Червона армія і рейхсвер: Військово-технічна співпраця у 1922-1933 рр.

Хімуправління РСЧА мало намір випробувати на полігонах нові прилади й методи застосування ОР — ар­тилерію, авіацію, газомети, а також нові способи й засоби дегазації зараженої місцевості. Аналогічну мету переслідувала і німецька сторона. Усі поточні витрати на випробування було вирішено сплачувати порівну.

Відомо, що перші досліди було проведено вже у 1925 р. у Подосінках. Група німецьких дослідників, у яку входи­ли і хіміки, і льотчики, отримала першу кодову назву «Гела». Її роботи у 1926 р. очолив Амберг. Згідно зі звітом Амберга, роботи «Гели» були поновлені у квітні 1926 р. у повному обсязі. Певно, домовленість про діяльність «Гели» була досягнута на рубежі 1924—1925 рр.

Договір про спільні аерохімічні випробування був підписаний сторонами 21 серпня 1926 р. з метою «всебіч­ної й глибокої обробки цього питання». Він діяв впро­довж одного року і щорічно не пізніше 31 грудня мав по­новлюватися й затверджуватися сторонами, які могли вносити до нього зміни й доповнення. Як і у більшості інших документів, що стосувалися радянсько-німецького військового співробітництва, учасники не називались своїми справжніми іменами, а отримували умовні по­значки, уданому випадку радянська сторона іменувалась «М» (Мозкаи), німецька сторона — «В» (Вегііп). Права Й обов'язки між партнерами розподілялися порівну. Технічне керівництво дослідами знаходилося в німець­ких руках, адміністративне керівництво — в радянських. Обидві сторони за окрему плату могли отримувати зраз­ки усіх застосованих і розроблених під час проведення спільних випробувань приладів, а їх креслення, фото­зйомки мали виконуватися у подвійній кількості й од­наково розподілятися між сторонами. Усі досліди по­винні були виконуватись тільки у присутності радянсько­го керівника або його заступника, вони ж визначали, хто з радянських спеціалістів буде безпосередньо брати участь у цих дослідах. Радянська сторона надавала для ви­користання свої полігони і брала зобов'язання по забезпе­ченню необхідних умов роботи. Німецька сторона «бра­ла на себе навчання протягом дослідів М-спеціалістів з усіх галузей дослідної роботи за умови, що М-спеціалісти будуть не тільки теоретично вивчати питання, але і прак­тично брати участь у роботах»1.

У договорі було спеціально передбачено, що «обидві сторони несуть відповідальність за повне збереження таємності і вживають заходів по недопущенню появи у пресі або спеціальних журналах відомостей про будів­ництво лабораторій і випробування». Усім В-учасникам заборонялось заводити знайомства з мешканцями гарні­зону й іноземцями. Обумовлювалось також, що при не­виконанні німецькими спеціалістами вимог таємності ра­дянська сторона мала право вжити необхідних заходів аж до розірвання договору.

У випадку розірвання угоди німецька сторона могла вивезти майно, яке їй належало, або передати його іншо­му німецькому підприємству, або продати радянській стороні. Прилади й матеріали, за які платили обидві сто­рони, переходили у власність РСЧА за умови сплати по­ловини оціночної вартості. Майнові витрати з проведен­ня спільних випробувань мали сплачуватися порівну обо­ма сторонами відповідно до щорічного кошторису1.

Будівництво об'єкта і завезене майно коштувало для обох сторін 1 млн рейхсмарок. Об'єкт обладнали лабора­торіями, віваріями, ангарами для спецмашин, дегаза­ційною камерою, колодязем із проведеною водопровід­ною системою, бараками для проживання.

Німецький персонал був представлений керівником випробувань, інструктором, 30-ма службовцями-хіміка- ми. В обов'язки радянської сторони, окрім залучення технічних спеціалістів, входило виділення робочих у віварій для обдирання шкір з отруєних тварин. Технічне керівництво випробуваннями знаходилось під контро­лем німецької сторони. Адміністративне — радянської. Усі розпорядження стосовно персоналу з обох сторін проходили через уповноваженого РСЧА.

Визначивши юридичні, технічні, матеріальні права й обов'язки, сторони вже у вересні розпочали практичну роботу. У вересні-жовтні була виконана основна частина програми по договору. «Група Амберга», в яку входило 12 чоловік, провела 14 дослідів з виливними пристроями. Під час цих дослідів було використано 5 т хімічних речо­вин. Випробувані виливні пристрої типу 3 125 у звіті Берліна від 12 грудня 1926 р. Амберг рекомендував взяти на озброєння. Було також повністю проведено дослід­ницькі роботи з питань захисту від ОР і дегазації. На

р. Амберг намітив цілу програму подальших робіт. Став проробляти методи ведення хімічної війни (розпи­лення ОР із повітря, скидання газових бомб, контейнерів з ОР із використанням ударної вибухівки, вибухівки з годинниковим механізмом, розробка нових типів ОР)[198].

Досліди проводили тільки у присутності керівника ра­дянської адміністрації. Результати випробувань пророб­лялися у 4-х хімлабораторіях, де визначалась ефек­тивність окремих компонентів ОР.

У 1927 р. випробування у Подосінках, а потім і у Тоцько- му були продовжені. Відпрацьовувалися засоби хімічної атаки (розпилення іприту з різних висот), випробувалися нові прицільні прилади, що створювалися німецькою сто­роною, перевірялася надійність засобів хімічного захис­ту (проти газів і захисного одягу). Дію іприту вивчали на тваринах, визначали найбільш ефективні способи дега­зації місцевості. Під час співпраці було повністю опано­вано раніше невідомий засіб застосування ОР авіацією, а радянські спеціалісти «стикнулися на практиці з більш високою технічною підготовкою німецьких спеціалістів і за такий короткий термін навчилися багато чому»[199].

Треба зазначити, що у 1927 — 1928 рр. спільні випробуван­ня з воєнної хімії проходили дуже успішно, оскільки кош­торис витрат за 1928 і 1929 роки на дослідницьку роботу «Томки», де сторони утримували «загальний дослідницький Інститут», збільшився. Так, якщо витрати по договору у

р. для радянської сторони становили близько 122 тис. крб., то вже у 1929 р. вони зросли до 257 тис. крб.3.

Більш ніж двократне збільшення інвестицій свідчить не тільки про зростання обсягу робіт, але і про посилення їх інтенсивності. Підтвердження цьому міститься у звіті начальника розвідувального управління штабу РСЧА Берзіна від 24 грудня 1928 р. Хімічні досліди у «По- досінках», а потім у «Томці» дали добрі результати й про­довження цих дослідів у наступному році Хімічне управ­ління визнало доцільним. Метою цих дослідів є випробу­вання нових приладів і методів застосування ОР (арти­лерія, авіація, спеціальні газомети та ін.), а також нові способи дегазації зараженої місцевості1.

Про плідність співробітництва свідчить і великий пе­релік випробувальних і дослідницьких робіт. У довідці про «Томку», яку підготував Берзін для військово- політичного керівництва країни, йшла мова про те, що на 1 січня 1929 р. були випробувані цистерна для зараження місцевості, пристрій для виливання ОР з повітря, зразки дистанційних хімічних бомб, установка для наливання іприту, хімічні фугаси, що вибухають у повітрі, пристрій для дегазації, захисні костюми-протигази, засоби ліку­вання й профілактики іпритних уражень. Берзін реко­мендував продовжувати досліди, обумовивши при цьому у договорі з німцями «можливість відмови від подальших дослідів тоді, коли ми зрозуміємо, що це необхідно»2.

Наприкінці вересня 1928 р. полігон «Томка» відвідав генерал Бломберг. Він зробив наступний запис у своїй до­повіді: «Обладнання налагоджене і функціонує добре. Ра­дянські спеціалісти мають підвищений інтерес до випро­бувань. З ними було оформлено протокол про подальше будівництво об'єкта й розширення випробувань. Випро­бування можливі на широкій базі». З німецької сторони випробуваннями керував досвід­чений генерал Трепнер. Завдяки йому на «Томці» став створюватись дослідний інститут. У перші два роки спільні досліди у галузі хімічного озброєння проводились досить успішно і в цілому виправдовували виділені на них кошти (до кінця 1928 р. для цих цілей було витрачено близько 1 млн марок). Але вже на початку 1929 р. темни й ефективність робіт, на думку радянської сторони, знизи­лись. Висновок мав досить суб'єктивний характер, оскільки ВІХІМУ штабу РСЧА вважало, що інтенсивність і обсяги випробувань повинні зростати кожен рік, але на практиці таке було можливе не завжди. З іншого боку, були й об'єктивні причини, які зменшували продук­тивність дослідницької роботи, — це і недостатня техніч­на оснащеність, і прорахунки у попередніх розробках, і дефекти виробів. Ворошилов відкрито сказав про ці проблеми під час переговорів із генералом Хаммерштей- ном, звернувшись до нього з проханням посилити й удос­коналити технічну базу інституту та передати радянській стороні нову апаратуру. «Інакше, — вказував він, — існу­вання інституту стає проблематичним»1.

Крім того, до радянських керівників доходили чутки про те, що німці нібито ведуть подвійну гру, тобто чудово технічно обладнують свою лабораторію у Німеччині, а на «Томку» звертають дедалі менше уваги. Ці чутки допов­нювалися доповідями радянських спеціалістів, які дея­кий час перебували у Німеччині, знайомилися там з військово-технічними дослідами.

У своєму звіті Гаммерштейн делікатно обійшов усі ці проблеми, хоча і визнав, що деякі досліди (особливо з ди­станційною вибухівкою) не привели до бажаних резуль­татів. Прохання про поставки нової апаратури було ним чемно відхилено, тому що, за словами Гаммерштейна, «усе, що ми маємо, — усе це знаходиться у "Томці"». Правда, він визнав, що у Німеччині ведуться лабораторні досліди із синтезу нових ОР, але їх результати були засек­речені. «Як тільки будуть отримані результати, то їх обов'язково передадуть на "Томку"». У нас немає приводу приховувати перед Червоною армією наші досягнення»[200]. Не ставлячи під сумнів слова Гаммерштейна, слід зазна­чити, що результати цих дослідів до радянської сторони так і не надійшли. До 1933 р. включно під час випробувань використовувались вже відомі отруйні речовини.

Небажання німецької сторони ділитися своїми таєм­ницями виявилося саме у тій галузі, у якій найбільше бу­ло зацікавлене ВІХІМУ, — розробка й випробування нових ОР і засоби захисту від них. Єдиний, з ким змогли домо­витися представники СРСР щодо поставок відповідного обладнання для виробництва нових ОР, був власник хімічної фірми Штольценберг. Після тривалих перего­ворів він погодився надати апаратуру для виробництва фосгену. Але і це було зроблено з урахуванням того, що виробництво отруйної речовини вже не було новим. Крім того, тодішній начальник управління озброєння рейхсверу генерал Людвіг (безпосередній куратор усіх військово-хімічних розробок) вважав, що Радянський Союз за ступенем розвитку військової промисловості не пішов далі рівня 1914 р. Саме тому поставки в СРСР за­старілого військово-хімічного обладнання не викликали у німців істотних побоювань.

Останньою спробою спонукати німецьку сторону до продуктивної співпраці у розробках і випробуваннях ОР стала бесіда Ворошилова з начальником генерального штабу рейхсверу генералом Вільгельмом Адамом, що відвідав наркома у жовтні 1931 р. Ворошилов поставив питання руба: «Ми надали вам (тобто німцям) можливість працювати як ніде у світі над дослідними хімічними роз­робками, ви давайте нам конкретну матеріальну компен­сацію — у вигляді дослідних результатів. Давайте на "Томку" більше обладнання й усяких засобів»[201].