Червона армія і рейхсвер: Військово-технічна співпраця у 1922-1933 рр.

Результати відрядження Ейдемана й Аппоги, які повер­нулися з Німеччини в кінці березня 1928 р., обговорюва­лися на нараді РВР СРСР під головуванням С. Каменева у квітні 1928 р. На цій нараді було вирішено використову­вати німецький досвід в організації навчання ком- політскладу РСЧА і штатно-організаційної структури частин і підрозділів.

У підсумковому звіті про своє 13-місячне перебування у Німеччині Уборевич докладно описав навчання у Війсь­ковій академії, маневри, польові поїздки, перебування се­ред усіх родів військ. Йому вдалося ознайомитися з опе­ративними, тактичними, організаційними, технічними поглядами німців на сучасну армію, методикою підготов­ки військ, постановкою освіти й служби генштабу.

Загальні установки військово-технічного забезпечен­ня рейхсверу включали:

розробку удосконалених зразків озброєння;

підготовку промисловості для їх швидкого виготов­лення;

проведення випробування цих зразків і навчання при цьому частини офіцерів і особового складу;

широке використання військового виробництва ря­ду закордонних країн (Швеція, Голландія. Іспанія, США, Англія, Чехословаччина).

Уборевич писав, що «німці є для нас єдиною поки від­радою, через яку ми можемо вивчати досягнення у вій­ськовій справі за кордоном», що «німецькі спеціалісти, у тому числі з військової справи, стоять набагато вище нас». Уборевич також вказував, що «у центр необхідно перенести використання технічних досягнень німців, і, головним чином, у тому розумінні, щоб у себе навчитися будувати й застосовувати новітні засоби боротьби». Крім того, зазначав Уборевич, генерал Людвіг і майор Бешніт, які відповідали за озброєння рейхсверу, стосовно тех­нічної допомоги Червоної армії пропонували «вирішува­ти кожне окреме питання» спільно[204].

За оцінкою Крестинського, «Уборевич і його товариші зробили пролом у військовому співробітництві», і тому у грудні 1928 р. для тривалого стажування до Німеччини приїхала нова група радянських командирів у складі п'ятьох чоловік (троє на рік і двоє на півроку). Це були ко­мандувач Українського військового округу (УВО) Якір, командир шостого корпусу Зомберг, начальник Першого (оперативного) управління Штабу РСЧА Степанов, а та­кож Лаціс і Лонгва. 15 травня 1929 р. їм були показані за­няття з бойової підготовки кавалерії й піхоти, а Лацісу й Лонгве ще й артилерії. У червні 1929 р. Лаціс і Лонгва по­вернулися в СРСР[205].

У довготривалі навчальні відрядження в Німеччину виїжджали невеликі групи червоних командирів і у на­ступні роки. З грудня 1930 р. по червень 1931 р. на 2 і З курсах Німецької військової академії навчалися команду­вачі Північнокавказьким військовим округом (ПКВО) Е. Бєлов і Середньоазіатським військовим округом (САБО) П. Дибенко, а також інші[206].

Ось лише деякі військові новинки, показані німцями: зенітна гармата — калібр 7,5 см, початкова швидкість 88 м/с, висота обстрілу 9,5 км, дальність 16 км, тобто ця гармата у 2 рази перевищувала показники радянських зеніток; новий оптичний прилад для зенітної стрільби професора Пшора, виготовлений фірмами «Сіменс» і «Цейс» і призначений для зенітного обстрілу повітряних цілей; малокаліберна гармата, яку можна було викорис­товувати одночасно і проти танків, і проти авіації; зеніт­ний кулемет, що пробивав броню легких та середніх тан­ків і одночасно мав висоту обстрілу 4200 метрів[207].

Окрім можливості вдосконалення у військовому мис­тецтві в Німеччині, німецька сторона, особливо деякі німецькі фірми, надавали РСЧА зброю, боєприпаси, об­мундирування, різні технології військового виробництва. Так, підчас переговорів з фірмою «Крупп» у квітні 1929 р. була досягнута угода «у сфері спеціального військового виробництва». Фірма брала зобов'язання надати у розпо­рядження радянської сторони нагромаджений у лабора­торіях і на полігонах досвід із зовнішньої балістики.

Починаючи з 1927 р. і до 1933 р. включно, обміни вій­ськовими делегаціями мали досить стійкий, регулярний характер. Причому делегації як рейхсверу, так і РСЧА очолювалися особами із великими повноваженнями.

З радянської сторони у липні 1927 р. знаходився з візи­том у Німеччині заступник Голови РВР І. Уншліхт, у 1929 р. — начальник Чорноморського флоту В. Орлов, заступник Голови РВР і начальник озброєнь І. Уборевич, у 1932 р. — заступник Голови РВР і начальник озброєнь РСЧА М. Тухачевський.

У 1928 р. в СРСР виїжджали заступник начальника генштабу рейхсверу полковник X. фон Міттельбергер (травень) і начальник генштабу генерал К. фон Гаммер- штейн-Екворд; у 1930 р. — полковник X. Хальм і генерал В. Хайє, а також інспектор транспортних військ рейхсве­ру полковник О. фон Штюльпнагель; у 1931 р. — наступ­ник Гаммерштейна генерал В. Адан; у 1933 р. — началь­ник озброєнь генерал А. фон Боккельберг[208]. Керівники делегації зустрічалися з вищим керівництвом армії сто­рони, яка приймала делегацію. Після відставки Секта, який був не тільки великою військовою, але і, безумовно, значною політичною фігу­рою Німеччини, рейхсвер, як і раніше, очолювали особи, які прагнули зберегти дружні відносини з Радянською Росією, але вони були і «калібром менші», ніж Сект, і їх ставлення до великого східного сусіда ставало дедалі більш прагматичним. І хоча радянські представники, вра­ховуючи «особливість» офіцерського корпусу Німеччи­ни, постійно намагалися починати розмови на політичні теми, зокрема про проблему воєнної загрози для Німеч­чини і СРСР із боку Польщі, Франції й Великобританії, ті, у свою чергу, постійно уникали обговорення цих питань. Зрештою, сторони сконцентрувалися на практичних пи­таннях військового будівництва, вирішуючи при цьому кожна свої власні завдання. Разом з тим, не дивлячись на зростаючу вже тоді в СРСР підозрілість до іноземних спеціалістів, стосунки між радянськими й німецькими офіцерами, а також між спеціалістами військової про­мисловості складалися по-різному — від міцної дружби (Бломберг —Уборевич)1 до стійкої неприязні.

У 1927 р. у маневрах і тактичних заняттях рейхсверу бра­ли участь сім червоних командирів (начальник Оператив­ного управління Штабу РСЧА В. Тріандафілов, начальник штабу округу І. Федько, комкор І. Дубовий, начальник шта­бу кавказкорпусу Баторський, начальник командного уп­равління Штабу РСЧА Н. Куйбишев, командир артполку Нечаєв, помічник начальника відділу Штабу РСЧА Жігур) і троє — у польових поїздках (командувачі Ленінградським військовим округом (ЛВО) Б. Фельдман, Московським військовим округом (МВО) М. Бобров, начальник І уп­равління Штабу РСЧА Зуєв), і трос (Уборевич, Ейдеман, Ап­пога) навчалися у військовій академії. Усього — 14 осіб.

Цікавою є також і демонстративна увага, яку виявляли до радянських командирів під час їх перебування в

Німеччині офіцери рейхсверу. Був, правда, один епізод ворожого ставлення до групи саперів (Тріандафілов, Жігур, Лунєв) у присутності швейцарських і угорських військових представників. У цілому, однак, це не могло зіпсувати загального позитивного настрою рейхсверу. Від рейхсверу в СРСР у 1927 р. на запрошення радянсько­го уряду на осінніх маневрах РСЧА поблизу Одеси (УВО) під Новоросійськом і на Раєвських маневрах (ПКВО) бу­ло присутньо б офіцерів (полковники Хальм, Мюллер, підполковник Шмольке і майори Фішер, Крато і Хот). 9 осіб виїжджали в навчальні центри, 2 приймали участь у випробуваннях хімзброї, 2-у польових поїздках і 4 офіцери знаходилися в СРСР для вивчення російської мови. Усього — 23 особи[209].

У звіті полковника Хальма про стан РСЧА в 1927 р., який здобули органи ОДПУ, зазначалася наявність на ви­щих посадах «низки здібних, тактично добре підготовле­них людей», а також їх кмітливість, «виключна молодість і свіжість» (середній вік командирів складу РСЧА становив: командувачі військовим округом — 35 — 40 років, комдиви — 34 — 42 роки і командири полків — 30 — 38 років). Хальм зазначав також: «Старі офіцери царської армії були мало­помітні. Євреї знаходяться здебільшого у вищих штабах на таких посадах, які потребують найбільшої інтелігентності. Технічні засоби (великі повітряні сили, моторизація легкої артилерії, зв'язок, броневі потяги, зенітна артилерія, про­тигази та ін.) застосовують вміло». Але не було танків, бро­немашин, оптичних приладів. Висновок, який зробив Хальм, був наступний: «Червона армія є фактором, з яким весь світ із теперішнього часу повинен рахуватись»2.

У 1928 р. у Німеччину були направлені, як мінімум, дві групи червоних командирів. До складу однієї входили Ей- деман, Аппога, Тодорський і Корк, іншої — Якір, Федько і Бобров. Корк супроводжував першу групу червоних ко­мандирів у якості радянського військового аташе в Німеччині, замінивши на цьому пості Лунєва.