Червона армія і рейхсвер: Військово-технічна співпраця у 1922-1933 рр.

Адам виправдовував пасивність німецьких хіміків на об'єкті «Томка» тим, що промисловість Німеччини мало цікавиться цією справою. Він відхиляв наполегливі про­позиції радянського керівництва про передачу радян­ській стороні нового газу. Генерал Адам запевнив нарко­ма: «Не вірте, у нас нема ніякого нового газу, наше зав­дання у галузі хімії — зробити іприт тактично більш стійким. І не більше!»1

Але не дивлячись на відсутність у німців бажання чи можливості для розширення і поглиблення спільних роз­робок, у радянської сторони справи у цій галузі йшли не так вже й погано. Особливо якщо врахувати, що їй дове­лось почати практично з нуля, оскільки в СРСР заводи з виготовлення бойових хімічних речовин безнадійно за­старіли, а ті 40 тис. хімснарядів, які збереглися після Пер­шої світової війни, мали погану рецептуру. Однак, хоч і з деякими затримками, військова хімічна промисловість в СРСР все ж розвивалась. Якщо у середині 1920-х років було закладено перший завод із виробництва отруйних газів («Берсоль»), то у 1931 р. подібних підприємств було вже чотири: Бердянський (іприт), Черноречьс, Рубіжна (фосген, дифосген), Угрешський (хлор). Значно поповнився й арсенал хімічної зброї. Так, у проекті постанови Ради Праці й Оборони «Про стан військово-хімічної справи» за травень 1931 р. мова йшла про те, що в артилерії у наявності було 420 000 нових боєприпасів, заряджених іпритом, фосгеном і дифосге­ном, і 400 000 старих хімснарядів підлягали перезаря­дженню. Були успішно випробувані дистанційні хімічні снаряди і нові підривачі до них. На озброєнні авіації зна­ходились 8- і 32-кілограмові осколково-хімічні бомби, за­ряджені іпритом (для забруднення місцевості), і 8-кіло- грамові осколково-хімічні бомби, заряджені хлорацето- феном (для ураження живої сили ворога). Станом на 1 травня 1931 р. у наявності було 7600 8-кілограмових бомб. До кінця року планувалось прийняти на озброєння 50- і 100-кілограмові хімічні бомби дистанційної дії (іприт), курящі (арсини) і ударні короткочасної дії (фос­ген). Армія мала також 75 комплектів виливних авіа­ційних приладів ВАП-4 і до кінця року планувала отрима­ти іце 1000 таких комплектів. Для зарядження хімічних боєприпасів були побудовані 2 розливні станції із загаль­ним обсягом виробництва понад 5 млн снарядів і бомб на рік1.

У 1930 р. і першій половині 1931 р. у Червоній армії бу­ло проведено ряд великих хімічних випробувань, на яких вивчали й удосконалювали засоби хімічної війни: іпритні й осколково-хімічні снаряди, отруйні дими. На усіх цих випробуваннях перевіряли протигази різних кон­струкцій.

Хімічні війська РСЧА у 1931 р. складались із 5 баталь­йонів. Для них військово-хімічною службою Червоної армії тільки у 1930 р. були випробувані і передані на оз­броєння отруйно-димні шашки, димові шашки, ранцевий прилад для отруєння, фільтр для воєнних точок.

Радянські військові, які перебували на початку 1930-х років у Німеччині, відзначали, що рейхсвер паралельно підтримував зв'язки з іншими країнами. Німці активно співробітничали із заводами Швеції, Голландії, Іспанії. Деякі офіцери мали доступ до Єджевського арсеналу в Америці для вивчення хімічної справи, а генерал Хайє, наприклад, знайомився з військовими установами США під час відрядження восени 1927 р. В Англії представники німецьких військових кіл були присутні на авіаційних і танкових маневрах.

Головною умовою продовження спільних експери­ментів ВХУ висували вимогу доставити на «Томку» нові, більш стійкі, ефективні за своєю дією отруйні речовини із забезпеченням доступу до них радянських спеціалістів. Але німці не поспішали із відповіддю. Внаслідок цього на­весні 1933 р. постало питання про згортання роботи на об'єкті «Томка» за ініціативою Москви.

Проте після напружених переговорів за участю Бок- кельберга, Фішмана, нач. штабу хімічних військ РСЧА Рохінсона сторони все ж домовилися про проведення експериментів у Шіханах, цього разу тільки впродовж двох місяців (вересень —листопад 1933 р.). Але з цього нічого не вийшло і тому контакти в хімічній галузі дове­лося згорнути. Ліквідація об'єкта «Томка» закінчилася 15 серпня 1933 р. Усі будівлі станції з німецьким устатку­ванням, верстатами, лабораторіями та іншим обладнан­ням безоплатно перейшли до ВХУ РСЧА. їх вартість оці­нювалась у 50 тис. крб. золотом. Майно, яке німці зали­шили, пішло на розвиток колишнього об'єкта «Томка» у Шіханах, який став Центральним військовим хімічним полігоном Радянської армії.

Співробітництво РСЧА і рейхсверу у військово- хімічних розробках завершилося, але воно не могло не мати певних наслідків.

У 1935 р. у Німеччині з'явився 105-мм хімічний гладко- ствольний міномет «Стокса 35» із бойовим комплектом мін до нього. За ним на озброєння було прийнято більш сучасний міномет «40», здатний стріляти димовими, хі­мічними і фугасними мінами вагою 11,5 кг кожна і швидко- стрільністю 8—10 пострілів за хвилину. Досягненням німців став і шестиствольний міномет калібру 158,5 мм, який стріляв реактивними мінами.

Незважаючи на непослідовність і суперечливість май­же 10-річного періоду співробітництва РСЧА і рейхсверу з розробки ОР та засобів захисту від них, певну користь отримала від нього і радянська сторона. В основному вона полягала у тому, що вивчення німецького дос­віду служило певним орієнтиром у самостійній роз­робці ОР, засобів захисту, а також в організаційних пи­таннях.

Отже, напрошується висновок, що сам факт організа­ції на радянській території сучасних військово-навчаль­них центрів мав для РСЧА велике значення. З'явилася можливість не тільки вивчати іноземний (німецький) військовий досвід, але й на основі його аналізу удоскона­лювати свій власний військово-технічний потенціал.

Під керівництвом офіцерів управління рейхсверу, із залученням технічних спеціалістів відповідних німець­ких фірм-виробників у школах проводили досить інтен­сивні випробування бойових літаків, танків, військового обладнання і зброї. Це дозволило німцям підготувати там декілька типів літаків, які успішно пройшли усі випробу­вання, були визнані придатними для серійного виробни­цтва й умовно були прийняті на озброєння рейхсверу. Значне місце у школах займала технічна підготовка кур­сантів.

З усіх галузей радянсько-німецького військового співробітництва, найбільш засекреченими були хімічні випробування. Хімуправління РСЧА здобуло можливість випробувати на поліґонах нові прилади й методи застосу­вання ОР — артилерію, авіацію, газомети, а також нові способи й засоби дегазації зараженої місцевості. Ана­логічні здобутки були і у німців.

3.2. Навчання червоних командирів у Німеччині.

Взаємні поїздки на польові тактичні заняття й маневри РСЧА і рейхсверу

Важливим чинником співробітництва РСЧА і рейхсверу стали поїздки радянського командирського складу у Німеч­чину для вдосконалення військово-тактичної і технічної підготовки. Допускалося і відвідання німцями РСЧА.

У 1925 р. керівництво рейхсверу прийняло рішення про допуск командирів РСЧА на тактичні навчання й ма­неври німецької армії. Але тільки після 1926 р., коли впер­ше на академічних курсах рейхсверу (фактично — ака­демія німецького генштабу) стали навчатися викладачі академії ім. Фрунзе — Свєчніков і Красильніков, відря­дження червкомів у Німеччину набули регулярного ха­рактеру. У листопаді 1927 р. вперше на довгий термін у Німеччину для вивчення сучасної постановки військової справи виїхали командувач Північнокавказького війсь­кового округу І. Уборевич (на 13 місяців), начальник ака­демії ім. Фрунзе комкор Р. Ейдеман і начальник 3 управ­ління Штабу РСЧА комкор Е. Аппога (обидва на 3,5 міся­ця)[202]. Вони регулярно надсилали Ворошилову доповіді про своє навчання у Німеччині.

Ворошилов у листі-інструкції Уборевичу у грудні 1927 р. нагадував про «лінії поведінки»: добросусідські відносини треба підтримувати. Він нагадав, що питання про приїзд представників рейхсверу в СРСР «входить до компетенції інстанції». Для ведення подібних переговорів у Берліні знаходився військовий аташе Лунєв, а основним завдан­ням Уборевича мало бути навчання. Додатково до інструкцій і Штабу РСЧА Ворошилов рекомендував зби­рати матеріал відносно взаємодії з різних родів військ, а також сухопутної армії й флоту («Німці критикували, і не без підстав, наші Одеські маневри, особливо спільні дії із флотом. Треба вивчати постановку цієї справи у німців: організації й застосування кавалерії; організації тилу у мирний і воєнний час, укріплення районів, побуту німецької армії, дисциплінарної практики, а також матеріал із пи­тань політико-просвітительської роботи і її методів»)[203]. Уборевич, Ейдеман і Аппога слухали лекції в академії, вирішували разом із німецькими слухачами академії військові завдання, відвідували казарми, ознайомлюва­лися із зимовим навчанням у всіх родах військ, бачили й випробували усі технічні досягнення, які були запрова­джені у німецькій армії, знайомилися з організацією управління армією і її забезпечення.

Як писав Крестинський Сталіну 28 грудня 1928 р., їм у рейхсвері «були відкриті майже всі двері, за винятком лише абсолютно таємних речей»1.