше відвідували Волю Вижну, Лупків, Волю Міхову, Бальницю, Струбовиська, Ветліну. Трохи спокійнішою була територія Цісної і Затварниці.

Український відтинок

Настрої українського населення на Лемківщині змінюються дуже часто. Вони залежать від ситуації в місцевості й політичних змін у світі.

Майже цілий місяць українські маси були тероризовані варварським ставленням Війська Польського, грабунками, биттям і арештами. Спостерігаючи на місцях сильні військові підрозділи, які приносили таке велике страждання, населення вцадало у розпач. Деякі села, найбільше віддалені від польських територій, вже думали залишати рідні землі і переселятись ближче до міст, щоб хоч таким чином мати трохи спокою. В цілому відчувається, що люди втомлені довгою боротьбою, сумують за нормальними умовами життя і спокоєм.

Ворог увесь час поширює в українському середовищі чутки про знищення наших революційних сил, про те, що війни не буде, а за співпрацю з нами будуть відчутно карати навіть цілі села. Дехто, слабкий духом, почав шукати виходу з цієї ситуації. Частина мешканців, головним чином молодь, виїжджає на захід (на Одру). До виїзду заохочують також ті родини, які опинились там раніше і в листах вихваляють життєві можливості, що там існують на цей час. Таким чином вони схиляють до виїзду навіть ті родини, які мають тут рідних або великі господарства. Найбільше охочих до виїзду на захід зустрічається у Загочеві, Середній Всі, Березці. На захід виселяють також тих, хто був арештований за звинуваченням у співпраці з нами (Загочів). Під час допитів їх змушують підписувати заяви, що після звільнення відразу виїдуть на західні терени Польщі. Однією з найважливіших причин погіршення ставлення населення до нас є дезертирство. На це впливають, головним чином, дезертири. Їх дуже часто використовує ВП у своїх нападах на місцевості. Тоді вони вказують людей, які з нами співпрацювали або в чомусь допомагали. Попри те, що такі випадки не дуже поширені, вони мають дуже негативний вплив на населення. Люди самі вимагають знищення таких осіб, щоб вони не шкодили населенню і нам.

Попри небачену жорстокість з боку ворога щодо українських селян, значна частина населення, особливо більше національно свідомого, не змінила свого ставлення до нас, далі симпатизує нам, допомагає як може і вірить у нашу кінцеву перемогу. Ворожий терор ще більше його гартує і об'єднує з нами. Також населення теренів, куди ворог навідується менше, ставиться до нас з повною довірою і вірою, що тільки разом з нами дочекається кращих часів. Майже по всій території українські маси і надалі вважають нас своєю владою. Приходять до працівників організаційної мережі, коли хочуть вирішити спірні справи чи отримати пораду, бо переконані, що тут знайдуть правильне і об'єктивне вирішення. Військо порозкидало по всій території свої листівки, які закликають населення до розірвання з нами всіх контактів і видачі наших симпатиків. Крім друкованого слова, яке не мало на українські маси ні найменшого впливу, ВП й далі продовжувало усну пропаганду, що також не принесла очікуваних результатів. Правда, дехто повірив брехливим словам і пішов на співпрацю з ворогом, але це були тільки винятки або повністю затероризовані люди, які мусять говорити так, як їм наказує ворог.

Польський відтинок

Польська адміністрація зміцнює свою позицію на території з кожним днем і охоплює вже місцевості, найбільше віддалені від центру. У кожному селі є визначений староста, через якого до населення доходять усі адміністративні розпорядження. Населення, хоча й неохоче, але мусить виконувати всі розпорядження влади, бо на сторожі адміністративних наказів завжди стоїть військо, яке за невиконання наказу накладає на мешканців різні покарання.

Цілком вільно почуває себе адміністративна влада (гміни) приміських теренів, бо туди наші загони заглядають рідко. Гмінні урядники почувають себе безпечно, вільно ходять по українських селах, безперешкодно виконуючи свої обов'язки. На теренах, віддалених від повітових міст, адміністративна влада є тільки там, де є сильний гарнізон ВП. Тут урядники ніколи не заходять до українських сіл, вирішують все тільки письмово або під час сесії старост.

До нас і до українського населення польська адміністрація ставиться з ворожістю. В українських селах намагаються творити свою мережу конфіденти, часто намовляючи до цього старост. Населення зазнає від адміністрації тільки грабування, не отримуючи якоїсь допомоги. Адміністрація завжди краще ставиться до польського населення, навантажує його меншими обов'язками, ніж українське.