Шефом оперативного відділу був сот. Кох, якого завжди згадую як людину дорогу мені та близьку особисто. Сумніваюся, чи й можна, пізнавши його ближче, мати для нього які інші відчування, як правдиву симпатію й прив'язання.
У першу чергу, згадуючи його, мушу відмітити його великий український патріотизм, дарма що побіч того був, мабуть, не меншим патріотом німецьким. Таких шляхетних куріозів мала наша армія кількох. Уродженець Східньої Галичини, він говорив українською найчистішою літературною мовою! У поведінці товариський, весельчак. Вічно усміхнений, бадьорий. Любило його страшенно стрілецтво. Для старшин був найщирішим друзякою.
Як військова сила був, але то справді, небуденний талант. Можна лише жаліти, що наші обставини були такі, що він не міг виявитися у них на весь ріст. Звали його Madchen flir alles у військових справах. І слушно. Чого Кох не вмів, чого Кох не зробив, чого не затямив! Кох все вмів, знав, до всього брався, був завсігди готов до найбільше невдячної роботи, щоби виконати її якнайкраще. Глибока інтелігенція, феноменальна пам'ять, правдиво германське розуміння обов'язку й дисципліни робили його придатним до найважчих завдань у ділянці воєнного ремесла.
Він був майстром своєї справи.
Я певен, що коли б наші криваві зусилля не покінчилися сумною невдачею, він був би нині займав чільне становище в Українській Державі.
У старшинській харчівні приявність Коха зазначувалася сальвами сміху, що до нього він побуджував своїми дотепами всіх без винятку.
Моїм ад'ютантом був чет. Дмитро Паліїв. Тут мушу сказати дещо й про нього, на що він, зрештою, вповні заслужив своїми особистими прикметами.
Мав він побіч інших додатніх рис дипльоматичний хист і чималу зручність у виконуванні таких доручень, де потрібний був такт, швидка орієнтація та найбільша зарадність. Через ці прикмети й був для мене незаступним помічником, що віддавав мені неоцінені прислуги. Його чесність та почуття обов'язку дозволяли мені складати на його руки часом дуже важні справи, з яких він завжди вив'язувався якнайкраще.
Вже з моїм приходом недостача муніції давалася дошкульно взнаки. Приходилося обстрілюватися дуже обережно та здобувати стріливо шляхами, яких історія європейських регулярних воєн сливе не знає.
Був у нас поворотний старшина поручник Гинилевич з незаперечним комерційним хистом. Цьому хистові ми завдячували безнастанний приплив стрілива, що його він викуповував у селян. Їхав він звичайно глибоко в запілля, часто аж поза Збруч і там перебігав села, скуповуючи крісові та гарматні набої в ріжних кількостях. Крісовий набій платився по короні, а згодом і більше.
Я свідомий того, що такі речі для прийдешніх поколінь, коли вже трагізм тих часів та їх живі ще нині краски притускнуть і затруться, будуть, може, й смішні. Правда, скільки комізму в ситуації, де армія скуповує крісові набої в селянства на штуки на те, щоби вести «війну»?
Але пробі! Тоді не було смішно. З досади хотілося плакати. Безсила лють брала, коли бачилося ідейність та вишколеність вояцтва, талановитість командантів, хоч і як їх мало було, словом, багато даних для успішного ведення боїв, а тут дрібна торгівля набоями, захланність селянства, нерозсудливі потягнення уряду.
До речі, як же ж легко могли ми мати тоді десятки вагонів муніції, коли б на місці нашої кермуючої верстви, складеної з цілого апарату політикантів-аматорів, було двох-трьох думаючих людей!..
І що далі? І що далі?!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спогади» автора Тарнавський М.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „За Україну, за її волю…“ на сторінці 3. Приємного читання.