Метою осінніх маневрів рейхсверу в 1932 р. (у районі р. Одер) була розробка способів збройної боротьби на випадок війни з Польщею, яка, на думку німецького військового керівництва, має можливість напасти на Німеччину великими силами по широкому фронту і створити безпосередню загрозу Берліну. У маневрах, яким надавали і політичного значення, брало участь усе керівництво рейхсверу, включаючи президента Німеччини фельдмаршала Гінденбурга. На них були запрошені усі військові аташе й представники закордонних держав, за виключенням Польщі, Франції, Бельгії і Сербії. «Із відомих політичних причин німці особливо підкреслювали присутність на маневрах командирів Червоної армії на чолі з Тухачевським і представника італійської армії — помічника начальника генштабу Монті». Тухачевський був у центрі уваги. Скрізь — і в машині, і у полі, і за столом — йому надавали «перше й почесне місце»[215].
Після розгляду маневрів у Франкфурті, у якому брали участь Гінденбург і Гаммерштейн, делегація Тухачевсь- кого відбула до Берліна. Після триденного перебування у Берліні делегація відвідала Дрезденську військову школу, піхотний полк, Кенігсберзький полігон, аеродром у Тем- пельхофе, а також заводи Сіменса[216].
У грудні 1932 року в Німеччину виїхали ще чотири червоні командири (командуючий Сибірським військовим округом (СВО) М. Левандовський — керівник, командири корпусів І. Дубовий, В. Примаков, С. Урицький). Вони прибули до Німеччини більше ніж на півроку, і повернулися в СРСР у липні 1933 року. Це була остання група червоних командирів, які навчалися в Німецькій військовій академії.
10 травня 1933 р. на запрошення Тухачевського до Москви приїхала група з п'яти вищих німецьких офіцерів на чолі з начальником озброєнь рейхсверу генералом фон Боккельбергом. Це був візит у відповідь на відвідання Тухачевським у 1932 р. підприємств німецької військової промисловості. Під час подорожі по СРСР діячі рейхсверу побували на таких підприємствах радянської військової промисловості, як 1-й авіаційний завод, артилерійський ремонтний завод у Голутвіні, хімічний завод у Тулі, Харківський тракторний завод, 29-ймоторо- будівельний завод у Запоріжжі, гарматний завод імені Калініна в Москві та інших.
13 травня на прийомі у німецького посла була гарна атмосфера. Ворошилов говорив про прагнення СРСР підтримувати зв'язок між «дружніми» арміями і надалі. Під час бесіди з німцями Тухачевський підкреслив: «Не забувайте, що нас розділяє політика, а не наші почуття, почуття дружби Червоної армії до рейхсверу. І завжди думайте ось про що: ви й ми, Німеччина і СРСР, можуть диктувати свої умови всьому світу, якщо ми будемо разом»1.
Однак, не дивлячись на ці запевняння, радянсько- німецька дружба поступово сходила нанівець, а основа її — військове співробітництво — остаточно розвалилось. За свідченнями фон Дірксена, ініціатива розриву належала Радянському уряду: «Радянське військове керівництво вимагало, щоб рейхсвер припинив проведення усіх своїх робіт у СРСР...»2 Прихід до влади такої одіозної фігури, як Гітлер, мав великий вплив на розвиток зовнішньополітичних відносин обох країн. Радянсько-німецькі військові контакти ще продовжувались на різних рівнях, але характер їх став іншим. У цей період не укладаються значні довгочасні угоди про співробітництво і мова йде виключно про мало значимі договори, пов'язані із закупкою окремих зразків військової техніки й озброєння. Політика усмішок і усякого роду запевнянь у дружбі має чисто дипломатичний характер. Насправді, сторони виявляють дедалі більшу недовіру й підозрілість один до одного, спостерігаючи за кожним кроком союзника для з'ясування характеру й перспектив подальших військово- політичних відносин. Уданому випадку дії командування РСЧА і рейхсверу лише відображали (у своїй специфічній формі) ті неоднозначні процеси, які визрівали у політичного керівництва обох держав при формуванні своєї зовнішньої політики.
Якщо замислитись над питанням, кому військове співробітництво було вигіднішим — СРСР чи Німеччині, то слід врахувати, що СРСР не порушувала міжнародних правових норм. Але, з іншого боку, угоди за спиною світової спільноти мають відтінок аморальності. Зростання могугності радянських сухопутних сил розглядалося Німеччиною як терпиме, оскільки обидві країни не мали спільного кордону. І все ж долі радянських командирів вищої й середньої ланки, які стажувалися в Німеччині, були трагічними. Майже усі вони будуть знищені, а отримані ними в Німеччині військові знання й досвід назавжди зникнуть. У той же час знання і досвід, які були отримані німецькими військовими командирами в радянських військово-навчальних центрах, не пропали марно і повною мірою знайшли застосування у протиборстві з Червоною армією. 4.1. Новий етап військово-промислового співробітництва: «програма Людвіга»
У 1925— 1927 рр. центр уваги у військовому співробітництві між СРСР і Німеччиною був перенесений на використання військових шкіл в СРСР і навчання кадрів, але це зовсім не означало відмову від співробітництва у військовій промисловості. Навпаки, надання технологічної й інтелектуальної допомоги в організації окремих військових виробництв не тільки не зменшилося, а набуло після «невдач» із «Юнкерсом» і «Берсоллю» більш широкий характер.
У середині 1929 р. ЦК ВКП(б) прийняв постанову «Про стан оборони країни», в якій було викладено лінію про повну технічну реконструкцію армії, авіації й флоту. Народному комісаріату з військових і морських справ СРСР було доручено поруч з існуючим озброєнням домогтися отримання дослідних зразків і на їх основі озброїти армію сучасними видами артилерії, засобами хімзахисту, танками, бронемашинами, налагодити серійний випуск літаків та авіамоторів. Ця постанова стала основою першого 5-річного плану військового будівництва, нею ж передбачалося і створення нових технічних військ, моторизація РСЧА, масова підготовка технічних кадрів.
Для виконання постанови було запроваджено посаду начальника озброєнь РСЧА, якому доручалося керівництво усіма питаннями переозброєння армії. Цю посаду у 1929- 1930 рр. займав Уборевич, у 1931 - 1932 рр. - Ту- хачевський. У 1929 р. було створене Управління механізації й моторизації (УММ) РСЧА. У перші роки його
178
очолювали 1. Каменський і К. Калиновський. Організація УММ була надзвичайно важлЙВОЮ) оскільки до 1929 р. в СРСР не було власного тазового виробництва і необхідних кадрів-танкобудівннків. Спеціальною постановою РВР СРСР було передбачЄно СТВОрення різних типів танків. На початку 1930 р. РВР затвердила програму створення різних видів літаків, аеростатів, аерофотоапаратів і приладів, причому основна у^а була приділена бомбардувальній і винищувальні^ акації, в середи» 1929 р. РВР розробила 5-річну програму артилерійського переозброєння РСЧА. З 1928 по 19зз р ПОТужність артзаводів збільшилася майже у 6 разів. Водночас було б некоректно вважати, що військова прОМислоВіеть в срср булд в ембріональній стадії. Так, ще у вересні 1928 р. відділ озброєнь рейхсверу розраховував на ПОставки обледнан- ня з 35 радянських військових заводів, які виробляли гвинтівки, гармати, літаки, боєприпаси, хімічну зброю та інше спорядження. Причому, Як зазначалося, «військова допомога Москви через поставки отруйних газів була особливо незалежною», оск1льки Німеччина не мала можливості отримувати ОР з інцтх країн1.
Досвід співробітництва з н6великими підприємствами (тими ж самими «Юнкерсом», «Штольценбергом» та ін.) виявився дуже корисним для радянського військово-промислового комплексу, який був тоді в стадії становлення. Цей досвід показав, що з малцМи й СЄрЄДНІМИ закордонними підприємствами, якщо у*^ скласти договір (без згадування про третейський і арбітраЖ( гарантії інвестицій, отримання прибутків), використовувати міжнародну ситуацію, вживати такий дієвий засібг як полі. тичний шантаж керівників ^айже союзНоі- держави, можна не тільки отримати об^аднаннЯі навчити робіт. ників використовувати його, ^ ^ звинувахивши своїх
п-ЄГ 7°ь Оіе Вейеиіипд сіег
Зо^еіипюп Лі.г гіеиІвсЬ Мгі^ кизШпдяроїШк' ^ ясПепаеп^еІікпедеп. - Воорагсі^ ЯЬеіп ,д84 _9д Рзп партнерів «у злочинній недбалості», «шкідництві» та інших гріхах, змусити їх довгий час відновлювати потім свою репутацію.
Навряд чи можливо повністю виявити усі окремі контракти й угоди, укладені радянськими зовнішньоторговельними організаціями, спеціалізованими об'єднаннями і трестами з німецькими фірмами та їх філіями у третіх країнах. Так само як і неможливо виявити всі не- укладені контракти. Неукладені через те, що фірми за порадою представників рейхсверу часто-густо показували й передавали радянським представникам одразу стільки інформації, що укладання контракту після цього було вже просто непотрібним. Після 1926 р. військово-промислове співробітництво вийшло з-під міцної опіки «Вог- ру» і набуло характеру хаотичних приватних контрактів, хоча військове міністерство Німеччини і надалі залишалося в курсі усіх угод, що укладалися, а РВР усіма силами реалізовувала програму переозброєння Червоної армії.
Симптоматичним у цьому відношенні стало повідомлення радянського повпредства з Берліна від 16 вересня 1929 р., що «із Москви приїжджає багато працівників військової промисловості, причому ці представники військової промисловості, підпорядковуючись ВТНГ СРСР ... часто діють без погодження з радянським військовим аташе». Керівництво фірм інформувало про контакти із цими представниками військове міністерство Німеччини, яке, посилаючись на отримані дані, висловлювало своє невдоволення військовому аташе СРСР у Берліні В. Путнє1. Очевидно, що окремі візити радянських представників закінчувалися укладанням контрактів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Червона армія і рейхсвер: Військово-технічна співпраця у 1922-1933 рр.» автора Вєтров І. Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 28. Приємного читання.