Розділ «ДЕМОГРАФІЧНА ПОЛІТИКА ЦАРИЗМУ ТА ЇЇ АСИМІЛЯТОРСЬКА СУТЬ ВСОТУВАННЯ ІМПЕРІЄЮ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ І МИСТЕЦЬКИХ СИЛ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ»

Окремі українські родини дали російській науці по цілому грону визначних учених. Так, від селян Кістяковських із Чернігівщини пішли у світ: Олександр, правник, професор Київського університету, автор знаменитого «Елементарного підручника кримінального права»; три його сини — Володимир, електрохімік, професор Петербурзького університету, Богдан — правник, соціолог і філософ; Ігор — правник, професор Київського і Московського університетів.

Козацько-шляхетський рід Ковалевських: Євграф Ковалев-ський — куратор Московської шкільної округи, міністр освіти; Михайло Ковалевський — член Сенату, член Державної Ради, мав визнані заслуги в галузі судочинства; Павло Ковалевський — професор психіатрії, ректор Варшавського університету; Ігор Ковалевський — керівник азійського департаменту, член ради Міністерства закордонних справ, генерал-лейтенант, фундатор Товариства потребуючим письменникам і вченим та його голова; Олександр Ковалевський — професор зоології, член Імператорської Академії Наук; Володимир Ковалевський — відомий палеонтолог; Максим Ковалевський — юрист, історик, соціолог, учений зі світовим ім’ям, член Імператорської Академії Наук, член Державної Думи, Софія Ковалевська — дружина Володимира Ковалевського, дочка генерала Е. Корвін-Круковського, який походив з козацького роду, член-кореспондент Імператорської Академії Наук, видатний математик.

Осип Бодянський — родом з Полтавщини. Славіст, історик, етнограф, письменник. Професор Московського університету. Видав «Історію русів» і Літопис Самовидця.

Тимофій Грановський — по батьківській лінії з козацького роду, мати — дочка українського поміщика з Ніжина, знаменитий професор історії в Московському університеті.

Констянтин Ушинський — українського роду, основоположник педагогічної науки в Росії.

Олександр Потебня — українець, уславлений філолог, основоположник психологічного напрямку в російському мовознавстві, творець лінгвістичної поетики.

Володимир Вернадський — українського походження, основоположник геохімії, біохімії, творець науки про неосферу. Перший президент Всеукраїнської Академії Наук.

Данило Самойлович — з родини священика на Чернігівщині. Основоположник епідеміології в Росії. Член одинадцяти закордонних Академій наук. Грунтовні праці про чуму, організатор боротьби з цією пошестю.

Ілля Буяльський — з козацького роду (дід — осавул). Стоїть у ряду найвизначніших хірургів світу. Автор медичного атласу, що здобув світове визнання.

Вчені-українці пишуть для Росії підручники, письменники — шкільні драми, навіть свій різдвяний вертеп українці занесли аж у Сибір. Наші ж земляки — творці церковного співу на півночі. " Туди їх дуже охоче вербували за гарні голоси і не одного таки ученика Київської Академії, на жаль, зворушили куди більше царська ласка й червінці, ніж обшарпана отчизна Дорошенка чи Мазепи, — зауважує неназваний автор брошури «Московські зазіхання на добро української культури» (Краків-Львів, 1943). — І тут, у тому, що частина українців була співтворцем всеросійської культури, треба шукати кореня того лиха, що донедавна не бракувало у нас людей, яким важко було розстатись із російським державно-політичним думанням, бо «там же багато таки нашого, рідного». І в тому поклін нашої історії».

В царині музики і пісні Україна постійно поповнювала мистецький потенціал імперії. Тут і Микола Далецький, родом з Києва, теоретик музики і композитор, який 15 років керував царською капелою в Москві. Автор «Граматики пінія музиківського», однієї з найцінніших пам’яток слов’янскої музичної культури.

І Дмитро Бортнянський, великий український духовний композитор і реформатор релігійного співу в Східній Європі.

Юнаком, після Київської Академії, до придворної капели був узятий і Максим Березовський. Пізніше навчався і творив в Італії,-де став почесним членом кількох музичних академій, а одна з них, Болонська, увічнила його ім’я на мармуровій плиті золотими літерами. Повернувшись до Петербургу, не знайшов прикладання свого могутнього таланту. У стані пригнічення композитор пішов з життя на 32 році.

Українське родове коріння у знаменитого оперного співака-баса Федора Стравінського. Його син — відомий композитор Ігор Стравінський.

Саме в Україні, у Глухові, за царським указом 1738 року було відкрито першу в Росії співацьку школу, яка готувала співаків та музикантів для обслуговування царського двору. Згодом її приєднали до придворної капели. Тож багато здібних до співу та гри на інструментах українців опинилися в Росії, бо й вельможні сановники взяли за звичай мати свої домашні капели.

Вже у XVIII столітті Москва мала для своїх потреб цілу плеяду визначних малярів з України. Це Степан Заруцький, Іван Маховський, Василь Пузаревський, Андрій Животкевич та ін. З відкриттям у Петербурзі 1758 року Академії мистецтв вона збирала у свої класи і багатьох українців, які вже назавжди осідали в столиці, і хоча вони були, що зазначають і дореволюційні енциклопедичні видання, «з малоросійського роду», та все ж іменувалися видатними російськими портретистами» (мариністами і т. д.). Тут назвемо імена Дмитра Левицького, Володимира Боровиковського, Руфіна Судковського, Іллі Рєпіна («великий російський живописець» з козацького роду Ріпи), Іван Мартос (скульптор).

Українці працювали також на ниві російської літератури. Це передусім Микола Гоголь, Микола Гнідич, Василь Капніст, Василь Наріжний, Григорій Данилевський, Володимир Короленко, Сергій Степняк-Кравчинський. Українське родове коріння виразно простежується і в Федора Достоєвського.

До Москви, а потім і до Петербурга відправляли, часто «з провожатими», тобто насильно, садівників, виноградарів, винокурів, різних майстрів. Є свідчення за 1670 рік, що таким робом до

Москви з Києво-Печерської лаври прибув «пустинник Софроній» з черенками плодових дерев.

Та предусім імперія всмоктувала в себе інтелектуальні сили України, сини якої були організаторами, професорами і вчителями майже всіх духовних училищ на Московщині.