Червона армія і рейхсвер: Військово-технічна співпраця у 1922-1933 рр.

Торкаючись раніше зробленої радянським військовим керівництвом пропозиції про створення при школі нау­ково-дослідного відділу, Гаммерштейн повідомив: «Ми в Казані не хочемо організовувати конструкторське бюро. Там є інженери тих заводів, які нам танки доставляють і які шукають помилки у їх конструкції. Останні, у свою чергу, усуваються конструкторськими бюро відповідних заводів у Німеччині. Було б добре, — продовжував він, — якщо б декілька радянських інженерів працювали б із на­ми, нам це було б приємно, бо радянські спеціалісти могли б допомогти і самі знайомилися б з нашою роботою. Крім того, ми змогли б тоді обмінюватися тими креслен­нями й описами танків, які є у нашому розпорядженні, закордонними матеріалами і познайомитися з радянсь­кими танками»1. Гаммерштейн прямо говорив про намір німців сконструювати в Казані на базі шести різних танків одну найкращу бойову машину, причому спільну для обох сторін.

Танки, які знаходились у школі, були дослідними конструкціями і потребували, на думку генерала, доопра­цювання й модернізації. Тому німецькі курсанти прохо­дили не тільки теоретичний курс із тактики, але і техніч­не навчання на німецьких заводах — постачальниках танків. «Ми були б задоволені, — додав Гаммерштейн, — якщо б із числа радянських курсантів 2 або 3 особи брали участь у проходженні зимового курсу в Німеччині»2.

У травні 1929 р. велися переговори з німецькими фірмами («Крупп», «Рейнметал») з приводу питань ви­робництва й випробування на радянській території німецьких конструкторських нововведень. Радянські інтереси на них представляв Уборевич, для збереження таємності у німецьких документах — доктор Ульріх. У пе­реговорах також брали участь Ворошилов, Тухачевсь- кий, Уншліхт, Крестинський, військовий аташе у Берліні Яковенко. Від Німеччини — Гаммерштейн, Людвіг, капі­тани Йодль і Кребе.

Для німців першочерговим результатом випробувань на «Камі» стало використання шасі британського танка «Карстен-Ллойд» для першого танка вермахту «Пан­цер-1». Радянська сторона теж отримала певну користь. Наприклад, круппівська танкова підвіска підійшла до Т-26, елемент зварювальних корпусів — для Т-26 і БТ. Знайшло своє використання німецьке радіо й електро­устаткування танкових башт, прилади спостереження, причепи, ідея поєднання кулемета з гарматою тощо.

Уважно стежив за процесом співробітництва і М. Туха- чевський. У середині 1920-х років він займав пост началь­ника штабу РСЧА. У доповідній записці на ім'я Сталіна у грудні 1927 р. Тухачевський наполягав на форсованому переозброєнні Червоної армії. При цьому основним він вважав необхідність створення могутніх таранних з'єднань сухопутної армії. Саме Тухачевському належала ідея створення повітряно-десантних військ, бронетанко­вих з'єднань, оснащених швидкохідними танками, які ма­ли б стійкий радіозв'язок із літаками прикриття. Для цьо­го він пропонував розвивати оборонну промисловість, здатну виробляти не тільки танки й літаки, а й засоби зв'язку, найновіші види озброєння для піхоти та арти­лерії. Тухачевський, зокрема, пропонував довести випуск танків до 50—100 тис. Але, на його думку, без допомоги німецьких спеціалістів цього досягти не вдалось би1. У 1929 р. у Червоній армії було сформовано перший механізований полк, а Тухачевський говорив уже про ме­ханізовані корпуси, які будуть навально наступати при підтримці артилерії й авіації углиб оборони ворога. Туха­чевський дедалі більше переконувався в тому, що великі бронетанкові з'єднання мають стати основною ударною силою Червоної армії. Свою ідею він обґрунтував у 1931 р. у листі до Ворошилова, а в 1932 р. подібні з'єднання вже почали створюватись[197].

У 1932 р. генерал-майор Лютц і його начальник штабу Гудеріан відвідали Казань. Саме у цей час у штабі Гу- деріана досить серйозно замислювались над можливос­тями бойового використання легких танків і бронема­шин. Але випробувати танки у Німеччині, як і раніше, не хотіли. Тому інтенсивно переходили до нових експери­ментів. Наприклад, намагалися випробувати рух танка по дну на невеликій глибині. Намагалися визначити, чи здатний триматися на плаву полегшений, спеціально підготовлений танк.

У цілому заняття у танковій школі проходили плано­мірно, відповідно до затвердженої навчальної програми. Одночасно на курсах школи навчалося не більше як 12 осіб (німців). Навчання тривало досить довго. Два роки у літній час в Росії проходила практична підготовка танкістів і одну зиму — у Берліні — теоретичні заняття. У 1929/1932 рр. курси закінчили 10 німецьких офіцерів, у 1931/1932 рр. - 11 і у 1933 р. - 9, тобто усього ЗО осіб2. (Деякі з випускників «Казані» стали згодом генералами, воювали на Східному фронті в роки Другої світової війни. Це В. Томале, В. Нерінг, а також начальник школи Й. Харпе). За цей самий період (1929—1930) на курсах «ТЕКО» пройшли навчання 65 радянських офіцерів. В ос­новному це були стройові командири танкових і мото- механізованих частин РСЧА, а також викладачі броне­танкових навчальних закладів.

У звіті заступника начальника Управління механізації й моторизації (УММ) РСЧА І. Грязнова про роботу курсів «ТЕКО» у березні 1932 р. відзначалося, що «основна мета Управління механізації й моторизації РСЧА — ознайоми­тися з особливостями конструкції німецьких бойових ма­шин, вивчити методику випробування матеріальної час­тини, вивчити методику стрілецької підготовки танкіста й прилади управління машинами й вогнем у бою, вивчи­ти питання бойового застосування танкових частин і вод­ночас оволодіти технікою керування бойових машин1.

9 листопада 1932 р. Ворошилов у бесіді з генералом Адамом, який замінив на посту начальника генштабу рейхсверу генерала Гаммерштейна, сказав: «Я не можу повірити, що у вас немає більшого, ніж у Казані. Три ро­ки в Казані працюємо і ніякої нової матеріальної части­ни. Усе ті ж танки, що привезли на початку. Я говорив: надішліть конструкторів, і Ви й ми будемо мати танки». На заперечення Адама про збільшення витрат і обмеже­ності фінансів рейхсверу Ворошилов відповів: «Я вва­жаю, що ми зможемо багато покращити в Казані, якщо ваші кошти підуть на техніку і сама техніка буде більш реальною. Ще коли приїжджав Гаммерштейн, я висував пропозицію надіслати більше конструкцій. У нас є вже промислова база, але поки ще мало людей — конструк­торів. У Вас же є люди...»2 Але німецька сторона залиша­лась вірною раніше прийнятій програмі і далі випробу­вання, доопрацювання й модернізації важких, середніх і легких танків, які були в Казанській школі, вона не пішла. Правда, як і було домовлено, у цих роботах брали участь радянські інженери й техніки.

Для занять із радянськими слухачами з Німеччини бу­ло запрошено п'ять викладачів. З трьома спеціалістами (зі стрільби й озброєння, танкової радіотехніки і по тан­кових конструкціях) контракт було укладено на 2 роки. Двох викладачів тактики було запрошено на 6 місяців, тобто на час їх реальної роботи на курсах. У 1932 р. на 6-місячні курси було направлено 32 «командири інжене­ри» (15 стройових офіцерів, 17 інженерів). Основний ак­цент, як і раніше, робився на вивченні конструкції танка, техніки керування танками в бою й техніки стрільби, а також на засвоєнні методики навчання.

З інспекціями в Казань регулярно приїжджав куратор школи, начальник «автомобільної інспекції» (інспекція № 6) генерал Лютц. Для проведення тактичних занять і одночасно для випробування техніки у розпорядження «ТЕКО» було надано роту у складі двох взводів танкеток Т-27 і одного взводу танків МС-1. Німецькій стороні було запропоновано в якості компенсації привезти з Німеччи­ни новий 3-тонний танк і 8-колісну бронемашину, що і було зроблено. До того ж у постійний склад «ТЕКО» у якості помічника німецьких інженерів було включено 5 радянських аспірантів, які повинні були детально ово­лодіти методикою й досвідом роботи й у майбутньому пе­ренести це у Червону армію. Для бронетанкових вищих навчальних закладів передбачалося придбати у німців навчальні посібники й експонати.

У травні 1933 р. другий раз відвідав СРСР полковник Гудеріан. На цей раз його цікавила радянська військова індустрія. Уже після війни він писав: «Я не вважаю, що росіяни відсталий народ, бо у 1933 р. мав можливість відвідати їх тракторний завод під Харковом. Поряд зна­ходився танковий завод, і я помітив, що його залишали 20 — 25 танків. Росіяни відповіли мені, що це відбувається кожного дня. І це у 1933 році...»1 Танкова школа в Казані була закрита одночасно з Ли- пецькою авіаційною школою 6 вересня 1933 року. Німецьке майно, яке коштувало близько мільйона карбо­ванців, перейшло у володіння Управління механізації й моторизації РСЧА. Німці забрали із собою лише свої тан­ки (6 великих і 4 малих), залишивши обладнані класи, майстерні, автомашини, трактори.

Сам факт організації на радянській території німець­ких танкових курсів, на яких навчалися за сучасною про­грамою керуванню, елементам ведення бою, мав для РСЧА велике значення. З'явилася можливість не тільки вивчати іноземний (німецький) військовий досвід, але й на основі його аналізу удосконалювати свій власний потенціал.

На базі ліквідованих «Технічних курсів ОСОАБІАХІМу» у жовтні 1933 р. були сформовані курси удосконалення старшого й середнього військово-технічного складу мото- механізованих військ РСЧА. Курси почали готувати помічників командирів танкових рот і батальйонів, ре­монтно-відновних майстерень і командирів взводів. Термін підготовки визначався у 6 місяців. Кількість про­філів із кожним роком збільшувалася. У травні 1941 р. курси почали готувати командирів-танкістів.

Військово-хімічні випробування. Об'єкт «Томка»

Події на фронтах світової війни наочно показали, що у число найбільш дієвих засобів ураження ворожих військ стали входити бойові отруйні речовини (ОР). Тому під час реорганізації Червоної армії, яка почалась у першій поло­вині 1920-х років, особлива увага була приділена створен­ню власних хімічних військ, випробуванню й виробницт­ву хімічної зброї, а також надійних засобів захисту.

Наявність у Німеччині високорозвинутої хімічної про­мисловості, яка, за оцінкою радянського керівництва, займала провідні позиції не тільки у Європі, але й у світі, а також прагнення Німеччини створити таємно від Ан­танти базу озброєння, у тому числі хімічного, і тут визна­чили вибір основного партнера.

Після уточнення перспектив співробітництва у сфері військової хімії і можливих кінцевих результатів сторони перейшли до практичної діяльності. Спільні роботи у цій галузі велися з двох генеральних напрямів. Перший — це будівництво в СРСР підприємств з випуску хімічних ОР, так званий проект «Берсоль», в якому активно брала участь фірма X. Штольценберга. Другий — це роботи по створенню й випробуванню нових бойових хімічних за­собів, удосконаленню засобів їх застосування і проти­хімічного захисту, який отримав умовну назву «об'єкт Томка», або за аналогією з Липецьком і Казанню — «хімічна школа Томка».

З усіх галузей радянсько-німецького військового спів­робітництва дана галузь стала найбільш засекреченою. Про ступінь таємності цих робіт свідчить і той факт, що до цього часу не вдалося встановити навіть точну кіль­кість хімічних полігонів. Згідно з радянськими докумен­тами, мова йде, принаймні, про два випробувальних цент­ри (полігони): «Подосінки», який розміщувався у Шиха- нах Саратовської області, і «Томка», який знаходився у населеному пункті Тоцьке Оренбурзької області на річці Самара (ст. Причернавська)1. Саме на останньому здій­снювалася більша частина спільних радянсько-німець­ких аерохімічних випробувань.