Розділ «Частина друга Документи»

За допомогою рішучої збройної самооборони українського населення і, з іншого боку, під впливом позиції, яку зайняли розумніші патріотичні кола польського суспільства, через певний час, приблизно у травні й липні 1945 року, вдалося зупинити більшість нападів терористичних банд і ту надзвичайно криваву польсько-українську боротьбу.

Рештки терористичних банд діяли і діють до цього часу в тих, уже нечисленних місцевостях, де польське населення залишається під впливом урядового комуністично-більшовицького табору. На більшості ж прикордонних польсько-українських територій влітку 1945 року запанував повний спокій. Населення тих територій, як польське, так і українське, уперше за тривалий час розпочало нормальні роботи у полі за взаємної сусідської злагоди. Стосунки поліпшувалися з кожним днем. Замість попередньої боротьби, яка принесла очевидну шкоду обом народам, зростали дружба і співпраця, які могли дати у майбутньому обом народам поважну користь. Таким розвитком цих стосунків щиро тішилися всі порядні й розумні люди.

Але нинішній польський уряд, підпорядковуючись повністю впливам і директивам московської імперіалістичної політики, занепокоївся, що порозуміння і співпраця польських і українських національних чинників можуть серйозно вплинути на зміцнення антибільшовицького визвольного фронту поневолених народів СРСР і сусідніх окупованих країн, які борються за свою свободу і державну незалежність. Тому в цих більшовицьких колах вирішили виселити за будь-яку ціну всіх українців, щоб таким чином порізнити і розділити обидва наші народи, що нині потрібне лише імперіалістичній політиці Москви.

Отже, коли не вдалася спроба виселення українців за допомогою терору державної міліції і спеціально організованих з цією метою цивільних банд, польський уряд кинув у вересні 1945 року великі загони регулярних військ для акції примусового виселення українців. Тож у вересні розпочалася нова хвиля терору проти українського населення, цього разу вже цілком явна, а не замаскована нібито боротьба з бандами, оскільки цю терористичну акцію проводить регулярне військо. При цьому треба додати, що командири цих терористичних загонів Війська Польського рекрутуються виключно з російських офіцерів, переодягнених у польські мундири. Це військо, за прикладом безславної пам'яті гітлерівських есесівських вбивць, оточує вночі українські поселення і змушує населення, яке не встигає вчасно врятуватися втечею, до виселення. Оскільки українці не хочуть погодитись на виїзд, бійці цього польсько-більшовицького війська за наказом, отриманим згори, грабують усе майно, лякають масовими екзекуціями, часто б'ють, ґвалтують жінок, стріляють у мирних мешканців, насильно викидають з будинків, чинять усілякі інші злочини і насильства.

У Перемишлі заарештовано єпископа греко-католицької церкви Коциловського, також за прикладом, зразком і наказом більшовицьких володарів, які, зі свого боку, заарештували у Львові і вивезли у Сибір митрополита греко-католицької церкви Йосипа Сліпого й усіх єпископів та багатьох священиків, а українські греко-католицькі церкви передали московській православній церкві, яка тепер є не вільною релігійною організацією, а замаскованою інституцією більшовицької поліції (НКВД, НКГБ). Разом з єпископом Коциловським заарештовано також більшість української інтелігенції, щоб таким чином змусити її терором виїхати до червоного більшовицького «раю», якого всі люди у нас бояться і який смертельно ненавидять, бо знають його не з теорії комунізму, не з книжок і пропаганди, як десь там у Греції чи Франції, а знають зі страшного досвіду, набутого українським народом протягом останніх 28 років під більшовицькими урядами, що це є одна велика в'язниця народів і система незліченних концентраційних таборів, групової відповідальності, масових екзекуцій, усунення будь-якого права з життя громади і з життя особи, а також інших форм терору, властивих усім тоталітарним і диктаторським режимам, а в радянському режимі вибуялих до максимального звиродніння.

Увесь цей величезний масив безправ'я і нечуваних злочинів щодо нашого поневоленого народу діється тоді, коли на весь світ оголошені величні засади Атлантичної Декларації, чотири великі свободи президента Рузвельта, статут нової міжнародної Організації Об'єднаних Націй, названий міністром Стеттініусом конституцією нового вільного світу, коли президент Трумен оголошує початок Золотої Епохи людської свободи і щастя, а Великі Мужі Великої Британії проголошують ті самі засади і запевняють своїм словом і честю, що незламно будуть стояти на сторожі права і справедливості у всьому світі.

Тим часом стосовно всього українського народу і стосовно нас, українців, які проживають за лінією Керзона, не тільки явно порушені й зневажені зобов'язання, накладені статутом ООН, але перекреслені і знищені навіть найскромніші засади християнської моральності. Нам відмовлено навіть у тих найбільш елементарних правах, які мають бути забезпечені в усіх культурних державах усього світу для звіра і всіх живих істот.

Нас насильно викидають з батьківських садиб, б'ють до крові й до смерті наших жінок, старих людей і дітей, кидають у вогонь живих людей, навіть маленьких немовлят відривають від материнських грудей, арештовують наших священиків і єпископів, грабують наше майно, знімають з бідних сільських жінок останню рвану сорочку і насильно примушують, всупереч нашій волі, виїжджати до Радянського Союзу на невідворотну смерть. Є багато сіл, які цілими місяцями живуть зі всім мізерним майном, жінками і дітьми у вологих лісах, де у землі, водах і болотах змушені переховуватись від дикого нелюдського терору, так само як у часи нападів диких середньовічних кочівних азіатських орд.

І чинять ці страшні гітлерівсько-нероновські злочини саме ті, хто облудно кричить у всьому світі про свої нібито прогресивність, соціальну поступовість, про світову революцію і намагаються відіграти роль фальшивих рятівників людства від усякого зла.

Ми, українці, мешканці територій, розташованих за лінією Керзона, боремося разом зі всім українським народом усіма нашими силами проти цих ґвалтувань і насилля, не жаліємо навіть найтяжчої праці і крові, бо переконані, що наші безмежні жертви, принесені в цій запеклій боротьбі, принесуть вигоду і користь усьому людству, яке нині перебуває під більшою загрозою, ніж будь-коли, і більшою, ніж може здаватись, небезпекою другої тотальної тиранії, цим разом намальованої начервоно.

Одночасно звертаємося з цим відкритим листом до всього культурного світу з глибокою надією, що всі народи, які цінять свободу, і всі культурні гуманні люди, до яких дійде наш голос, відгукнуться і підтримають героїчну боротьбу українського народу проти варварського, людиновбивчого винищення, яким загрожують нам більшовики і польсько-більшовицькі тирани.

У першу чергу звертаємося до Великих Західних Демократичних держав, які проголосили і підписали цитований у вступі нашого листа фрагмент Декларації Об'єднаних Націй, де в урочистій формі визначаються права народів і права людини. Отже, звертаємося до них з протестом, скаргою і закликом, щоб допомогли своїми силами для запровадження в життя запропонованих ними самими великих засад свободи і справедливості.

ПРЕДСТАВНИКИ ВСІХ ВЕРСТВ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ, ЯКЕ ПРОЖИВАЄ ЗА ЛІНІЄЮ КЕРЗОНА

Лютий 1946 р.

Archiwum Państwowe Lublin, UPA-Zachód, VI Okręg Wojskowy kryptonim «Sian». - Teczka № 85. - S:121–122.

ПЕРЕМИШЛЬСЬКЕ ВОСЕНИ 1946

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЗВІТ [УПА] за листопад 1946 р.

За звітний період на території Перемишльського повіту відновлено переселенську акцію. Уже в останні дні жовтня старости повітів Перемишль, Бжозів, Санок і Леско видали відозви до українського населення у своїх повітах, у яких інформують, що у відповідь на численні вимоги уряд вирішив продовжити період виселення до СРСР. У відозві запевнюється, що переселенці отримають від влади таку кількість фур, яка буде потрібна для перевезення на залізничну станцію, а також збройну охорону ВП від можливих «нападів банд».

Підготовка до переселенської акції охопила всю територію, про яку йдеться у звіті. Війти гмін отримали від повітових старост інструкції щодо цієї справи і передали доручення старостам окремих українських сіл.

На території зчинився великий переполох. Населення почало шукати способів, щоб уникнути виселення. Але виселення було обмежене тільки двома центрами Перемишльського повіту.