Розділ «II. КИЇВСЬКА РУСЬ»

У зв’язку з цим привертає увагу й загальний короткий вік Київської держави. Від приходу Олега та до смерті Ярослава – проходить всього 172 роки, встигає змінитись усього тільки шестеро правителів. Подальша агонія, аж до зловісного 1240, – протягнеться на 14 років більше. У Гунському каганаті, нагадаємо, від Белембера до Бояна, – пройшло 229 років, та він не закiнчив Бояном.

Але, як же нам тепер розцінювати княжий Київ? – як появу та розквіт української державності, яку підкосили 1240 злі монголи? – далебі… То була, всього тільки, спроба відродити колишню великодержавність. Але, спроба з нікчемними засобами та політично приречена заздалегідь; можливо – й так.

3. Кунінґана Гельґа та її син Святослав

Кунінґана Гельґа (за літописом – Ольга), була, за деякими не надто певними переказами, – з народу ругів; балто–ґерманів, що пов’язані найбільше з островом Рюген, але встигли й порядно помандрувати – від римського Норiкуму та по Білу Русь. Вони, кажуть, користуючись метушнею отого “переселення народів”, спробували були й собі заснуватися у Норікумі, організувавши там своє королівство, та, прочувши про це, король Iталії Одоакер (476–493), розгромив їх у короткому поході, викинувши геть. Зауважимо, що до інших нових народів, він так вороже не ставився.

“Королевою ругів”, до речі, іменує Ольга сама себе, у посольстві, висланному 959 до Оттона I в Аахені. Призначення його було запросити до Києва єпископа Адальберта для заснування там єпископату. Він і дійсно приїздив, але здається – без видимих наслідків.

Коли Ольга одружилася з Iгорем 903, їй було якнайменше 15 років, приймемо це; бо, як було більше – все буде відповідно гірше. Тоді вона почала правити, по смерті Iгора 945, у віці принаймні 57 років. Але, літописець, описуючи смерть Святослава 972 на Порогах, пише, що всього він княжив 28 років. Тобто – ще за рік до смерті Iгора в Iскоростені 945 (!), – уже був князем. Але, чи ж княжила тоді взагалі Ольга? До того, літописець пише нам, дослівно, що підчас убивства Iгора: “Ольга же бяше в Киевъ съ сыномъ своимъ детьскомъ Святославомъ”. А, як йому було тоді, скажімо, сім (?) років, то тоді народила вона його у віці 50 років!

Підкреслимо, що про інших її дітей літописець нічого не згадує, а уперше в 50 років – не народжують. Та, як і сталося таке щось, то це тоді слід би зазначити особливо.

Втім, совєцький історик Б.Ґрєков (Киевская Русь, Москва, 1953, с.467) вважає, що Святослав загинув у віці десь 35 років, а значить народився 937, тобто, коли його матері Ользі було вже 49 (якнайменше!) років. А враховуючи й свідоцтво літописця, що княжив усього 28 років, то вийде, що княжити почав семи років.

Ніяк не ліпше йде воно й далі. Десь року 955 (сучасні історики вважають, що це було 957) Ольга, кажуть, побувала у Константинополі та навіть прийняла там християнство, та ніби – від самого імператора. Після чого той, як пише літописець… запропонував їй руку та серце. Ольга на це слушно відмовила, бо, як він став її хрещеним батьком, то це було абсолютно неможливо; незгодне з правилами церкви. Добре, хай буде, ще один анекдот. Але, зверніть увагу, вона й словом не прохопилася, що їй уже під сімдесят років, вік не юнацький, та для нареченої вона дещо підстаркувата…

А імператором у Візантії був на той час Константінос VII, прозваний Порфірогенетес (905–959, кайсарос із 913), молодший вiд Ольги принаймні на 17 років; от такі воно справи. Втім, кажуть, що про прийом кунінґани ругів у Константинополі 9 вересня 957 – згадує, ніби, сам кайсарос Константінос у своєму “Описі царського церемоніалу” (є російський переклад 1934). Так твердить примітка до “Повесті” видання 1990.

Отже, ствердимо, що й тут кінці з кінцями дещо не сходяться, та як на це не звернув уваги літописець, людина, від якої – як ми бачили вище, годі чогось і вимагати, то все це тисячу років по ньому переписували люди письменні (а навіть – і при дипломах), а належної уваги на цю плутанину – так і не звернули; а з них вже – можна й спитати.

За офіційною історією Ольга правила 19 років – термін чималий, але, – не чуємо від літописця про якісь видатні події, походи на інші народи, чи таке щось; втім, її ім’я не пригадується й підчас правління Iгора, вона, наче, перебуває у його тіні. Але, понад усе турбує її помста деревлянам, де вона проявляє, часом, нежіночу спритність, жорстокість та підступність.

Чи так він уже був дорогий для неї, отой її Iгор, миршавий та клішоногий нащадок Рюрика, так відмінний від свого попередника Олега? – важко сказати щось певне, але…

Деревляни, вирішивши замиритись, відправили до Києва посольство з 20–и можних, з пропозицією – одружитись Ользі з їх князем. Приставши в Києві (вони сплили човном до Прип’яті, а звідти Дніпром), вони ведуть бесіду з Ольгою, яка відповідає їм, що добре, як їй свого князя не воскресити, то хоче вона їх почестити. Отже, нехай другого дня не йдуть та не їдуть до неї, а хай вимагають вищої почесті, – щоб їх просто у човні до неї принесли, вона про це розпорядиться. А сама наказала за ніч вирити глибоку яму біля терема, та й укинути послів туди, разом із човном, засипати живцем; так і сталося. А до деревлян послала людей, передавши, що вийти за їхнього князя згодна, але… Хай пришлють кращих мужів своїх, бо інакше її кияни не відпустять. Кращих людей надіслали, а вона повела їх до лазні, яку потім зачинила та підпалила; “и ту изгоръша вси”. Та знову відправила деревлянам послання: мовляв, вже іду до вас та зустрічайте мене під городом, готуйте меди, – поплачуся на могилі. А підчас тризни повеліла дружині убити деревлян, як пише літописець, чомусь рівно 5000. А потім повернулась додому, зібрати військо проти них.

Коли вона 946 стала з військом під Iскоростенем, з нею вже був Святослав, що сидів на коні та навiть символічно метнув списа в напрямку деревлян. Але той, як твердить літописець, тільки що пролетів між вухами коня, та й упав йому в ноги: “бо вельми детеск”, як продовжує наполягати літописець. Коли б йому було хоч десять років, то певно, що спис упав би дещо далі; скільки ж йому могло бути років? – чи ж вона дійсно народила його, коли їй було за п’ятдесят?

Простоявши під Iскоростенем “лето цело” (рік?) та не в стані взяти міста, Ольга йде на новий підступ.

Вона каже, що хоче з ними замиритись, та на знак замирення вимагає небагато данини: по три голуби та по три горобці з двору. А отримавши їх, наказує прив’язати до кожного ниткою якусь там запальничку. Вони ж ніби, спокійно прямуючи до своїх гнізд – підпалюють городські стріхи, та… місто й згорає. А вона, добивши деревлян, – відбуває нарешті додому. То – знову ж, байки для недоумків, бо самозапалювальні речовини Ользі не були відомі, а звичайний вогонь, – раніше спалить нитку та упаде, ніж щось там десь підпалить. Не вірите – перевірте самі.

Звичайно в таких випадках, не кажучи про катапульти, користувалися звичайними стрілами, примотуючи до них віхоть, що горить. Як зустрічний вітер його не встигав загасити, він долітав, але подальше залежало від того, куди упаде стріла, аби на щось горюче. Бо, як просто на землю, то знову – нічого з неї не буде.

Кунінґана Гельґа, у християнстві – Олена, померла 969, у віці десь за 80 років, нічим примітним, окрім помсти деревлянам себе до історії не записавши. Чим же пояснюється така її популярність у істориків? Мабуть тим, що вона першою з київських можновладців, прийняла християнство; саме це й створило їй потрібну рекламу.

Святослав, син Гельґи, став князем 964. Він поважав матір, але категорично відхиляв усі її намагання охрестити i його. Він уважав релігійну приналежність – справою особистою та не заперечував, як хрестився хтось із його людей, але сам на це не йшов. А це свідчить як не про політичну прозiрливість то про здоровий глузд, принаймні.