Розділ «КОМЕНТАР»

123. Лазаревський О. М. (1834–1902) — видатний український ліберальний історик.

124. Див. Твердохлебов А. Наследственное полковничество (переписка по поводу борьбы двух полковничьих родов за полковничий ранг) //Киев, старина. 1887. Май

125. Є. О. Щербінін — губернатор Слободсько-Української губернії в 1705–1775 рр.

126. Рейтарські полки — важка кіннота, озброєна вогнепальною і холодною зброєю (XVI–XVII ст.)

127. Копейні полки — складалися з піших та кінних воїнів, озброєних списами. Входили до складу створеного Іваном IV стрілецького війська. Існували до зформування Петром І регулярної армії.

128. Див.: Данилевич В. Из истории управления Слободской Украиной в XVII столетии (К биографии острогожского черкасского полковника И. С Саса). X., 1906.

129 Приказ Великої Росії, Великоросійський приказ (1687/1688-1700) — відав управлінням великоросійських територій. Йому була підпорядкована і Слобідська Україна, хоча справами українських земель відав Малоросійський приказ Залежність від Великоросійського приказу відбивала більшу залежність Слобожанщини від центрального уряду.

130. Пушкарський приказ — орган державного управління в Росії в XVI–XVIII ст., який відав артилерією армії.

131. Соборне Уложеніє — Соборне Уложення 1649 р., уложення царя Олексія Михайловича, перший друкований кодекс законів Російської держави, який залишався основним зводом законів до першої половини XIX ст. включно.

132. Посольський приказ (1549–1720) — відав зносинами з іншими державами.

133. Конфірмовані — затверджені.

134. …збори на консистентів…….порції та рації — збиралися з населення у грошовій формі, вигляді провіанту на користь регулярних військ, які перебували на постої.

135. Абшит — відставка.

Проблеми соціально-класової структури

Інтерес Д. І. Багалія до соціально-класової проблематики був значним і сталим. Недарма він вважав себе «істориком-соціологом». До висвітлення зв'язаних з цією тематикою питань учений підходив з позицій сучасної йому вітчизняної соціології, беручи за основу формально-юридичні ознаки і місце в суспільстві того чи іншого класу-стану, а не його місце в процесі виробництва та відношення до продуктивних сил. Тому він з легкістю може перелічувати в одному ряду з козаками, селянами, ремісниками «великоросів» та «чужоземців».

Для того щоб краще зрозуміти погляди Д. І. Багалія в даному питанні, слід згадати, що прогресивна суспільно-політична і історична думка другої половини XIX — початку XX ст. прагнула довести рівність всіх громадян перед законом і виступала рішуче проти будь-яких станових привілеїв у напівфеодальній Росії. На практиці це надавало їй виразного антидворян-ського спрямування. Ще більш виразно звучав цей мотив в українській історіографії того часу, відбиваючи реально існуючу неповноту соціальної структури української народності (відсутність національної аристократії, крупної буржуазії), що поволі, з великим запізненням трансформувалася в націю. В ліберальній українській історіографії названого періоду була поширена думка про радикальні наслідки Визвольної війни 1648–1654 рр., в ході якої феодально-шляхетські порядки були нібито скасовані «козацькою шаблею», привілеї станів знищені, а суспільство набуло однорідності (так вважав, напр., О. М. Лазаревський). Ці погляди поділяв і Д. І. Багалій. На думку радянських істориків, феодально-кріпосницькі порядки в ході її були значно послаблені, але не знищені повністю.

Треба зрозуміти виразний антидворянський акцент відповідного розділу книги. Подібно до О. М. Лазаревського, О. Я. Єфіменко Д. І. Багалій прагнув підкреслити, що твердження новоспеченого українського дворянства про «благородне» походження їх предків не мають ніяких підстав. Конкретними фактами він переконував читача,' що дворянство українських козацьких старшин в більшості випадків було вигаданим, потрібним для того, щоб довести своє «право» на володіння кріпаками. Ставлення вченого до тих старшинських родів, які всілякими правдами, а частіше кривдами, вибились, як то кажуть, в людн, яскраво простежується на прикладі родів Перекрестових, Кондратьєвих та інших, що здобули сумну славу численними здирствами, безмежним свавіллям, хабарництвом та інтригами. Одночасно Д. І. Багалій визнавав, що серед переселенців на Слобожанщину могли бути і представники українського шляхетства, але лише як поодиноке явище.

Історія землеволодіння

Аграрне питання в другій половині XIX — на початку XX ст. у величезній мірі визначало характер і напрямки історичного розвитку країни. Навколо цієї проблеми розгорталася ідейно-політична боротьба, що знаходила своєрідне відбиття і в, на перший погляд, суто наукових дискусіях. Погляди Д. І. Багалія на історію землеволодіння на Україні формувалися під впливом досить поширеної в історіографії історії України ліберально-народницької концепції, згідно з якою віковічне право селян на землю грунтувалося на так званому трудовому началі, інакше кажучи, земля повинна була належати тим, хто її обробляє. Як і інші прогресивні історики України (О. М. Лазаревський, О. Я Єфименко, В. О. Барвінський та ін.), Д. І. Багалій вважав, що в основі селянського землеволодіння на Україні лежала займанщина, тобто та земля, яку зайняли маси українського населення в ході зігнання крупних магнатів-землевлас-ників під час Визвольної війни 1648–1654 рр. і переселення на нові, ніким не зайняті землі Лівобережжя і Слобожанщини. При цьому досить часто на підтвердження цієї думки наводився документ, який ввів у науковий обіг О. М. Лазаревський — розповідь козаків села Покошиці про походження їх земельної власності.

Радянська історична наука, виходячи з того, що крупне феодальне землеволодіння на Україні фактично не було ліквідоване в ході Визвольної війни, як це вважав О. М. Лазаревський та його однодумці, розглядає займанщину не як власність, а як феодальне володіння, що базувалося на давньому звичаєвому праві і здійснювалося під загальним контролем козацько-старшинської адміністрації і царського уряду. Що ж до оповідань селян с. Покошиці, то вони, як вважають сучасні дослідники, відбивають не справжню картину утворення землеволодіння, а народні уявлення про неї (див.: Борисенко В. Я. Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій половині XVII ст. К, 1986; Гиржий А. И. Эволюция феодальных отношений на Левобережной Украине в первой половине XVIII в. К, 1986; Путро А. И. Левобережная Украина в составе Российского государства во второй половине XVIII века: Некоторые вопросы социально-экономического и общественно-политического развития. К., 1988).