Розділ «Х. КІНЕЦЬ ТРЕТЬОЇ ІМПЕРІЇ»

Десятиліттями творці всі цих страшних зброй були у нас безмовно покірні, не те що Сталіну або Берія, але будь–якому полковникові на чолі НІІ або «шарашкі» — дивлячись куди благоволіли помістити винахідника, були нескінченно вдячні за золоту зірочку, за підмосковну дачку або за шклянку сметани до сніданку, і як коли заперечували, то тільки у сенсі найкращого технічного виконання бажання самого ж начальства.

(А. И. Солженицин, Новый мир, № 8, 1991, с. 50).

В іншому місці цитований автор називає тих, що за «шклянку сметани», позбавлені від народження честі та сумління», переживали глибоке задоволення, — «подкупной, продажной, беспрінціпной технічєской інтєллігєнцієй». Що ж, називає — погодимося з ним, — абсолютно слушно, бо таке щось — не люди, — типова наволоч.

Тобто, на відміну від західних фізиків, людей більш порядних та совісних, — чи не були оті всі просто зграєю дрібних кримінальників, яким надані історією необмежені ресурси — давали змогу творити велетенські злочини проти людства? Одне слово — «совєтская інтєллігєнція», яка слухняно виконувала будь–які, навіть — безумовно злочинні «заданія партіі і правітєльства». Та сама, котра в Україні після 1991 невпинно правила теревені про «союз з Россієй» та «прозрачниє граніци»; або нахабно домагається «второго государствєнного язика», погрожуючи «гражданской войной». Інтеліґенція, якій природно місце де завгодно, та тільки не в цивілізованій європейській державі. Бо це не люди, це людське сміття та покидьки.

Контраст, та при тому — доволі гострий, до совєцької наукової братії, яка плазувала на брюсі перед своїми Сталіним та Берія, — становить не лише американська інтеліґенція, люди вільного світу. Бо праці над створенням атомової зброї велися й у гітлерівській Німеччині. Там теж, для цього робилося все можливе, хоч і не чути про використання зеків, яких у цій країні було чимало. Про цікаві речі можна довідатись, зокрема, зі спогадів видатного фізика Вернера Гайзенберга (1901–1976). Німецькі учені організовано саботували проект та навмисно уводили дослідження вбік. До вирішальних подій війни залишалося кілька років, впродовж яких треба було протриматись; і вони це зробили: гітлерівська атомова бомба так і не побачила світу! — таких медалькою або дачею — не купити…

Отже, два несумісних світи, одвічне чорне та біле, — старий світ людства і новітній світ антилюдства.

А на тлі подібного людського мотлоху і професійний енкаведист Лаврентій Берія, убитий 1954 без слідства та суду, погодимося, виглядає зовсім не таким уже «сатаной».

Слід гадати, що історія в усьому розбереться, рано чи пізно, бо коли не розбереться — то це буде одночасно кінець усьому людству. Для цього дуже в нагоді став би всесвітній трибунал над минулим, над усім ХХ сторіччям; як і над усією багатогранною діяльністю першого ворога людства, «Імперії Зла» — СССР. Бо, це тільки в наших інтересах, — щоб ніколи не повернутися у минуле, в яке нас щосили тягнуть.

Втім, не оминемо й нового цікавого вибрику «славной історіі російской». Такий собі Алєксандр Бушков (як він себе рекомендує — автор бестселлерів) у книзі «Россия, которой не было» (Красноярск, 1988) - розглядає низку втрачених можливостей російської історії, за яких Москва була би в стані перебити й порабити іще більше людей, іще більшу кількість переробити на безнаціональне сміття, невиліковно інфековане СНІД’ом імперського шовінізму.

Є там і цікава глава, присвячена Л. Берії. В ній автор відмічає, що Л. Берія був проти поділу Німеччини, та з цього, як із іншого, виводить, що той був мало не попередником Олександра Дубчека, збирався побудувати «коммунізм с чєловєческім ліцом».

Відкидаючи в принципі можливість чогось подібного — «коммунізма с чєловєческім ліцом», зауважимо, що Берія був розумніший від Сталіна, заперечуючи увічнення поділу Німеччини. Бо, цей останній, після фінської війни, був другою істотною стратеґічною помилкою Сталіна. А Берія, схоже, мав досить розуму на те, щоб утямити просту істину, що комунізмові ніколи не зрівнятись із вільним суспільством у головному, — правах, можливостях та добробуті людей.

Але, його голос так і не був почутий. А тому й почне 13.08.1961 недоумок Н. С. Хрущев будувати отой зловісний мур у Берліні, який остаточно прирече усі совєцькі зусилля. Бо, коли один і той самий нарід опливає в добробуті під демократією, а під совєтами не вилазить зі злиднів, — тут і найтупіший з пролетарів починає щось розуміти. Недарма ж фірма «Фіат» — безкоштовно возила свох робітників до хрущовського муру, — він став символом.

Не випадково ж, нова ера в Європі, — падіння рабських Ялти та Потсдаму, — почалося саме ізі знесення Стіни.

Однак, одна справа — зрозуміти та виправити помилку (це вже — не вдалося), а зовсім інша — то комуністичне реформаторство. Чи стало би на це Лаврентія Берії? — здається, навряд.

Але, як і в інших випадках, крім посмертного суду злочинців над злочинцем, у якому Берія може бути цілком виправданий, є ще невблаганий суд історії. Не забудемо, що це він, підручний Сталіна Лаврентій Берія, був шефом відомства, яке офіційно взяло на себе відповідальність за придушення наших Третіх Визвольних Змагань, за передчасну смерть ґенерал–хорунжого Романа Шухевича та тисяч інших відданих борців за українську свободу. А значить — несе пряму відповідальність за суму всіх енкаведистських злочинів в Україні.

Та, якщо Сталін був тут злочинцем № 1, то Берія — що ж, може претендувати й на № 2.

Їм обом судилося бути відправленими на той світ своїми — іншими злодіями. Як вони перед тим відправили туди ж зграю отих: бухаріних, зінов’євих, камєнєвих, косіорів, постишевих, рикових та як там їх іще…

Бо, коли злочинство перекрочує свою вищу можливу межу — воно починає з’їдати саме себе.

Доповнення 2. Катинь

Союз Гітлера та Сталіна, що кинув світ у прірву Другої Світової війни (десь 55 млн. убитих), — розпочався поділом Польщі поміж двома імперіалістичними хижаками, більшовицькою Третьою російською та німецьким Третім райхом, — «фашістамі».