Червона армія і рейхсвер: Військово-технічна співпраця у 1922-1933 рр.

Вирішальні бої під Варшавою 16—19 серпня 1920 р. принесли перемогу польській армії. І коли Енвер-паша 25 серпня 1920 року зустрівся в Москві із заступником голови РВР республіки Е. Склянським («права рука» Троцького), Червона армія вже завершувала відступ від польської столиці. Листом від 26 серпня Енвер-паша до­повідав Секту про цю бесіду зі Склянським: «Тут є група осіб, яка має реальну владу і до якої належить також Троцький, які висловлюються за зближення з Німеччи­ною. Ця група згодна визнати старі кордони Німеччини 1914 р., і вони вбачають лише один шлях виходу зі світо­вого хаосу: співробітництво з Німеччиною й Туреччи­ною. Щоб допомогти росіянам, треба направити в кори­дор чи інший відповідний район армію добровольців і спровокувати повстанський рух»[115]. Мета відома — удари­ти по Польщі з обох сторін і знищити її. У цьому листі Ен- вер запропонував Секту встановити зв'язок із радянсь­ким представником у Берліні (Коппом).

В іншому листі Секту (від 25 серпня 1920 р.) Енвер-па­ша писав про свої плани військових операцій проти англійців на турецькому, іранському, афганському кор­донах. Склянський запропонував Енверу допомогу зброєю анатолійській армії турків, а також купувати зброю в Німеччині з наступним її транзитом у Туреччину через територію Росії.

Саме тут треба констатувати, що керівники радянсь­кої держави були в курсі військового співробітництва з Німеччиною і вважали його важливим напрямом радян­ської політики того періоду. Західні історики Дж. Еріксон і Б. Руланд писали, що Копп у бесідах із завідуючим відділенням МЗС Німеччини А. фон Мальцаном 16 квітня 1920 р. і в липні 1920 р. із Сектом обговорювали питання про налагодження співробітництва між РСЧА і рейхсве­ром, причому робилось це з ініціативи радянського представника[116].

Концепція двостороннього військового співробітницт­ва була накреслена в результаті серії таємних двосто­ронніх переговорів у Москві й Берліні в 1920—1923 рр.

В листі Чичеріну від 2 грудня 1920 р. Коп повідомляв, що Сект запропонував, щоб німецькі військові спе­ціалісти взяли участь у відбудові радянської військової промисловості з метою використання її «як джерела озб­роєння для роззброєної Німеччини під час сутичок з Ан­тантою».

Сект дав зрозуміти, що у випадку збройного конф­лікту з Польщею Німеччина розраховує на допомогу Ра­дянської Росії. Він також' погодився сприяти вивозу військових матеріалів, які були закуплені радянським представником у Німеччині. Одночасно Сект повідомив, що німецький генеральний штаб погодився надати усі відомості про Польщу'.

Для забезпечення прямих зв'язків із керівництвом РСЧА на початку 1921 року в німецькому відомстві за ініціативою Секта створюється спеціальна група «Зондер- група Р» (Росія), в радянській термінології «Вогру», тобто військова група. Вона приступила до розробки програми військового співробітництва між Червоною армією й рейхсвером під кодовою назвою операція «Купферберг Гольд».

Уже у травні 1921 р. в Москві з'являється перший уповноважений «Зондергрупи Р» О. фон Нідермайєр, який діяв під псевдонімом Нойман (Нейман). У Росію він прибув як представник військового міністра Німеччини із завданням виявити можливості розвитку в Росії важкої індустрії і військової промисловості, із вказаних питань вів бесіди з Троцьким, Чичеріним, Риковим.

Трохи пізніше Нідермайєр разом із майором Ф. Чунке (псевдонім Тайхман (Тейхман)) і підполковником В. фон Шу- бертом здійснили ознайомлювальну поїздку по оборон­них заводах і верф'ях Петрограда. Радянська сторона розраховувала не тільки на їх відбудову за допомогою німецького капіталу й спеціалістів, але й на значні німецькі замовлення потім. Нідермайєра супроводжува­ли заступник наркома закордонних справ Радянської Ро­сії А. Карахан, В. Копп і керівник Німецької місії у спра­вах військовополонених у Радянській Росії Г. Хільгер[117].

Упродовж 1921 р. В. Копп вів переговори з різними німецькими фірмами. Так, з фірмою «Блом унд фосс» мо­ва йшла про можливість концесії з метою виробництва підводних човнів, із «Круппом» — про виробництво боєприпасів і артилерії, із «Альбатрос верґе» — про ви­робництво літаків. Нідермайєр дуже довіряв Коппу і на­полягав на його участі у переговорах. До того ж, відмічав Чичерін, «Копп гарно знає наші заводи» [118].

16 квітня 1921 р. Політбюро ЦК РКП (б) погодилося з пропозицією Коппа про надання німцям концесій. Після переговорів Політбюро ухвалило план відновлення війсь­кової і мирної промисловості за допомогою німецького консорціуму, запропонований представниками групи визначних військових і політичних діячів Німеччини. Про це йдеться в записці Чичеріна в ЦК РКП (б) від 10 лип­ня 1921 р., в якій пишеться, що спочатку німці більше цікавилися нашою військовою промисловістю. Виробле­на зброя залишалася б у нас на складах до моменту почат­ку нової війни. На запитання: як наважуються німці зали­шати на складах у нас цю зброю без гарантій? — вони відповідали, що гарантія — єдність політичних інтересів. Для фінансування підприємств було створено кон­сорціум, в який входили всі великі банки Німеччини. Від Росії вимагають лише юридичних гарантій, а також фінансових гарантій прибутку як мінімум 6 відсотків[119].

Наприкінці вересня 1921 р. в Берліні (на приватних квартирах, зокрема на квартирі майора генштабу К. фон Шлейхера) відбувалися таємні переговори наркома зовнішньої торгівлі Красіна й Коппа з керівництвом рейхсверу.

Керівництво рейхсверу вирішило відокремити угоду з «Вогру» від угоди з промисловцями. Копп інформував Чичеріна про це, а також про те, що були досягнуті конк­ретні умови співробітництва, за якими «Вогру» надасть радянській стороні замовлення на виробництво літаків, важкої артилерії та інших предметів військового споря­дження, гарантує кредити для поповнення устаткуван­ням радянських заводів. Радянська сторона зобов'язува­лась гарантувати «Вогру» безпосередню участь її війсь­ково-технічних кадрів, коли будуть виконуватися її замовлення на радянських заводах'.

Радянська сторона для відбудови промисловості зо­бов'язувалася створити трест, в який би входили основні підприємства по виготовленню важкої артилерії (Мото- вилівка, Царицин), літаків (Рибінськ, Ярославль), пороху, снарядів. Було обумовлено, що рада тресту буде скла­датися з представників радянського уряду і «Вогру». Формально трест мав фінансуваватися радянською стороною, але, по суті, усі необхідні кошти надавала б «Вогру». Виробнича програма укладалась після попе­реднього обговорення між представниками штабу Чер­воної армії і «Вогру».

Після переговорів Копп 24 вересня 1921 р. інформував Чичеріна про те, що вже підготували список замовлень. Основні цифри такі: 100 літаків, 300 польових гармат, 300 важких гармат, 200 зенітних гармат, 200 кулеметів, 200 бронеавтомобілів, по 3000 снарядів для кожної гармати2.

1 жовтня 1921 р. Копп надіслав Чичеріну лист, в якому підсумував, що «угода з «Вогру» є актом політичного зна­чення і потребує для успішного свого проведення постійної політичної роботи». З грудня 1921 р. по травень 1922 р. комісія, до складу якої увійшли представники «Вогру», «Круппа», «Юнкерса», знаходилась в Росії. Вони оглянули заводи, які їх цікавили, й вели переговори про укладання концесій.

Наприкінці жовтня 1921 р. повноважним представни­ком РРФСР у Німеччині було призначено видатного ра­дянського діяча М. Крестинського. Сам факт призначен­ня члена Політбюро секретаря ЦК РКП(б) наркома фінансів РРФСР повпредом у Німеччину свідчив про значення, яке надавалося вищим керівництвом країни встановленню тісного й вигідного співробітництва з Німеччиною. Одразу після приїзду в Берлін Крестин- ський занурився у гущу подій і завдяки Копу швидко встановив контакти з вищим політичним і військовим керівництвом Німеччини.

17 січня 1922 р. 'в Берлін прибув К. Радек, який вів переговори з військових питань із шефом «Зондергру- пи Р» («Вогру») майором X. Фішером. Той усе доповідав Секту, який, у свою чергу, інформував канцлера Вірта й обговорював із ним усі важкі питання. 10 лютого 1922 р. в Берліні відбулися зустрічі Радека із завідувачами східних відділів МЗС Німеччини Мальцаном і Сектом. Повідомляючи Троцького й Чичеріна про цю зустріч, Ра­дек писав, що в Німеччині бачать єдиний вихід у збли­женні з Росією. Усвідомлення цього росте в усіх політич­них колах незалежно від направлень партій. «Тому робо­та, яку розпочала "Вогру", буде продовжуватись»[120].

Уже восени 1922 р. перші офіцери рейхсверу були направлені в Росію. У жовтні 1922 р. командирам Черво­ної армії було дозволено оглянути німецькі загально­військові (піхотні) школи, а радянські кораблі здійснили захід у німецькі порти на Балтиці. Червона армія зверта­лась до німців з проханням провести експертизу можли­востей захисту Дарданелл, побоюючись інтервенції Англії і Франції з Чорного моря[121].

В Берліні тим часом після деяких роздумів за ініціати­вою президента Еберта на посаду німецького посла в Москві було призначено У. фон Брокдорфа-Ранцау, про­фесійного дипломата, першого міністра закордонних справ Веймарської Німеччини. Ще до свого офіційного призначення він зустрівся 23 червня 1922 р. в Берліні з Чичеріним. Йому він і виклав свою концепцію розвитку відносин між Німеччиною і Радянською Росією. Нарком запевнив Брокдорфа-Ранцау в підтримці його майбутньої діяльності в Москві.