Червона армія і рейхсвер: Військово-технічна співпраця у 1922-1933 рр.

Проте увесь цей «броунівський рух» радянських за­купників був досить упорядкованим, оскільки закупки відбувалися відповідно до визначених перспективних напрямів розвитку військової й військово-технічної дум­ки, яка отримала сильний імпульс для розвитку під час імперіалістичної війни (особливо хімія, авіація, артиле­рія, моторизація, виробництво танків, підводних човнів та ін.). Саме по цих «полицях» розкладали угоди та конт­ракти, укладені радянським ВПК з іноземними партнера­ми. Звісно, пріоритетними контрагентами аж до початку 1930-х років тут були німецькі компанії, але угоди уклада­ли і з фірмами практично усіх країн, що мали достатній військово-промисловий потенціал (США, Великобри­танія, Франція, Голландія, Іспанія, Італія, Японія та ін.).

10 жовтня 1928 р. в Москві було укладено угоду між ра­дянським Державним зброярно-кулеметним трестом і фірмою «Карл Вальтер» (зброярний завод у Тюрінгії). Згідно з угодою фірма зобов'язувалася надати тресту повіту технічну допомогу в організації виробництва по нарізанню стволів для малокаліберних рушниць і в ор­ганізації дослідів по нарізанню стволів трьохлінійних гвинтівок і кулеметів, які проводила сама фірма. Після сплати домовленої суми у 120 тис. марок трест отримував право направляти впродовж трьох років своїх спеціаліс­тів для вивчення виробництва по нарізанню стволів на верстатах фірми «Вальтер». Фірма зобов'язувалась нада­ти їм також можливість детально вивчити методи виго­товлення інструментів, які використовували при нарізан­ні стволів і виробництві зброї, ознайомитись з відповід­ною документацією1. 18 грудня 1928 р. в Москві між Державним всесоюзним гарматно-зброярно-кулеметним об'єднанням (ГЗКО) «Збройоб'єднання» (пізніше ГЗКО було перейменоване у Всесоюзне зброярно-арсенальне об'єднання (ВЗАО)) і німецькою фірмою ДАК (Дойче Аутомобіль Конструк- ціонс гезельшафт) була укладена угода про розробку конструкції колісно-гусеничного танка. Його підписали директор ДАК Фольшер і голова правління ВЗАО Берзін. Фірма за 70 тис. дол. США зобов'язувалася розробити відповідно до відпрацьованих «Збройоб'єднанням» технічних умов та передати йому проект і детальні робочі креслення танка з колісно-гусеничним приводом. Пере­дача робочих креслень відбулася в Берліні 24 травня і 27 липня 1930 р., фірмі було сплачено 40 тис. дол. Виплата ос­танніх ЗО тис. дол. повинна була бути проведена після ви­готовлення танка за цими кресленнями і його наступних випробувань. Танк не був побудований, залишок суми не сплатили, тому фірма у січні 1932 р. подала у берлінський суд позов на ВЗАО[217].

В січні —лютому 1929 р. група військових хіміків (Рохінсон, Карцев, Блінов) була направлена у відряджен­ня в Німеччину. Вони оглянули протигазову лабораторію в Шпандау (із наданням її повного опису), полігон у Кум- мерсдорфі (включаючи досліди по дегазації обмундиру­вання й місцевості), фабрики по виробництву протигазів у Любеке (фірму «Ауер», фірму «Дегеа», а також фірму «Дрегер») і фірму «Ханзеатіше АГ» в Кілі, лабораторію професора Флюрі в Вюрцбурзі, професора Вірта в Шар- лотенбурзі і професора Оберміллера (з наданням деталь­ного опису). Радянські хіміки також вели переговори з фірмами «Гольдшмідт», «Тем і Хаас» про будівництво заводу з виготовлення тіодігліколю (сировини для іпри­ту). їм вдалося отримати матеріали періоду війни 1914—1918 рр. для виготовлення різних ОР, а у «ІГ Фар- бен Індустрі» ще й креслення газомета, газосховища, фільтрів, рецепти й зразки приладів для створення димо­вої завіси з літака та ін. Вони зустрічалися з начальником генштабу рейхсверу Бломбергом і узгодили проект дого­вору про спільну роботу на 1929 р.[218]

У березні — квітні 1929 р. заступник начальника ВПС РСЧА Алксніс провів переговори з представниками фірми «ВМШ» про закупівлю 200 авіамоторів «ВМШ VI» і 102 винищувачів «НД 37» у фірми «Хайнкель». Під час укладання контракту на мотори Алкснісу вдалося домог­тися деякого зниження цін порівняно з умовами по­переднього замовлення 1927 р. Тоді було закуплено 100 мо­торів, а також 20 гідролітаків «Дорньє-Валь»[219].

Наприкінці 1928 р. «Юнкере» звернувся до радянсько­го військового аташе в Берліні з пропозицією відновити виробництво літаків в СРСР. Мова йшла про будівництво авіазаводу на концесійних основах. В одному з проектів постанови Політбюро ЦК ВКП(б) за 1929 р. пропонувало­ся розпочати попередні переговори з «Юнкерсом» для з'ясування конкретних пропозицій фірми. У грудні 1929 р. фірма «Юнкере» звернулася з листом в радянське тор­говельне представництво у Берліні з пропозицією «ство­рити постійну установу в Росії», у Москві, очолити її по­винен добре відомий своєю роботою в СРСР експерт. Цей експерт мав «підтримувати відносини з усіма авіа­ційними колами», а усі переговори про співробітництво і про замовлення повинні проводитися в Берліні2.

Деяке поняття про рівень радянських замовлень дають відомості, які подав радянський аташе Путна у звіті Воро- шилову від 15 серпня 1929 р. Так, на початок серпня 1929 р. загальна сума коштів, які виділялися на військові за­купівлі в Німеччині, складала приблизно 7,2 млн крб. Ос­новні замовлення були зроблені по лінії «Авіатресту», «Орудатресту», «ВІХІМ-тресту», «Збройно-кулеметного тресту»[220].

З 10 по 20 квітня в Москві між представниками ВРНГ (а також військпрому) і фірми «Крупп» за ініціативою ра- донської сторони проходили переговори про надання технічної допомоги в галузі військового виробництва, а також виробництва чавуну і сталі терміном на 10 років. Фірма «Крупп» запропонувала за суму в 2 млн дол. нада­ти допомогу в розробках, виробництві і випробуваннях в СРСР різних гарматних систем (радянська сторона бу­ла зацікавлена у розробці за допомогою «Круппа» зенітної артилерії усіх калібрів з приладами управління, мортир середнього і великого калібру, важкої корпусної і дивізійної артилерії, снарядів усіх типів) і боєприпасів (снаряди, порох, вибухівки) для сухопутних військ і фло­ту, розширити конструкторські бюро фірми в Ессені, або створити конструкторські бюро в СРСР, або посилати німецьких конструкторів у відповідні радянські КБ. Фірма запропонувала передати всі свої напрацювання з артилерії до 1918 р., а розробки й винаходи після 1918 р. — за згодою німецького уряду. «Крупп» погодився направ­ляти своїх спеціалістів для контролю за виробництвом на радянських військових заводах1.

У кінцевому підсумку у зв'язку з неприйнятними умо­вами («Крупп» наполягав, щоб після заснування ним у Москві свого КБ радянська сторона кожного разу, коли вона мала намір дати КБ замовлення, зверталась би у військове міністерство Німеччини, а воно вже давало б замовлення круппівському КБ) ВРНГ відмовилося від за­лучення «Круппа» до співробітництва у створенні і вдос­коналенні артсистем. Радянська сторона обмежилась ук­ладенням із фірмою наприкінці 1929 р. договору про технічну допомогу спеціальними сталями. Приблизно в цей час «головною дійовою особою» у військово-технічних контактах обох країн стає німець­кий генерал артилерії М. Людвіг, який пішов у відставку з посади начальника озброєнь рейхсверу. Не випадково у вересні 1929 р. Гаммерштейн на усі прохання Вороши- лова про допомогу зі сторони рейхсверу рекомендував «для зміцнення відносин в усіх промислових питаннях генерала Людвіга». Свої зусилля після переговорів у Москві з Ворошиловим і Уборевичем, які відбулися наприкінці 1929 р., Людвіг зосередив у трьох напрямках:

надання допомоги у модернізації радянської війсь­кової промисловості за рахунок направлення німецьких офіцерів на заводи в СРСР і надання ліцензій для серійного виробництва військової продукції;

проведення спільних науково-дослідних робіт. При­чому даний пункт частково вже реалізувався у процесі діяльності військово-навчальних центрів рейхсверу (Ли- пецьк, Казань, Тоцкоє, Шіхани)1.

Мова йшла, однак, і про КБ фірми «Рейнметал» (в СРСР і в Німеччині), і про діяльність створеного в Моск­ві КБ німецького спеціаліста з артсистем проф. О. Шмі- ца. Що стосується Шміца, то він розпочав співробіт­ництво в інженерній галузі з радянським військпромом навесні 1928 р., коли йому було запропоновано прибути на рік в СРСР для розробки зенітної гармати й авіаційного озброєння. Він погодився працювати в галузі артилерії і кулеметної справи. У квітні 1929 р. Шміц уже звітував про виконану роботу керівнику інженерного відділу ра­дянського торгпредства в Німеччині Александрову. Він також інформував про це німецький МЗС і військове міністерство. За згодою останнього, мабуть, і зав'язала­ся ця взаємодія. Військовий аташе в Німеччині Корк 8 квітня 1929 р. доповідав Ворошилову, що в проекти гау­биці й гармати, над якими працював Шміц, він вніс декілька конструктивних змін, які покращили їх характе­ристики. Крім того, Шміц підготував ескіз гармати калібру 10,67 см із дальністю пострілу 20 км;

поставки в Радянський Союз напівфабрикатів, ви­робництво й експорт яких формально не підпадали під заборону Версаля, але сприяли підтриманню зайнятості і високого рівня кваліфікації військово-промислових фірм Німеччини.

Керівництво рейхсверу розраховувало на співро­бітництво декількох великих німецьких фірм («Крупп», «Рейнметал», «Сіменс і Гальске»), а також на те, що Людвіг як радник радянського уряду з питань озброєння буде рекомендувати радянській стороні, залежно від його уподобань, відповідні німецькі фірми. Тут, крім по­літичної користі, рейхсверовцям вбачалася можливість розповсюдження свого впливу на процес оснащення РСЧА новим озброєнням.

Для радянської сторони інтерес представляли перші два пункти, тоді як військове міністерство Німеччини ро­било наголос на останньому пункті. У вигідній ситуації опинилася і фірма «Рейнметал».

Конкретно мова йшла про цілий реєстр узгоджених двосторонніх проектів, із яких і складалась програма роз­витку радянської оборонної промисловості, так звана «програма Людвіга». Це:

постачання в СРСР напівфабрикатів 75-міліметро- вих зенітних гармат. їх збирання повинно було здійсню­ватись інженерами «Рейнметала»;

поставка необхідних для цього приладів управління вогнем фірми «К. Цейс» із розрахунку, щодо осені 1930 р. буде зібрано 20 — ЗО гармат;

ремонт і переобладнання одного з радянських за­водів з метою налагодження ліцензійного виробництва військового спорядження;

будівництво заводу по виготовленню вибухівок і поставка готових часових вибухівок і вибухівок для зенітних гармат. Для цього планувалось залучити фірму «Тіль» з Рули;