Розділ «Юрій Фігурний. ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ УКРАЇНСЬКОГО ЛИЦАРСТВА»

У стародавніх германців теж спостерігаються тісні взаємопроникнення битв та бенкетів. Тацит, описуючи військові традиції стародавніх германців, наголошував, що коли певне плем'я тривалий час живе у мирі, то чимало вельможних юнаків вирушають до племен, котрі провадять будь-яку війну, оскільки спокій воїнам не до душі, адже серед мінливостей битв їм значно легше здобути славу; утримувати ж велику дружину комітат може лише війною і насиллям, тому що від щедрості свого вождя вони вимагають бойового коня, криваво-переможного списа-фрамеї, а що стосується їх харчування — хоча б простого, але поживного частування на бенкетах — то саме бенкети і слугують в них замінником платні.

У кельтів теж існував зв'язок між битвою і бенкетом. Саме на бенкетах лише декотрі, найбільш визначні воїни-кельти, пили алкогольні напої з ритуальних келихів і чаш, що були своєрідною відзнакою військової доблесті.

З наведених прикладів стає зрозумілим, що зв'язок між битвою і бенкетом має надзвичайно глибокі корені в протолицарській європейській військовій культурі членів комітату. Поступово він органічно вливається в лицарську культуру середньовічної Європи. Але на відміну від язичницьких бенкетів, у більш пізні часи, замість здравиць на честь старих богів, наприклад Асів, підіймали келихи на честь Христа і Діви Марії. Відомий медієвіст А.Гуревич вважав, що вожді постійно влаштовували учти для своїх дружинників і наближених. Коли воїни конунга не перебували у поході, вони проводили вільний час у його садибі, бенкетуючи і розважаючись. Це було своєрідною платнею їм за вірну службу. Подібні явища існували й у германців Тацита, й у скандинавів епохи вікінгів, і значно пізніше — у лицарській Європі. Бенкетна зала — центр будинку воїна-аристократа. Бенкет і тінг (народні збори) — два головні моменти у соціальному житті скандинавів, з яких перший, можливо, і був чільним.

Ф.Кардіні наголошував, що зв'язок битви і бенкету — це загалом один з компонентів лицарської культури. Поряд з військовими обов'язками воїнів-дружинників існували і бенкети як один з проявів щедрості і подяки вождя своїм воїнам. Саме тому зв'язок битви і бенкету набув у європейському суспільстві сакралізованого характеру для воїнів-професіоналів. Так, у розповіді Павла Діакона про зброю сина короля гепідів виявляється саме подібний взаємозв'язок між битвою і бенкетом, який підкреслює взаємозамінність слів, що ними називають бойового товариша і співтрапезника. Подібність же і зв'язок між війною-битвою (чи полюванням, котре ототожнювалося з війною) та бенкетом відчувається також в однаковій мірі насолоди, яку вони давали воїнам-професіоналам.

Тема зв'язку між битвою і бенкетом відбилася у поезії військових співців-скальдів. Власне, саме ця єдність і є центром військово-соціального життя героїчної лицарської епохи. Під час бенкету, як і під час бою, виявлялася єдність вождя з його воїнами, з його бойовою дружиною. Саме тут він дарує гривни своїм вірним бойовим друзям; саме в цій хмільній атмосфері лунала княжа слава, приймалися героїчні рішення і виголошувалися лицарські клятви.

Вождь-аристократ захищає, годує і протегує своїм воїнам-дружин-никам, вони ж за нього хоробро воюють. Саме з таких позицій дарунок, дар постає найбільш характерною ознакою подібної системи відносин, які яскраво висвітлюють зв'язок між битвою і бенкетом. Наприклад, в ісландських сагах слова «воїн» і «той, хто дарує» врешті стають синонімами. Від свого вождя дружинники очікують у подарунок зброю, коней, золото, коштовності, оскільки незмінний атрибут вождя — щедрість. Дружинники воюють за нього, він же після закінчення битви на бенкеті щедрою рукою розподіляє здобич. Недаремно в поезії скальдів один із синонімів слова «конунг» — «той, хто дарує кільця» (гривни). Отже, беззаперечно, логічним постає існування тісних переплетень між тими, хто дарує багатства, і тими, хто отримує їх. А це зостається одним з провідних мотивів поезії скальдів, які оспівують щедрість конунгів і вірність дружинників. Останні ж служать першим за коштовні подарунки, зброю, причому така платня психодолічно-буттєво прив'язувала дружинників до вождя міцними узами і зобов'язувала їх слугувати вірно князеві аж до самої смерті. Саме завдячуючи цьому нюансу слова Одіна про подарунки — це правило поведінки для кожного вождя: «Оружье друзьям и одежду дари — зто теплит их взоры. Друзей одаряя, тн дружбу крепишь, коль судьба благосклонна».

Воїни-дружинники вірили, що винагорода конунгів має, окрім неабиякої матеріальної цінності, ще й значну магічну енергію, оскільки при цьому наче відбувається передача частки могутності та удачі ватага воїну. З цієї причини воїни славетних героїв і конунгів вимагали від них дарів: золотих і срібних гривен, різноманітних коштовних кілець, ланцюжків, браслетів, — сподіваючись всотати при цьому частину успіху і щастя, якими були так багаті їхні вожді. Згодом же, для збереження одержаної сили і могутності у нерозтраченому вигляді, нерідко отримані дари як скарб закопували в землю або ж топили в болоті чи в морі.

Тісний зв'язок битви і бенкету простежується не тільки в реальному житті, але й у підземному (хтонічному). Скажімо, у давньогерманській і скандинавській міфології бог воїнів Одін бенкетує у потойбічному світі у самому палаці Валгалі з воїнами-героями, які полягли в бою. Разом з ними він поділяє ейфористичність вічної битви і вічного бенкету. Померлих же від хвороб чи старості воїнів очікував похмурий Хельхейм, де не було чутно ані пісень, ані бенкетних вигуків, ані брязкоту зброї.

Ф.Кардіні вважав, що у вікінгів, як і в інших народів, під час бенкету здійснювалися священні обряди, наприклад, сакральні учти на честь прийняття обітниці. Звичай давати обіцянки щодо здійснення нових подвигів, можливо, теж пов'язаний з ритуальним значенням бенкету. Це своєрідне добровільне прийняття зобов'язань, військової присяги, при якому у свідки закликаються боги й присутні бойові товариші, що сприяло значному піднесенню престижу воїнів серед їх побратимів за зброєю. Саме тому в цьому церемоніалі можна віднайти стародавні сакральні традиції.

Через деякий час лицарську присягу так само починають приймати за бенкетним столом. Саме там молодий неофіт в оточенні героїв-лицарів проголошував лицарську обітницю. Лицарський бенкет немовби символічно освячував цю подію і ставав першим важливим етапом на шляху змужніння молодого лицаря. Не забуваймо також, що саме на бенкетах скальди, трубадури, трувери виконували героїчні пісні з лицарського епосу, які за своїм героїко-лицарським духом були зразком для наслідування для всіх бенкетуючих.

Воїни-лицарі ще під час битви заздалегідь смакували радощі бенкету. Про це згадує французький середньовічний автор Жан де Жуенвіль у книзі, присвяченій діянням Святого Людовіка. А вже після кривавої битви, за святковим бенкетним столом, здіймаючи келихи, воїни згадували про смертельну небезпеку, слухали лицарські оповіді і пісні про героїчні подвиги, дискутували (риторично і силоміць), хто з них найсміливіший і найсильніший.

Велетенська парадна бенкетна зала в лицарському замку завжди перебувала у центрі всіх подій. Саме в ній збиралися васали сеньйора перед битвою і після неї; в ній посвячували в лицарі молодих воїнів-юнаків; в ній бенкетували і вславляли свого господаря, слухали пісні скальдів і труверів про героїчні лицарські діяння.

Ритуальні зв'язки між воєнними битвами і бенкетуваннями існували також і в лицарсько-дружинному середовищі Київської Русі, досить згадати хоча б славетні бенкети київського князя Володимира Святославовича з воїнами-дружинниками.

В українських колядках, а вони, як відомо, постають представниками найдавнішого фольклорного жанру, зберігши у собі пам'ять родоплемінної доби, знайшов широке відображення зв'язок між битвою і бенкетом. Спочатку князь-ватажок організовував для своїх воїнів ритуальний бенкет:

А в тих наметах все столи стоять, Все столи стоять позастилані, Позастилані все килимами. А на тих столах все кубки стоять,

Все кубки стоять понаповнені. Поза столами все пани сидять, Між тими панами красний паничу, Красний паничу, пане Іване.

Саме подібні бенкети і були своєрідною платнею князя своїм дружинникам. Саме на подібних бенкетах і приймалися рішення про військові походи. Дружинниками уважалося за щонайвищу честь відплатити князю за їжу і питво вірною і відданою військовою службою:

Перед паничем вірнії слуги, Просяться вони у невір-землю: — Пусти нас, пане, у невір-землю! Пустимо стрілу, як грім по небу, Пустимось кіньми, як дрібен дощик, Блиснемо шаблями, як сонце в хмарі!37

Побенкетує отак князь з дружинниками, а згодом в слушний час вирушить у військовий похід, де вже на полі битви пересвідчиться у військовому мистецтві, стійкості і вірності своїх воїнів:

Ой, ще ранче наш панок устав.