Розділ «Під знаком п'ятикутної зірки»

Тим часом комісар під'їхав до краю фронту. Орхестра, що стояла невдалеки наготовлена, ревнула першими звуками «Інтернаціоналу». Гукнуло велике трубище грімким басом. І тут мій Каштан як шарпне, як не понесе нефортунного вершника! Обтрушував він бідного комісаря по подвір'ї, обтрушував, аж врешті успокоївся на хвилину. Здавалося, що Мошко вийде з честю з цеї історії. Та де ж там. Мій Каштан не з тих, що так легко забувають обиди. Коли вже комісар настільки успокоївся, що видавив на почервоніле обличчя знову наполєонську міну і недбалим рухом підносив руку до дашка, прийшло йому, певно, на думку, що може закінчити свій нефортунний виступ справжнім офіцерським жестом і затерти тим чином перші неприємні для нього вражіння. Тому стягнув віжки та хотів осадити коня на те, щоби балєтовим рухом зістрибнути зі сідла. Каштан лиш на це ждав. В моменті, коли нога комісаря висвободилася з одного стремена, щоби зробити у воздусі граціозний лук, — Каштан, якби побачив духа свого прадіда, рванув, став дуба та, не інтересуючися долею вершника, пожогом вилетів з подвір'я. На місці випадку зостався комісар, блідий, заляканий, в сидячій поставі, що її доволі важко описати.

Другим незабутнім моментом з того часу була промова землячка Порайка на такій самій параді. Він говорив з балькону. Коло нього стояло кількох дальших промовців, що нетерпляче ждали на свою чергу. Бесідник вичаровував в уяві слухачів страшні катаклітичні картини. Увесь загниваючий буржуйський світ валився під звуком його громових слів, як деревляні дімки під подувом самуму. Капіталістична гидра, розчавлена чоботом робітника-червоноармейця, у конвульсійних судорогах падала мертва на звалищах давніх режімів, що то смоктали з простолюдина кров, нічим п'явки. На руїнах старого світу маяв побідно червоний прапор, на знак народин нового світу, нового ладу, що ущасливить трудові маси й дасть їм багато хліба, сала та вигідне життя.

— А поки що, товариші, — ревів спітнілий Порайко хрипким голосом, — поки що мусимо з нашою побідоносною зброєю йти дальше вперід і дальше крок за кроком здобувати простори світу, на яких покладемо крицеві підвалини під диктатуру пролетаріяту. Вірмо кріпко всі, що близький той час, коли прокляту буржуазію розіб'ємо в пух і прах.

При останніх міцних словах Порайко затисненим кулаком, яким досі погрожував буржуям цілого світу, вимахував так сильно позад себе, що вцідив ним простінько в живіт чергового бесідника, що підступив близько першого, щоби розпочати свою промову. Під влучним і болючим ударом поцілений погнувся, а з його розтвореного широко рота вийшов якийсь неартикулований, сильний звук, щось в роді г-е-е-к.

Авдиторія затрусилася здержуваним сміхом.