Червона армія і рейхсвер: Військово-технічна співпраця у 1922-1933 рр.

Таким чином, можна зробити висновок, що військові відносини між обома державами інтенсивно розвивалися з осені 1922 р., а вже у 1923 р. вступили у фазу випробу­вань. Сторони зайняли позицію очікування і намагались спонукати один одного до виконання попередніх умов, не бажаючи, одначе, зв'язувати ними себе. Полем для так­тичних маневрів стало виготовлення зброї, у якій однако­во були зацікавлені обидві сторони. Але Німеччина не збільшувала обсяги військово-промислової допомоги, по­боюючись, що інформація про це стане відомою країнам Антанти, а це могло викликати негайну відповідну ре­акцію з їхньої сторони. Інфляція в Німеччині, зміна еко­номічної ситуації в Радянському Союзі не могли не поз­начитися на атмосфері співробітництва.

Період 1925— 1927 рр. став переломним у радянсько- німецьких відносинах. Практично всі питання співпраці у військовій галузі, головною метою якої було зміцнення Червоної армії та рейхсверу, Москва й Берлін вирішува­ли тоді у тісному порозумінні. Але вступ Німеччини до Ліги Націй і «гранатний скандал» виявили межу збли­ження Берліна і Москви. Військове співробітництво, пе­реживши деякі зміни, хоча і продовжувалося надалі, од­нак його виняткове значення у взаємовідносинах Москви й Берліна було втрачене. Тут позначались і поступовий відхід від справ його творців (Леніна, Троцького, Вірта, Секта), і включення обох сторін у світову політику з ви­користанням альтернативних партнерів. Це означало пе­реосмислення усього комплексу двосторонніх відносин.

3.1. Організація військово-навчальних центрів

Для керівництва рейхсверу очевидною була необ­хідність якомога повніше використати всі можливості, які давало обмеженій Версалем Німеччині військове співробітництво з Радянським Союзом, щоб рейхсвер не занепав до рівня звичайних поліцейських підрозділів у розумінні тактичної, технічної, морально-бойової підго­товки, а також не відставав у подальшому розвитку війсь­кового мистецтва, оскільки з досвіду світової війни було ясно, що вирішальне значення у військових діях має не лише наявність, але й уміле використання авіації, танків та інших видів озброєнь. Співробітництво і сконцентру­валось, головним чином, саме у цих галузях. Як мета цьо­го співробітництва німецькою стороною було намічено подальший розвиток військової теорії й оперативного мистецтва, підготовка відповідних висококваліфікова­них кадрів, проведення випробувань нових видів війсь­кової техніки, розробка на цій основі інструкцій з вив­чення військової справи і бойових статутів. Для цього потрібні були полігони, наявність відповідної техніки й можливість взаємного обміну досвідом. Усе це було в СРСР. Крім того, режим у країні гарантував високий ступінь секретності. І хоча від розвідок Англії, Франції, Польщі неможливо було приховати все повністю, однак про масштаби й напрями спільної діяльності рейхсверу і РСЧА в СРСР стосовно організації військово-навчальних центрів вони мали досить нечітке уявлення. Відомства обох країн створили на радянській території авіаційну школу (центр) у Липецьку, танкову школу в Казані

122

Розвиток військової кооперації та налагодження...

(об'єкт «Кама») і дві аерохімічні станції (полігони) в Оренбурзькій області в селищі Тоцкоє (об'єкт «Томка») і в Саратовській області в Шіханах під Вольськом («По- досінки»).

Створення цих об'єктів мало велике значення і для СРСР. У 1925 р. в країні розпочалось проведення війсь­кової реформи. В її основу було покладено пропозиції військової комісії ЦК РКП(б) на чолі з В. Куйбишевим. Основні напрями військової реформи були продикто­вані самим життям і зводились до організації й зміцнення апарату керівництва військового відомства, запрова­дження змішаної системи комплектування збройних сил, визначення принципів національного військового будівництва в межах СРСР, упорядкування проходжен­ня військової служби, перебудови системи підготовки військових кадрів, встановлення плановості у бойовому навчанні військ, посилення виховної роботи серед осо­бового складу.

Одночасно із скороченням з'єднань і частин, чисель­ності особового складу органів управління значно змен­шувалась і реорганізувалась мережа військово-навчаль­них закладів. Крім того, принципове рішення про ство­рення на своїй території «німецьких командних курсів» радянська сторона ухвалила під враженням невдач у війні з Польщею ще восени 1920 р. Своїм рішенням від 5 листопада 1920 р. Політбюро ЦК РКП(б) дозволило відкрити «німецькі командні курси» поза Москвою, про місце повинні були домовитись Троцький і Дзержин- ський[182]. Як альтернатива Москві були запропоновані Пет­роград і деякі інші міста. Причина — гостра нестача жит­ла в столиці. Авіаційна школа (центр) у Липецьку

Липецьк — місто, розташоване в самому центрі євро­пейської частини Росії, з континентальним кліматом, який забезпечує найбільш сприятливі умови для льотної роботи у будь-яку пору року.

Першим і найбільш важливим, з точки зору підготовки кадрів та перспективи ведення війни, військово-навчаль­ним центром рейхсверу на території СРСР стала авіа­ційна школа. Офіційну угоду про впорядкування авіа­ційної школи й складів авіаційних матеріалів у Липецьку було підписано в Москві 15 квітня 1925 р. начальником військово-повітряних сил (ВПС) РСЧА П. Барановим і представником «Зондергрупи Р» «Вогру» у Москві пол­ковником X. фон дер Літ-Томсеном. Згідно з договором, управління ВПС РСЧА передавало німецькій стороні свій колишній завод «для збереження літаків, авіаційних при­ладів і як житлові приміщення», иричому аеродром і за­вод надавались у безкоштовне користування. Німецький персонал авіашколи на постійній основі, згідно з прото­колом до угоди, повинен був складати 8 чол., включаю­чи керівника школи. З радянської сторони виділявся 1 командир як постійний політичний керівник школи, а також 20 чол. для обслуговування аеродрому. Домови­лись також, що перевезення необхідного обладнання роз­почнеться вже на початку червня 1925 р. Припускалось, що курс навчання у Липецьку триватиме 4 тижні з тим, щоб уже в 1925 р. через школу пройшло 4 потоки1.

РВР СРСР запропонувала спочатку аеродром під Оде­сою, але керівництво військово-морського флоту Німеч­чини відмовилось від свого першочергового наміру про його спільну експлуатацію (з використанням звичайних літаків та гідролітаків), і тоді було запропоновано Липець- кий аеродром[183]. У 1924 р. розпорядженням керівництва РСЧА була несподівано закрита щойно організована вища школа льотчиків у Липецьку, залишилась лише не­велика частина школи для формування 4-го авіазагону 1 -ї льотно-бомбардувальної ескадрильї, яка в цей час зна­ходилась на підмосковній станції Ухтомська. 4-й учбовий загін (поштова скринька А-5) насправді був цілковито са­мостійною засекреченою частиною, призначеною для виконання «особливих завдань з підготовки льотних ра­дянських і іноземних кадрів». Іноземцями були тільки німці[184]. Організація й управління школою знаходились повністю в руках німців і підпорядковувались єдиному плану підготовки льотного складу рейхсверу, який був розроблений «інспекцією № 1» у Берліні.

У Москві про створення в Липецьку німецької льотної школи знало виключно вузьке коло осіб. У Берліні, без сумніву, теж. Там вона отримала пізніше назву «Науко­во-випробувальна станція "Віфупаст"». Загальна умовна назва — «Об'єкт Лицецьк».

Розпочинали «концесіонери» свою роботу з будів­ництва приміщень для авіашколи (тільки згідно з німець­кими проектами): трьох ангарів для літаків, майстерні, будинку для керування аеродромом, складу для збере­ження бензину, боєприпасів. Вони також перебудували й відновили квартири і склади за допомогою ВПС РСЧА. Витрати становили понад 200 тис. рейхсмарок. Радянська сторона виставляла охорону для школи (але не за свій рахунок) і обіцяла забезпечити безмитне ввезення на ра­дянську територію німецької авіаційної техніки й усього обладнання до неї[185]. Згідно з планом, основу льотного складу Німеччини спо­чатку складали льотчики — ветерани війни 1914—1918 рр., які поступово переходили на інструкторські посади, мо­лоді льотчики, а також цивільний технічний персонал. Для їх навчання й підтримки кваліфікації в Німеччині на початку 1924 р. за допомогою військового міністерства була заснована фірма «Шпортфлюґ ГМбХ», яка відкрила у сімох німецьких військових округах 10 льотних шкіл1. Першочергове навчання, яке включало початкову льотну підготовку і наступну щорічну перепідготовку пілотів- спостерігачів, проводилось у льотних спортивних школах та в школах цивільної авіації. Але опанування льотного військового мистецтва у зазначених школах було немож­ливим. Для цього останнього й основного етапу з підго­товки військових льотчиків (винищувачів і спостерігачів) і була заснована льотна школа в Липецьку.

На підготовку льотного складу рейхсверу щорічно виділялось 10 млн марок, 2 млн з яких йшло на утриман­ня липецького авіацентру (ангари, верфі, ремонтні майс­терні, лабораторії для випробування моторів, а також житлові й адміністративні будівлі, радіомайстерні, під'їзні залізничні шляхи та ін.).

Перший транспорт з літаками й обладнанням для шко­ли прибув із Штепїна через Ленінград у кінці червня 1925 р. Матеріальною базою стали близько 100 винищу­вачів «Фоккер Д-ХИ», закуплені «Вогру» на кошти так званого Рурського фонду під час франко-бельгійської окупації Рурської області у 1923 — 1925 рр. У 1925 р. вони були передані авіашколі.

Під час візиту Уншліхта в Берлін у березні 1926 р. гене­рал Г. фон Ветцель і підполковник X. Вільберг обіцяли ра­дянському представнику Р. Муклевичу, помічнику на­чальника УВПС РСЧА, надати школі в Липецьку декілька літаків фірми «Хейнкель» ХД-17 ( дерев'яні) і ХД-33