Розділ «Юрій Фігурний. ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ УКРАЇНСЬКОГО ЛИЦАРСТВА»

Саме колишні вояки легіону УСС (які перебували у російському полоні і знайшли в собі мужність і відвагу не повернутися додому, а взяти в руки зброю і стати на захист молодої української державності) і стали ідейним стрижнем, провідником і генератором соборницької ідеології січових стрільців (за що пізніше так дорікали їм петрушевці). Ця соборницька ідеологія була незвична в той час, і головне її кредо: Всеукраїнська національно-державна ідея не орієнтується ні на кого, крім бажання й збройної сили української нації. Ця ідея не знає ніяких ні австрійських, ані російських українців, а знає лише всеукраїнський народ, для якого надзбручанський кордон не існує. Вона знає теж лише один інтерес — національно-всеукраїнський. Отже, не галицькою і не наддніпрянською військовою частиною став Корпус січових стрільців, який соборницьку, державницьку ідеологію. В 1917–1920 рр. він боровся на всіх фронтах, де тільки гриміли українські гармати. В його рядах були сини всіх національних земель: і тих, що над Кубанню, й тих, що над Доном, і тих, що були давнім Запоріжжям, сини Поділля, Волині і навіть Закарпаття — всієї України.

Як уже зазначалося, у період боротьби за українську державність 1917–1921 рр. переважав політичний, дипломатичний, економічний і військовий непрофесіоналізм, який у підсумку і привів Україну до поразки. Один з таких прикладів — Крути. І як міг генерал-поручник Олександр Удовиченко називати знищення студентського куреня під Крутами — золотою сторінкою в історії українського народу?!

Це — ганебна сторінка! У той час, коли національно свідома, але військово не вишколена молодь гинула від російсько-більшовицьких куль, у Києві перебували тисячі справжніх вояків, які ніким не були зорганізовані. І таких прикладів — безліч. На противагу цьому візитною карткою УСС завжди був професіоналізм. Так, восени 1918 р. січові стрільці не тільки відродилися як військова одиниця, але, використовуючи найкращий бойовий досвід австро-угорської, німецької та російської армій, створили кількісно малий (менше тисячі стрільців), але якісно боєздатний підрозділ, який відіграв вирішальну роль у поваленні гетьманату Скоропадського.

Підрозділи українських січових стрільців протягом 1914–1920 рр., поєднавши в собі високий військовий професіоналізм та міцну ідейно-національну наснаженість, стали тим стрижнем, навколо якого зростали вітчизняні збройні сили як на Сході, так і на Заході України. Саме об'єднання фахового мілітарного чинника з політично-ідеологічним фактором на національному ґрунті УСС і стало внеском українців до світового військового мистецтва.

Таких воїнів неможливо перемогти, їх можливо тільки знищити фізично, ось тому січові стрільці та їхній керівник Євген Коновалець і після поразки визвольних змагань продовжили боротьбу за Самостійну Соборну Українську Державу, започаткувавши Організацію Українських Націоналістів (ОУН).

Друга світова війна стала для людства і світового військового мистецтва тим рубежем-рубіконом, перейшовши який земляни отримали шанс пізнати Істину буття і небуття. Війна розпочиналась звичайнісінько рушничними, автоматними та гарматними пострілами, а завершилась вибухами атомних бомб. Початок кінця чи кінець початку? Хто знає, політики, військові продовжують милуватися термоядерним люстерком, не бачачи в ньому, окрім власних віддзеркалень, саркастичної посмішки Смерті. Окрім зброї масового знищення, людство відчуло на власній шкірі ще одну небезпеку — жах тоталітаризму (сталінського, гітлерівського тощо) і його нестримний потяг до глобального напування, незважаючи на десятки мільйонів убитих і скалічених. Найкращі сини і дочки України були серед тих, хто боровся з тоталітаризмом. Створена ними Українська Повстанська Армія (УПА) навіки вписала золотими літерами своє ім'я не тільки на скрижалі боротьби за українську державність, але й доклала своїх зусиль у розвиток світового військового мистецтва, а саме тактики і стратегії підпільного і партизанського Руху Опору.

Так, українські повстанці були не зрадниками, не колабораціоністами, а мужніми борцями за незалежну Україну. Здається, що минули ті часи, коли їх називали підлими запроданцями, кривавими бандитами, буржуазними націоналістами. Але це, на жаль, не так. Офіційно, на державному рівні, бійці УПА не отримали статусу ветеранів Другої світової війни (у той час, як люди, які боролися з ними у складі загонів НКВС і МДБ, — отримали, хоча війна ця вже скінчилася. Парадокс?) А ліва, особливо комуністична преса, продовжує лити на них бруд, таврує їх фашистськими прихвоснями. В цей час у засобах масової інформації з'являються заяви деяких ветеранів Великої Вітчизняної війни, що саме вони у 1941–1945 рр. воювали за незалежну Україну. Воювали — так, але не за вільну Україну, а за так звану Радянську Україну (колонію у складі російської комуністичної імперії, населення якої мордували, морили голодом, розстрілювали, відправляли у Сибір, на Соловки) і яка, тим не менш, була їхньою батьківщиною. В ті часи тільки бійці УПА боролися за Українську Соборну Самостійну Державу. Тому зараз, коли Україна здобула нарешті державну бронзу, колишні компартійні чиновники докладають чимало зусиль, щоб продовжувати замовчувати роль і місце Української Повстанської Армії і її вояків та старшин у державотворчих змаганнях середини XX ст.

У цьому контексті треба розв'язати проблему термінології, а саме поняття Велика Вітчизняна війна, заідеологізоване комуністичними міфотворцями. Для них термін Велика Вітчизняна війна є дуже вдалою знахідкою, тому що в цьому разі СРСР ставав жертвою фашистського агресора, а комуністи на чолі радянського народу вели справедливу визвольну боротьбу і навіть врятували світ від фашистської коричневої чуми, а те, що потім Європа та світ були розділені на два ворогуючих табори, — зовсім інша справа. Якщо ж застосовувати термін Друга світова війна, то стане зрозумілим, що агресорів було два — гітлерівська Німеччина і сталінський СРСР. Пакт Ріббентропа-Молотова і таємні протоколи про розподіл сфер впливу — лише один з багатьох доказів цьому. Згадаймо так зване визволення Західної України, повернення Буковини, приєднання Прибалтики, війну з білофіннами — все це криваві сторінки Другої світової війни, які писалися кров'ю багатьох народів, у тому числі й українського. Трагедія бездержавного українського етносу полягала у тому, що

він був суб'єктом, простіше кажучи — гарматним м'ясом. Найкращі представники українського народу були з цим незгодні, і діяльність ОУгї слугує тому яскравим прикладом. її можна критикувати за співробітництво з фашистами, але щоб досягти мети — відродження самостійної України, — вони використовували усі можливі засоби.

Саме за сприяння ОУН була створена і почала діяти УПА, хоча на мій погляд, треба розмежовувати ці два поняття — ОУН і УПА, партію і військо. Тому що повстанська армія була не поза, а надпартійною силою і об'єднувала у своїх лавах не тільки членів ОУН, які поділяли їхні погляди, а також і простих селян, робітників, інтелігентів, які були далекі від партійних гасел, але хотіли вибороти незалежну українську державу і вільно в ній жити, господарювати і панувати. На жаль, ОУН і УПА зазнали поразки через несприятливі політичні та історичні умови, але їх збройні змагання сприяли формуванню нових поколінь борців за українську справу!

Підполковник УПА Іван Бутковський наголошував, що Друга світова війна внесла багато нових елементів у військове мистецтво, які змінили стратегічне і тактичне обличчя військових дій, і серед них виділяється один дуже важливий компонент: територіальна партизанська і підпільна війна. Український народ не мав власної держави і армії, і, не чекаючи ні від кого підтримки, спромігся на самостійницьку концепцію, що без орієнтації й допомоги від будь-якої з воюючих сторін знайшла активну підтримку найширших народних мас. Зовнішнім виявом цієї концепції, а зараз і її реалізатором, були українське визвольне підпілля як політична сила і УПА — як збройна формація.

Недаремно західні вчені вважають УПА найкращим партизанським рухом Другої світової війни, оскільки, спираючись тільки на власні сили, українські повстанці близько десяти років вели активну боротьбу з окупантами, як з нацистами, так і з комуністами. А китайські партизани Мао чи югослави (серби) Тіто отримували як моральну, так і матеріальну зовнішню допомогу, що сприяла їхнім успішним діям.

Тепер розглянемо на конкретних прикладах внесок УПА у розвиток світового мілітарного мистецтва. Це, по-перше, створення міцної і гнучкої організаційної структури УПА, яке вирішувало два головних завдання: збереження єдності і цілеспрямованості повстанського руху (стратегічна централізація) і забезпечення якнайбільшої оперативності відділів (децентралізація виконання). Як наслідок, територія, де діяла УПА, розподілялася на такі частини:

1. Північний Край (Волинь і Полісся) — УПА-Північ;

2. Західний Край (Галичина, Буковина, Холмщина і Підляшшя) — УПА-Захід;

3. Південний Край (Поділля) — УПА-Південь;

4. УПА-Схід (північ Житомирщини, Київщини і частково Чернігівщини), а наступною і найнижчою територіальною одиницею була Воєнна Округа (яка відповідала приблизно радянській області) — це той щабель у структурі УПА, на якому починалося безпосереднє керівництво збройною боротьбою. Далі вже йшов тактичний поділ: загін, курінь, сотня (відділ), чота, рій. Саме рій — найменша бойова ланка відділу УПА, яка приблизно відповідала відділенню в регулярній армії (чота — взводу, сотня — роті, курінь — батальйону тощо), був головною тактичною військовою одиницею. Всю бойову та організаційну діяльність УПА здійснювали військові штаби: Головний Військовий Штаб — як орган керівництва Головного Командира УПА — і військовий штаб воєнної округи.

По-друге, українські повстанці підняли на досить високий рівень партизанську тактику боротьби з ворогом (рейдування, засідки, диверсія, розвідка), що дало їм можливість більше десяти років воювати і з німцями, і з поляками, і з росіянами. Це дало підстави західним вченим стверджувати, що УПА — найкраща партизанська формація під час Другої світової війни, як уже зазначалося вище.

По-третє, бійці УПА, окрім збройного спротиву загарбникам, розгорнули велику психологічну війну, що дало їм змогу високоефективно діяти на місцеве українське населення, достатньо потужно впливати на осіб іншої національності: на військовослужбовців-інородців в нацистськії! і радянській арміях, успішно боротися (пропаганда і контрпропаганда) з апаратом психологічної війни Вермахту і Червоної Армії.

По-четверте, УПА, взаємодіючи з ОУН, показала приклад, як військо може співпрацювати з політичною партією, не конкуруючи і не протидіючи один одному, а спрямовуючи всі свої сили на створення Української Самостійної Соборної Держави.