Розділ «Х. КІНЕЦЬ ТРЕТЬОЇ ІМПЕРІЇ»

Він вийшов на московську арену 1938, змінивши Н.Єжова, маріонетку Сталіна, на яку, спеціально для дурників, було звалено відповідальність за «нєобоснованниє рєпрєсіі»: «єжовщіна». За нього скоротилися масові арешти, а декого навіть повипускали. На початку п’ятидесятих він, під тиском шефа, розпочав був справу жидівських лікарів, але незабаром по смерті Сталіна все припинив, а арештованих звільнив. Затримавши тим «окончатєльноє рєшєніє єврєйского вопроса в Росіі»; в совєцькому варіанті, зрозуміло (бо в інших країнах — нема «вопроса»): з депортаціями та Сибіром.

У справі лікарів цього разу обвинуваченими були переважно жиди: М. С. Вовсі (голова «змови»), В. И. Виноградов, А. М. Гринштейн, П.І.Єгоров, А.І. Фельдман та інші. Коли їх нарешті випустили, про що потурбувався саме Л. П. Берія, — в народі склали з цього приводу ентузіастичний вірш:

Дорогой товарищ Вовси,

за тебя я рад.

Оказалось, что ты вовсе

и не виноват.

Слух давно ходил в народе:

все это мура.

Так гуляйте на свободе,

наши доктора!

Що ж, вірші — як вірші, бувають і гірші. «Змову лікарів» (космополітів) «разоблачіла» така собі Лідія Тімощук, отримавши за це, здається, «Гєроя Совєтского Союза», але невдовзі загинула за нез’ясованих обставин; подейкували про якусь «автокатастрофу».

Цього разу, можливо, восторжествувала й справедливість, але — хто ж наважиться твердити, що система не використовувала у своїх цілях (як завжди брудних) - і лікарів? Адже, перед тим вони звинувачували інших лікарів у передчасній смерті М. Горького (1936) та його сина. А от випадки М. Фрунзе та М. Грушевського, — то майже доведені злочини.

Але, для своїх соратників за Політбюро він був постійним джерелом жаху та ксенофобії. Грузинське правління — бодай найбільш російське у російській історії, — мало покінчитися назавжди, разом зі Сталіним. А він — тинявся на верхах (а чому ні, не гірший за інших) та вимагав своєї долі влади. Ну, а якби й не вимагав? — хіба виники не були би такі самі?

Відкритого суду над ним не було, а це підкріплює чутки, що жодного суду не було взагалі, був самосуд; що він тоді був просто застрелений від страху перед ним, — без жодного суду та слідства. Після смерті він «оказался заговорщіком, агєнтом іностранних развєдок» та ще один Бог відає, ким іще. Яких саме «развєдок» — не уточнювалося: стандартні обвинувачення 1937. «Заговорщікамі» та «агєнтамі» були так само — Зінов’єв, Камєнєв, Бухарін… Ні на що більш–менш правдоподібне у совєцької влади не стачило розуму й тут. Віддзеркалена сталінщина убила тепер і сталінського помічника. Першого? — далебі, всі знали, що першим був Молотов. Але, цей і у воді не тонув, і в огнє не горів, доживши в спокої та пошані ста років. З його відновлення у партії, не забудемо, розпочалася горбачовська «пєрєстройка».

Отже, як бачимо, першим «вишєл із довєрія» саме товаріщ Берія, бо… був грузином; іншої причини важко дошукатися. Чи був він злочинцем? — не відомо. Насамперед тому, що подібне ніколи та в жодний спосіб не було доведене.

«Епоха гласності» вирішила була колись підняти завісу секретності й над цією тайною московського двору. У передачі «Взгляд» із «Останкіна» 29.04.1988 — було інтерв’ю з таким собі «заслужєнним юрістом СССР» Г. Тєрєховим, який, ніби, проводив слідство у справі Л. Берії. Із того, що він тоді наплів, вимальовуються такі три пункти звинувачення.

1. Із особистого архіву Берії було вилучено його досьє з мусаватистської розвідки в Баку 1918–1919. А оскільки мусаватистська — то все одно, що англійська (не смійтеся, бо таким воно є, російське дологічне мислення) - то, самі бачите… Куди «докатілся»…

Зауважимо, що він передавав звідти інформацію совєцькій розвідці через Багірова та Мікояна, — був звичайним подвійним аґентом. От, якби він там десь нашкодив більшовикам, але… Подібних претензій або конкретних звинувачень — не було.

До речі, а навіщо йому було тримати це у своєму особистому архіві, як там було щось компрометуюче? — чому таким ніхто не зацікавився раніше?

2. Під час війни Берія підтримував «связь с нємцамі». Бо були арештовані (та правдоподібно, як завжди у них — «во всєм созналісь») люди, які утримували цей канал. А підтримувати під час війни «связь с врагом» — це ж типова «ізмєна Родінє!». Втім, про військові таємниці, передані ворогові цим каналом, — мови знову чомусь не було.