Розділ «Частина друга Документи»

Ми виявили, що українці з найбільш знищених польськими бандами і військом осередків насправді намагались отримати в польських установах дозвіл на виїзд. Вони робили це таємно від нас, бо знали наше негативне ставлення щодо акції переселення. Головною причиною таких дій населення був також факт, що банди найчастіше нападали на села, які готувалися до виїзду.

У результаті переселенської акції в листопаді частина українців залишила такі села: Нижня Ямна, Яблуниця, Нетребка і Рибне. Всього виселено 124 родини — приблизно 500 осіб. Села Ляхава і Лещата, також частково виселені, повернулися з останнього пункту в Перемишлі, відмовившись підписувати посвідчення про добровільне переселення.

Перебіг переселенської акції в окремих українських селах був детально описаний у часописі «Вісті з терену». Однак варто додати, що частина населення насправді просила польську владу про виїзд до СРСР. Стоячи перед примарою голодної зими, позбавлені даху над головою, з купою дітей на голові, вони не бачили іншого виходу з ситуації. І, незважаючи на це, акція переселення не мала добровільного характеру. Підрозділи ВП, призначені для проведення акції виселення, чинили жорстокість щодо населення. Солдати грабували селян, які через виїзд повитягали зі схованок усі коштовності. Тих, хто не хотів виїжджати, силою вкидали на фури, надані поляками з-за Сяну. Але, попри обіцянки, цих фур було замало — на одну підводу припадало три і більше родин. Тому навіть дуже зубожіле населення не могло умістити на возах найнеобхідніші речі. Перевізники-поляки, які повинні були перевозити переселенців на залізничну станцію, грабували на місці, а проїжджаючи через інші села, скидали кращі речі знайомим польським селянам «на зберігання». Побачивши такий спосіб переселення, багато українців, які раніше наважились на виїзд, втікали із сіл, щоб уникнути грабунків, биття і знущання конвоїрів, що «охороняли».

Безпосередньо перед самою переселенською акцією ми провели з населенням кожного села просвітницькі бесіди. Збройного опору не організовували, бо виселення було завершене дуже швидко.

На заміну військових гарнізонів у деяких місцевостях і відповідних територіальних пунктах Перемишльського повіту з'явилися того місяця, про який ми говоримо, загони КБВ (Корпус внутрішньої безпеки). Ці загони значно відрізняються від військових загонів, мають краще озброєння (більше кулеметів і автоматичної зброї), краще обмундирування (легкі короткі кожушки замість військових плащів), добрі мундири і взуття. КБВ складається переважно з добровольців, прихильників польського комуністичного руху. Вони вишколені дуже добре, за зразком більшовицьких внутрішніх військ НКВД, головним чином до боротьби з партизанами і підпіллям. У тактиці дуже розважні і надзвичайно рухливі. У плануванні теренових завдань кращі від війська. На місцевості застосовують головним чином засади і нічні напади. За звітний період ми вже зазнали перших втрат від КБВ (див. «Вісті з терену»). До населення КБВ ставиться не краще, ніж військо, а навіть гірше. У кожному українці, навіть у кожному поляку, вбачають ворога польського уряду і симпатика чи навіть співпрацівника бандерівців. Часто б'ють селян, які не хочуть розповідати про наші пересування на місцевості.

КБВ розмістився і робить напади у звітному періоді тільки двома групами силою в батальйон, обмежившись східною частиною Перемишльського повіту. В інших пунктах опору залишались частини ВП. Сильніший натиск супротивника був тільки там, де оперував КБВ, на решті місцевості нападали менше, хоча і там не було спокою. В околицях Бірчі, Бжозова, Санока і Леска військо було видно рідше, ніж у попередні місяці, але постійно перебувало на місцевості, хоча й меншими групами і переважно вдень.

З бойових акцій наших підрозділів за звітний період треба згадати раніше розроблений і вдалий напад на містечко Динів над Сяном. Метою акції було захоплення ліків з аптеки у Динові та необхідних товарів з кооперативу, головним чином мануфактури. Швидке проведення акції було необхідним з огляду на брак медикаментів і перев'язувальних матеріалів у відділах і санітарних пунктах через захоплення ворогом кількох складів з медикаментами.

Акція була добре підготовлена і зразково проведена. Аптеку забрали майже всю. Взяли також трохи мануфактури з кооперативу. Розбили ще кілька приватних магазинів, з яких забрали тільки необхідні нам речі. За них ми залишили розписки, а решту товару не чіпали. Вартість захоплених ліків становила приблизно 2 мільйони злотих. Крім цього, захоплено ще трохи зброї від роззброєних і вбитих міліціонерів та членів ОРМО. Наша акція мала цілком позитивний відгук серед польського населення Динова й околиць.

Кількома днями пізніше у район Бірчі і Бжозова приїхали автомобілями з-за Сяну (напевно, з боку Риманова) три батальйони ВП, і почалися масштабні облави у лісах і селах. Шукали ліки і частини, які брали участь в акції на Динів. Після кількох днів акції віднайшли закопану бочку, у якій була частина динівських ліків і фармацевтична бібліотека. Частину ліків забрали, а частину порозкидали поблизу місця, де були закопані. Потім ці частини ВП рушили через ліси і села у напрямку Санока. Крім знайдення бочки з медикаментами, вони не вчинили більшої шкоди в цій місцевості.

Заслуговує на увагу також факт, який мав місце за звітний період, тобто 28.10 і 6.11 ц. р. Спеціальна військова група приїжджала для зйомок фільму про бої Війська Польського з партизанами та нібито грабунки і саботаж повстанців. Привезли обдертих в'язнів, яким наказали грати роль повстанців, інсценізували не дуже смішні комедії та інші потрібні їм сцени. Зганяли населення, палили пусті хати і це все фотографували.

Користуючись присутністю ВП, поновили «діяльність» польські бандитські елементи з-за Сяну в українських селах Надсяння. Під час нічних нападів убили кількох цивільних і забрали кілька останніх одиниць худоби. Боротьба з ними дуже важка, бо невідомо, звідки, куди і коли прийдуть. Пограбувавши все, що потрапить під руку, вбивши кожного, хто стане на дорозі, бандити відразу втікають, навантажені трофеями, за Сян. (…)

У звітному періоді значно активізував свою діяльність ВОП. Попередньо вони охороняли тільки свої застави і найближчі околиці, тепер роблять засідки і нічні напади на селі, шукаючи бандерівців. До Войткової прибула 75-особова команда з Волковиї. Фурмани, які їх привезли, застерігали, що на попередньому місці постою їх дуже відчуло населення. (…)

Наше населення, матеріально знищене безперервним грабунком з боку війська і бандитів, ще має запас хліба і не передбачає голоду навіть на час перед жнивами, якщо тільки ворог не посилить пограбування.

Р-н

Місце постою, 15.XII. 1946 р.

Archiwum Państwowe Rzeszów, zespół WUSW. — Sygn. 180. — K. 104–105.

НАДСЯННЯ ЗВИНУВАЧУЄ!

Серед кічькох грубих книжок, які подають історію окремих регіонів Закерзоння, вирізняється багатством матеріалу і солідним опрацюванням 800-сторінковий том, виданий у 1986 році Науковим Товариством ім. Шевченка у Сполучених Штатах, під назвою: «Ярославщина і Засяння 1031–1947. Історично-мемуарний збірник». Подаємо з цього тому огляд дрібних подій в окремих селах, зазначаючи сторінку книжки, а детальнішим описам надаємо форму окремих документів.

Передмова, с. XIV. Ця книжка відображує історичні рани українського автохтона Ярославщини і Надсяння, які ще нині так нам дуже болять. (…)

Багатовікова присутність польських можновладців на західних окраїнах українських етнічних земель і їхні методи дискримінації і денаціоналізації формували історичне минуле цих земель і остаточно визначили їхню нинішню долю.