Розділ «Частина друга Документи»

Відп.: Виїжджав багато разів, з комендантом постерунку або з самими міліціонерами, з метою стягнення податків з українців. Забирали коней, корів, збіжжя і одяг.

Зап.: Якщо стягували тільки з українців, то хіба це були тільки податки, а не звичайний грабунок населення?

Відп.: Так, звичайно, стягували тільки з українців, це означає, що грабували тільки їх. Частину забраного майна відвозили до Перемишля, решту залишали собі.

(-) Трабенда Францішек

Archiwum Państwowe Rzeszów, zespól WUSW— Sygn. 182. — Teczka 7. — K.3.

МОГИЛА У МАЛКОВИЧАХ

(…) Мені тоді було 9 років, усе бачив на власні очі. (…) Сьогодні ми приїхали з Львівщини, щоб поклонитися нашим дідам, батькам, сестрам — невинним жертвам. Довгими роками тут жили поряд два народи. Українці не пам'ятають таких жертв, які приніс 1945 рік. Тут лежить понад 20 малих дітей, від кількох місяців до 10 років. Лежать діди — ветерани Першої світової війни з високими нагородами, як Юрій Стримінський чи Дмитро Віняр — солдат Війська Польського до 1939 року. (…) Нехай еони сплять спокійно, а ми маймо надію, що ці два народи будуть жити у мирі і дружбі, будуватимуть нове життя, як пристало європейцям, і більше між ними нічого подібного не станеться.

Так із сумом, але й з оптимізмом виступив Мирослав Падовський, нині член товариства «Надсяння» у Львові, а в 1945 році свідок подій, на жалобному богослужінні над могилою 153 жертв, яке відправлялося 28 квітня 1991 року в селі Малковичі.

* * *

Малковичі до 1945 року були українським селом, за 12 км від Перемишля у напрямку Ярослава, відомим з довоєнних часів активною діяльністю товариства «Просвіта». Вночі з 17 на 18 чи, за іншими повідомленнями, з 18 на 19 квітня 1945 року на нього напала банда поляків із сусіднього села Орли і вбила всіх, хто не зміг утекти на станцію Журавлиця або просто в кущі, тобто дітей, жінок, старших людей. Протягом 45 років не можна було згадувати про такого типу події. (…) У квітні — місяці пам'яті — завдяки старанням Мирослава

Сидора з Перемишля відзначили пам'ять невинних жертв.

* * *

Нині у селі, крім однієї української родини, мешкають лише поляки, які не дуже хочуть чути про тодішні події. Тому вони неохоче дивилися на українську процесію, хоча ксьондз у місцевому костелі говорив про неї, а влада дала на її проведення згоду. На урочистість прибуло понад 200 осіб з України, головним чином родичі і давні мешканці Малковичів, яких після тієї «чорної ночі» переселено на Львівщину і Тернопільщину

На цвинтарі виросла велика (6x6 м) могила з трьома березовими хрестами. (…) У майбутньому буде ще пам'ятна таблиця з прізвищами жертв, які тут спочивають. До цього часу вдалось установити приблизно 120 прізвищ.

Б. Мацієвич. Малковичі кличуть до каяття тих, хто вчинив зло //Наше слово. — 1991. -№ 22 (2.06).

ГЕТЬ ПАМ'ЯТНИКИ

Товариство «Надсяння» (зі Львова) звернулося з листом до воєводи у Перемишлі у справі гідного християнського пошанування пам'яті вбитих польськими солдатами вночі з 17 на 18 квітня 1945 року невинних мешканців села Малковичі, біля Перемишля. Тієї страшної ночі вбито приблизно 150 осіб української національності. Їх поховали у братських могилах.

З ініціативи Перемишльського Союзу Українців у Польщі на місці вічного спочинку жертв у 1991 році насипано могилу і встановлено три хрести. А члени товариства «Надсяння» — колишні мешканці села Малковичі зробили, висвятили у соборі Святого Юра у Львові і передали Перемишльському відділу ЗУП бронзову таблицю з прізвищами, іменами і датами народження 114 жертв, які на цей час вдалось установити. Планувалося помістити її на братській могилі. Але місцева влада не дозволила це зробити.

Така антихристиянська поведінка охоронців правопорядку Перемишльського воєводства змусила активістів товариства надіслати листа, у якому автори, зокрема, пишуть: «Хочемо, щоб ті, хто нині проживає у будинках жертв, обробляє їхню землю, молиться в їхній колишній церкві, поводилися так, як вчить нас усіх спільна християнська наука».

«Надсяння» звернулося з проханням до Перемишльського воєводи про здійснення ексгумації всіх жертв, похованих у ямах, а також про дозвіл на встановлення на могилі жертв пам'ятника, складовою частиною якого повинна бути названа вище таблиця. Автори чекають на відповідь. Хотілось би вірити, що її отримають.