Розділ «Симфонії гураганного вогню»

Поміж старшинами велося мало балачки на тему біжучих подій. Кожний був у непевності, що нерозважна балачка й усякі коментарі на тему довколішнього можуть підпасти під котрийсь там параграф воєнних приписів, що наказував того, хто ширить неправдиві вісті, що мають на меті викликати в рядах або в поодиноких вояків паніку, — стріляти без довших церемоній…

А втім, трагічний реалізм воєнної грози нагрянув так неждано і з такою силою, що на якісь там міркування чи здогади, поза механічним виконуванням наказів, заспокоюванням голоду та інших фізіольогічних потреб, — не було місця.

Справжній вогневий хрест перейшов наш полк під Радивиловом, а опісля під Олієвом.

Тут для охорони лівого крила дивізії кавалерії під командою ген. Заремби додано два курені піхоти. Хитрі москалі передбачили, мабуть, прихід піхотинських відділів на той відтинок, бо як потім виявилося, зашили вже день перед тим, ніччу, всю свою артилерію в полукіпки по полях.

Це було владжено так досконало, що ані наша розвідка, ані далековиди, ані перші блиски світанку не зрадили смертельної небезпеки, притаєної у невинних полукіпках, порозкиданих тут і там перед нашими очима. Щойно перші звуки барабанної симфонії вияснили тайну малих сірих полукіпків.

Перед моїми очима розгорнулася така крівава картина, що ледви чи довелося мені пізніше подібну бачити.

Воздух був сповнений димом, курявою, бризьками свіжої ріллі. Стояв безугавний гармідер розриваних стрілен, сердитого тріскоту скорострілів і протяжне, нелюдське ячання ранених. Всуміш зі землею літали руки, ноги, наплечники, цілі туловища. Кожна хвилина поглочувала десятки істнувань, розкидаючи кусні їх тілесних поволок далеко від себе та вимішуючи їх так докладно, що видавалося, наче химерна доля хоче встругати макабричний жарт на день страшного суду, коли то з тої саламахи руки, ноги, голови почнуть складатися на своїх власників.

Розказували згодом, що російські гармаші так напружено працювали коло обслуги гармат, а від розпалених гармат йшов такий горячий дух, що дедалі пороздягалися до сорочок.

В цих умовинах годі говорити про страх, паніку чи взагалі людські почування. У того, кого ще не роздерло в кусні або не поторощило якоїсь частини тіла, було повне збайдужіння для довколішнього. Не було тут місця на співчування, жаль, ляк. Навіть не чулося тих пекольних ревів залізних потвор. З повною апатією виконували ми або накази, або вивчені порухи для самобезпеки. Кожний рух, слово чи думка скидалися на механічну функцію, зовсім не залежну від хотіння, волі. Тим-то годі описати психічний стан людини в таких умовинах. Щоби його пізнати, треба самому бути посеред орхестри, що грає симфонію гураганного вогню.

Тим часом на нашому правому крилі відбувалися не менш кріваві сцени, що дорого обійшлися австрійцям.

Проти нашої кінноти, що рванула в наступ, російська кавалерія оформилася у велетенський чотирокутник, наїжений довжелезними списами. Даремною була ціла боєва тактика нашої кінноти. Ворожий чотирокутник вільною ходою наближувався до наших. Витягнуті у довгу лінію, в скаженому гоні допали наші ворога. Їздці дослівно нанизувалися на списи неповорушного, залізного чотирокутника, що й далі йшов наперед рівно, без упину.

В той день з дев'яти сотень 13 п. уланів залишилося в живих всього три. А треба знати, що склад тих сотень був майже в цілості український.

Бій під Олієвом був доброю, хоча надміру крівавою научкою для австрійських військових верховодів. Бо по-правді, лиш недостача артилерії при піхоті та кебети у верховної команди, котра в своїй непоінформованості не знала про виряд російської кінноти в артилерію, були спричинниками такої невиданої різні. (Відстань австрійської боєвої лінії від російської артилерії рівналася приблизно 3000 м! Проти кількох чудово обслугуваних батерій, що спішно ригали картечами, ми мали лише скоростріли й ручні кріси!)

Досвід, набутий в перших днях під Олієвом, був вихіснуваний опісля нами в польсько-українській війні.

Всяким посуненням піхоти товаришила навіть в найнедогідніших для себе обставинах артилерія, що деколи мала на меті лиш своєю приявністю підбадьорююче ділати на психіку стрільця. Кілька гарматніх стрілен, пущених хоч би у воздух, вирішувало вислід наступу.

Російська артилерія завжди перевищала австрійську. Вже з правила кожне удосконалення досяжності стрілєн в австрійців було попереджене москалями.

Ясно, що різниця в досяжності давалася нам дошкульно взнаки. Це привело до величезних втрат у людях та розбитих батеріях, виставлених на ворожий обстріл, без змоги що-небудь заподіяти гарматам противника. Щойно приїзд мерзерів вирівнав під цим оглядом шанси обох воюючих сторін.

— О, буде війні кінець, — мовляли москалі, — Австрія вже «чемоданами» кидає.

Мерзери немало залили гарячого сала ворогові за шкуру й немало його витовкли. Але до кінця війни було ще далеко…

Ще в одному випереджував нас противник: у досвіді, як вести війну. Нема де правди діти, австрійське схематичне, сухе знання не могло дорівняти досвідові москалів, набутому у війні з Японією.