Розділ «Частина друга Документи»

(…) У польських селах навколо Павлокоми: Дильонговому, Бартківцях, Бахужі, Бахужці і Сельниці розміщувались польські партизанські загони, які називали себе аківцями з 5-ї дивізії АК Львівського округу і 27-ї Волинської дивізії АК. Були також місцеві боївки АК і БХ. Я знав про це від моїх вуйків-поляків і від Яна Дячинського. Був він також поляком, часто хвалився, що у польських селах перебуває велика сила АК. Сам він був ковалем. Часто приходили до нього поляки і говорили: «Тут пагорб, там долина — в дупі буде Україна» або «Вже померла Україна».

23 січня 1945 року почались напади на павлокомські родини.

Наше Слово. 1992. - 29 листопада (№ 48); 1992. - 6 грудня (№ 49); 1993. - 16 травня (№ 20).

* * *

Злочин покараний?

З.ІІІ.1945 року загін Армії Крайової під командуванням пор. Юзефа Бісса («Вацлава») вбив 365 мешканців села Павлокома Бжозівського повіту. Військовий гарнізонний суд у Жешові засудив Бісса за це 4.IX. 1945 року на 2 роки ув'язнення.

Eugeniusz Misiło. Akcja «Wisła». — Warszawa, 1993. — S. 13.

* * *

Невідомі злочинці…

(…) В цілому переселення до СРСР охопило 484 тисячі осіб, тобто понад 70 % українців, які проживали у Польщі, у тому числі Перемишльського повіту 63 854 особи. Переселення, формально добровільні, пізніше були, як правило, під примусом. Слід підкреслити, що вони не були реакцією на дії Української Повстанської Армії: УПА не вела збройних дій на цій території аж до кінця 1944 року. Не була вона, зрештою, ще організована на польському боці кордону, а її підрозділи вели бої на території Радянської України.

На початку 1945 року посилились дії польського підпілля, спрямовані проти українців. Вони мали характер відповіді за злочини проти польського населення, вчинені УПА та іншими збройними українськими загонами проти польського населення на сході, а особливо на^Волині. До найвідоміших акцій цього типу належить вбивство весною 1945 року 356 мешканців села Павлокома, відомого своєю відданістю українському національному руху. Це здійснили мешканці польських сіл Бартківці, Дильонгова і Сельниця, якими керував невстановлений партизанський загін. Такого роду випадки і примусове виселення українців викликали контракції з боку українських організацій. У квітні 1945 року було утворено Крайове Керівництво ОУН для південно-східної Польщі. Одночасно виникали партизанські загони УПА. На території Погір'я розпочали діяльність чотири сотні (роти): «Бурлака», «Громенка», «Яра» і «Ластівки», які утворили курінь (батальйон) «Коника» загальною силою приблизно 400 осіб. Загони УПА намагались протидіяти переселенням. Нищили мости, залізниці, зв'язок, засоби транспорту. Вели також акції помсти, спрямовані проти поляків. Для боротьби з УПА і забезпечення переселень польська влада спрямувала військові підрозділи.

Серед важливіших акцій УПА на Погір'ї належить назвати три невдалі напади на Бірчу, дворазову ліквідацію постерунку МО у Войтковій, напади на штаб 3-го полку піхоти у Кужміні й батальйон піхоти у Жогатині, спалення будівель Старої Бірчі, Боровниці, Дильонгового, Бартківців, Гути Бжуської, Ясениці Суфчинської, Коженця, Сельниці та Войткової. Ці дії не змогли, проте, запобігти переселенням.

У березні 1946 року радянська влада ліквідувала на своїй території структури греко-католицької церкви. Подібне рішення було прийнято і на польському боці кордону.

28 березня 1946 року в засідці УПА під Яблонками у Бещадах загинув генерал Кароль Сверчевський. Невдовзі після цього

Державний комітет безпеки прийняв рішення про проведення спеціальної акції з метою повного виселення з території південно-східної Польщі українського населення і ліквідації УПА. Для цього було утворено оперативну групу «Вісла» у складі кількох дивізій піхоти під командуванням генерала С.Моссора. У період від квітня до липня 1947 року на Повернені землі вивезено приблизно 150 000 осіб української національності, які раніше не виїхали до СРСР, а до кінця цього року були розбиті й ліквідовані всі партизанські загони УПА.

Підсумок 1945–1947 років був трагічний. У результаті братовбивчих боїв на всій охопленій боротьбою території загинуло приблизно 7 000 українців, тоді як на польському боці — 1600 військових, міліціонерів і функціонерів Управління безпеки і 600 осіб цивільного населення. Після виселенців залишилися сотні опустілих сіл, зарослі поля і здичавілі сади.

Stanisław Kryciński. Pogórze Przemyskie. Słownik krajoznawczo-historyczny. - Warszawa, 1992. - S. 29–31.

ЛУБНО

Село Лубно[44] розташоване приблизно на відстані 5 км на захід від Динова. У 1880 році тут мешкало 1200 українців, 676 поляків і 18 євреїв. (…) Шематизм Апостольської адміністрації Лемківщини у 1936 році показував 1976 греко-католиків, приблизно 1300 римських католиків, приблизно 70 євреїв. (…)

[Національні суперечності спостерігалися вже у XVI столітті. Тоді] велика полонізаторка, землевласниця Катажина Ваповська (актом від 23 січня 1593 року) силою відібрала ключі від церкви і перетворила її у римо-католицький костел, а парафіяльне поле передала єзуїтам у Ярославі. (…) У 1722 році лубняни вчинили бунт проти оселення поляків-колоністів. (…)