Розділ «Юрій Фігурний. ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ УКРАЇНСЬКОГО ЛИЦАРСТВА»

тут пир докончали хоробрі русичі:

Сватів попоїли

і самі полягали

на землю Руськую.

Взагалі, синонімізація битви і бенкету характерна як для народної творчості, так і для давньої руської літератури. Наприклад, у «Повісті про розорення Рязані Батиєм» князь Юрій Інгоревич говорить про полеглого свого брата, що «князь Давид наперед нас чашу випив, але ця гірка чаша і нас не мине». Дружинники ж — посланці Євпатія Коловра-та — говорять Батию, що «їх послали від князя Інгвора Інгоревича Рязанського тебе сильного царя шанувати і з честю провести і честь тобі віддати, але вибачай царю, що не вспіваємо наливати чаші на велику татарську силу-рать».

Зв'язок між битвою і бенкетом, як один з елементів мілітарної індоєвропейської культури, був безпосередньо перейнятий у власну систему українським козацтвом як спадщина лицарсько-дружинної епохи Київської Русі. У думі «Смерть Корецького», наприклад, розповідається, що козацький ватажок, як у давні дружинні часи, бенкетує перед боєм із своїми воїнами-козаками:

Князь Дмитро, князь Корецький, Третього дня з своєю дружиною Обід з ними обідає.

У численних козацьких думах та історичних піснях існувала традиція ритуальних порівнювань бенкету з битвою. Так, у думі «Про Хмельницького і Барабаша» козаки промовляють до свого ватажка: «Ей, пане, пане Хмельницький, Богдане-Зіновію, полковнику Чигиринський! Дай, Господи, щоб ми за твоєї голови пили й гуляли, а неприятеля під нозі топтали, а віри християнської на поталу в вічний час не подали!»

Д.Яворницький наводиться вірш-підпис під відомою народною картиною «Козак Мамай»:

Случалось же, ще й не раз, варити те пиво, Що пив турок і татарин, що пив лях на диво. Багато десь і тепер лежать іс похмілля Мертвих голов по степу із того весілля. Ця тема порівняння варіння пива, а згодом і бенкетування, з битвою широко фігурує в українській народній творчості. Так, молодий козак, вирушаючи на битву з ворогом, порівнює її з місцем, «де роблять на диво червонеє пиво з крові супостата». В думі «Про Судиму, Павлюка ще й про Яцька Остряницю» курінний Судима метафорично закликає козаків дати бій полякам:

Гей, давайте, хлопці, зварим Вражим ляхам пива!

Славнозвісний лицар, кошовий Іван Сірко, збираючи запорожців до військового походу на Крим, щоб помститися татарам за їхні криваві напади на Україну, гукає:

Там наробимо ми великого дива, Там наваримо кривавого пива.

У відомій думі «Перемога Корсунська» образ пива майбутнього кривавого бенкету-битви з ворогом узагалі постає центральним. Вчений М.Плісецький, високопрофесійний знавець українських народних дум, вважав, що справжньою перлиною цієї думи виблискує ключовий для неї алегоричний образ пива, звареного в Україні, призвідниками чого були, насамперед, великі польські магнати та шляхта, їхній ненависний гніт на українських землях. Б.Хмельницький закликає козаків не зволікаючи братися варити пиво: «Лядський солод, козацька вода, лядські дрова, козацькі труда!». А з того «пива» влаштували козаки ляхам кривавий бенкет-битву, що мусили вцілілі поляки прудко втікати. А козаки навіть докоряли польським шляхтичам: «Ой ви, ляхове, пеські синове! Чом ви не дожидаєте, нашого пива не допиваєте?».

У пісні про Семена Палія подається історико-поетична оповідь про запросини гетьманом Мазепою фастівського полковника Палія до себе на бенкет, щоб, принадивши його на свою сторону, укласти з ним договір про сумісну боротьбу з російським царем Петром І:

Ой будемо, Палію Семене, Будемо пити ще й гуляти. Ой будемо пити, та будемо гуляти, На москаля воювати.

Після кривавих битв з ворогами українські козаки любили повеселитися і погуляти, задля чого вони влаштовували гучні бенкети, щоб відсвяткувати і освятити перемогу над ворогом, повеселитися на славу! Ось на таких засадах у козацькому культурному комплексі продовжував існувати традиційний атрибут індоєвропейської військової культури — зв'язок між битвою і бенкетом. Про цей елемент козацької культури дуже гарно розповідав Д.Яворницькому сивий дід, син запорожця Недоступа, Іван Розсолода: «Ні, був їм і спокій, і спочин. Вони оце б'ють-б'ють ляхів або турків, а потім приїдуть на Січу та повикочують на вигін бочок десять або й більше горілки та як загуляють, так неділі дві, або і три, і світа божого не бачуть… Танцюють, музики водять, у карти грають, пісні співають, а потім того давай куфи вивертати, посуду бити. Одним словом таке виробляють, що куди вам! Розкіш їм велика була: одно знають — воюють та підгулюють. А деякі полягають коло куренів та попихкують із люльок, та балакають та радяться, звідкіля знову заходити на татар та ляхів…».

Ось тому і козак Голота, повернувшись на Січ після славної перемоги над татарином, там собі і пив, і гуляв, і пісню співав:

Дай же, боже, щоб козаки пили та гуляли,

… і неприятеля під нозі топтали! 54 Г.Боплан, розповідаючи про запорожців, писав, що живуть вони за рахунок багатої здобичі, завойованої під час військових походів. Зокрема, він наголошував, що «такі у них прибутки, бо якщо ідеться про працю, то вони не знають іншого, як тільки пити і гуляти зі своїми товаришами після повернення». У подібних описах козацьких бенкетувань простежуються відверті аналогії з бенкетами воїнів не тільки давньоруської доби, а й варварських народів раннього середньовіччя.