Розділ «IX. АЗІАТСЬКА ПОЛІТИКА»

Величезнi вiйськовi трофеї, що їх Московщина захопила в Маньчжурiї, вона дала китайським комунiстам. Це i визначило долю китайського нацiонального вiйська, яке не одержало допомоги США. Проте i без неї Чанкайшi утримав у своїх руках острiв Формозу.

Про свою таємну угоду з Й. Сталiним щодо Азiї Ф. Рузвельт не сказав навiть найвищiй владi США — Парламентовi. Щогiрше! У своєму звiтi про Ялтинську нараду вiн запевняв Парламент, що на тiй нарадi обмiрковувалися справи лише європейськi, i жодної азiатської.

Посол США до Китаю Кларенс Ґос писав 31.08.1944 р. до Мiністра закордонних справ США К. Гола: «Вимагаючи вiд нацiонального уряду Китаю, щоби вiн погодився з комунiстами, наш уряд лише посилює вимоги комунiстiв. Вимагати, щоб нацiональний китайський уряд поступився комунiстам — це вимагати безумовної капiтуляцiї нацiонального уряду партiї, яка є пiд дуже сильним впливом Москви». Ф. Рузвельт звiльнив К. Ґоса з посади, а на його мiсце послав генерала Патрiка Горлi, наказавши йому привести до згоди Чанкайшi з комунiстами. П. Горлi, переконавшись на мiсцi, що К. Ґос мав слушнiсть, попросив звiльнити його з посади посла. У своїй просьбi вiн написав 6.11.1945 р. до президента Г. Трумена про причини. Вiн писав: «Нашi дипломати в посольствi в Китаї i Вашинґтонi стали повiдомляти комунiстiв, що мої зусилля рятувати китайський нацiональний уряд не вiдповiдають полiтицi США. Вони цiлком вiдкрито радили комунiстам не погоджуватися з’єднати китайське комунiстичне i нацiональне вiйсько, хiба що найвище командування передасться комунiстам. Я вимагав забрати цих дипломатiв із посольства. Уряд забрав i призначив їх у Вашинґтонi на моїх зверхникiв». Президент Г. Трумен проголосив 15.12.1945 р., що США припинять допомогу нацiональному урядовi Китаю, якщо вiн не прийме до свого складу комунiстiв. Водночас Г. Трумен послав до Китаю генерала Дж. Маршалла з наказом припинити наступ на китайське комунiстичне вiйсько.

Президент Г. Трумен вислав колишнього командувача вiйськом США в Азiї генерала Алберта Ведiмеєра до Китаю дослiдити там полiтичний, економiчний, психологiчний, вiйськовий стан. Вiн з вiсьмома знавцями дослiдив i прислав Г. Труменовi звiт. У ньому вiн писав: «Вiдмова США допомагати китайському нацiональному урядовi, не припиняючи допомоги СРСР китайським комунiстам, цiлком певно призведе до комунiстичного опанування Китаю. А це дуже полегшить Московщинi поширити її вплив не лише в усiй Азiї, але також i в iнших частинах свiту. Будь-яке дальше поширення московського впливу загрожує стратегiчнiй безпецi США. Китай пiд наглядом Московщини i заприязнений з нею не дозволить нам вживати китайських портiв та аеродромiв, а нашi повiтрянi та морськi бази в Японiї та на Фiлiппiнах розташованi недалеко вiд Сибiру, отже, будуть вiдтятi i муситимуть боронитися власними силами. Маючи величезнi джерела сировини у Маньчжурiї, Московщина безперечно розбудує в Сибiру дуже велику вiйськову промисловiсть. Отже, з цих і багатьох iнших причин США мусять дати Чанкайшi якнайскорше якомога найбiльшу всебiчну допомогу моральну, полiтичну, вiйськову, економiчну, щоб допомогти нацiональному Китаєвi стати на власнi ноги i тим самим, щоб Маньчжурiя не опинилася пiд владою Московщини, i тим зупинити поширення комунiзму в Азiї». Все це мафiя знала, бо ж вона сама те планувала, це було її метою. Отже, Г. Трумен звiльнив його з посади.

А. Ведiмеєр писав це 1947 року, коли не було ще запiзно рятувати Китай вiд комунiстичного панування. Чанкайшi мав ще велике вiйсько, пiд його владою був ще увесь Китай на пiвдень вiд Жовтої рiки, частина Пiвнiчного Китаю i дещо у Маньчжурiї. Сам генерал А. Ведiмеєр вибрав 39 вишколених китайських дивiзiй, яким нiчого не бракувало, крiм зброї та вiйськового спорядження i лiкiв. Але США фактично припинили допомагати Чанкайшi, а Московщина побiльшила свою допомогу китайським комунiстам. Наслiдок — повна поразка китайського нацiонального вiйська. План мафiї здiйснювався.

Чанкайшi все ж вивiз своє вiйсько на острiв Формозу. Мафiя взялася знищити його на Формозi. Мiнiстерство закордонних справ США розiслало 23.12.1949 року своїм 500 закордонним уповноваженим урядовцям обiжника, в якому писало: «Вiйськовi, свiтськi та господарськi обставини на Формозi зiгнивають у такiй мiрi, що упадок Формози легко передбачити. Полiтично, географiчно i стратегiчно Формоза є частиною Китаю i з нiякого боку не важлива. Поводьтеся зi справою Формози так, щоб знешкодити помилковi погляди, нiбито втрата Формози пошкодить США чи iншим некомунiстичним державам, а також i помилковий погляд нiбито США зобов’язалися боронити Формозу. Формоза не має жодної воєнної чи вiйськової вартостi. Китай нiколи не був морською державою, отже, i цей острiв не має жодної стратегiчної вартостi».

Головним консулом США на Формозi був 1949 року шестиколонник Роберт Стронґ. Вiн посилав до Вашинґтона брехливi вигадки про нiбито моральне i полiтичне загнивання уряду Чанкайшi. Вiн не допускав на Формозу навiть вiйськової розвiдки США. Проте, один з тiєї розвiдки капiтан Дж. Менiнґ повiдомив Вiйськове Мiнiстерство у Вашинґтонi про брехливiсть Стронґових звiдомлень. За це Дж. Менiнґа покарано, а Р. Стронґа нагороджено.

Та сподiвання мафiї не здiйснилося. Чанкайшi не лише втримався на Формозi, але й допомагав збройно китайським нацiональним повстанцям на суходолi, яких тодi було там понад один мiльйон. На Формозi вiн мав 600.000 вiйська i трохи флоту. Вiн затримав американськi та англiйськi торговельнi кораблi, якi везли комунiстам крам, нафту тощо. Коли почалася корейська вiйна, китайськi комунiсти не могли забрати на корейський фронт тих дивiзiй, що стояли проти Формози, боячись висадки нацiонального вiйська з Формози. Г. Трумен наказав американському 7-ому флотовi стати у формозькiй протоцi; наказав затоплювати кораблi китайських нацiоналiстiв із Формози, якi пробували б напасти на суходiл; наказав охороняти вiд китайських нацiоналiстiв тi чужоземнi кораблi, якi везуть будь-що червоному Китаєвi. Отже, США боронили не Формозу вiд нападу комунiстичного Китаю, а, навпаки, боронили червоний Китай вiд нападу Формози. Тож пiсля цього Труменового наказу червоний Китай мiг безпечно забрати кiлька своїх дивiзiй з формозького фронту на корейський. А тi дивiзiї забили та поранили на корейському фронтi зайвих кiлька десяткiв тисяч воякiв США.

Чанкайшi запропонував США вислати з Формози на корейський фронт 33.000 вишколених, загартованих воякiв. Командувач корейським фронтом генерал Д. Макартур просив дозволу уряду привезти на корейський фронт 60.000 китайського вiйська з Формози. Уряд США «з полiтичних причин» вiдмовив обидвом. За це заплатили своїм життям чи калiцтвом десятки тисяч воякiв США, що їх могли замiнити на корейському фронтi вояки Чанкайшi.

Чому мафiя волiла американськi жертви замiсть китайських? Керiвник iсторичного вiддiлу Генерального Штабу США Джон Бiтi пише про це: «Керiвники нашої полiтики хотiли поразки, а не перемоги в корейськiй вiйнi. Якби вони дозволили генераловi Д. Макартуровi вжити воякiв Чанкайшi, то той факт, що проти китайських комунiстiв воюють не бiлi американцi чи європейцi, а такi ж самi азiати китайцi, принiс би великi полiтичнi наслiдки. Цей факт був би знищив у зародку демагогiю комунiстiв, мовляв «бiлi чорти» воюють у Кореї за свої загарбницькi, колонiальнi iнтереси. А такий погляд був дуже поширений тодi в Індiї».

«Та мафiя в нашому Мiнiстерствi закордонних справ зробила щось бiльше, щоб не допустити нашої перемоги в Кореї. ООН ухвалила 7.10.1950 р. великою бiльшiстю голосiв, щоби вiйсько ООН в Кореї перейшло 38-му паралель (межа мiж Пiвденною i Пiвнiчною Кореями) i посунулося аж до рiчки Ялу. Не зважаючи на таку ухвалу ООН, наш уряд заборонив генераловi Д. Макартуровi навiть перелiтати 38-му паралель з вiйськово-розвiдувальною метою. Отже, генерал мав командувати з зав’язаними очима, наослiп. Вже ця одна заборона генераловi виконувати його вiйськовий обов’язок показала нам, американцям, що ми воюємо за щось iнше як перемога. Обурений тим член парламенту Дж. Мартiн прилюдно запитав 12.11.1951 р. на святi в честь А. Лiнкольна в Нью-Йорку: «Властиво задля чого ми послали своє вiйсько до Кореї? Щоби перемогти, чи щоб нас перемогли? Заборонити повiтряну розвiдку, заборонити бомбардувати вороже вiйсько та ворожi вiйськовi споруди ПIСЛЯ того, як китайське комунiстичне вiйсько цiлком явно i вiдкрито почало проти нас воювати — це є нiщо iнше, як державна ЗРАДА, записана ясно, чорним по бiлому, в нашiй Конституцiї в пунктi третьому, роздiл третiй».

Хоч iз зав’язаними очима, генерал Д. Маккартi все ж зупинив наступ китайського комунiстичного вiйська в Кореї, i ТОМУ його знято з посади командувача корейським фронтом. На його мiсце призначено генерала Метью Рiджуея. На запит журналiста Г. Калтернборна — чому ми не перемагаємо в Кореї, генерал М. Рiджуей вiдповiв: «Тому що менi наказано НЕ перемагати».

Генерал Чанкайшi хотiв допомогти США перемогти китайське комунiстичне вiйсько в Кореї. Чому мафiя в урядi США вiдкинула його допомогу? Бо, вигнавши китайських комунiстiв з Кореї, Чанкайшi напевно не зупинився би на корейсько-китайському кордоні, а посунув би своє вiйсько в Китай, не зважаючи на жоднi заборони США чи ООН. Тодi в Китаї боролися проти комунiстичного уряду понад один мiльйон таємних нацiоналiстiв. Висадка з Формози на суходiл розпочала би велику громадянську вiйну в Китаї. Московщина безперечно вислала б своє вiйсько на допомогу китайським комунiстам і урядовi Мао Цзедуна. Чанкайшi зайняв би Маньчжурiю. У сусiднiх до неї землях СРСР були мiльйони в’язнiв у таборах. Чанкайшi знав визвольну вiйну України з Московщиною i про українську ненависть до Московщини. На Формозi бiля нього могли бути українськi полiтичнi радники. Українцi-в’язнi без жодної допомоги ззовнi пiдняли 1954 року величезне повстання понад пiвмiльйона в’язнів, що тривало 100 днiв і охопило обшир понад 600 кiлометрiв. Це без жодної зовнiшньої допомоги, БЕЗ ЗБРОЇ. Зi збройною ж допомогою китайських нацiоналiстiв українськi в’язнi не лише звiльнили би весь Сибiр вiд московської влади, але й пiшли би на захiд визволяти Україну. Тодi СРСР був захитаний в основах. «Савєтская» влада була послаблена морально, полiтично, економiчно. Були мiльйони покривджених, без пенсiї колишнiх воякiв-iнвалiдiв. Люднiсть СРСР вже не боялася московських погроз, анi в’язниць. За такого стану Московщина не мала б сили зупинити революцiю i СРСР розвалився б. Це аж надто добре розумiли i Московщина, i мафiя. Тому вашинґтонська мафiя не лише вiдкинула вiйськову допомогу Чанкайшi в корейськiй вiйнi, але й загрозила йому вiйною, якщо вiн наважиться робити висадку свого вiйська на азiатський суходiл.

Японська війна

Опитування громадської думки в США, проведене за кiлька днiв перед нападом японцiв на Перл-Харбор, виявило, що 81 % янкi були проти участi США у вiйнi. А Ф. Рузвельт хотiв за всяку цiну втягнути США у вiйну. Що японцi нападуть на Перл-Харбор 7 грудня 1941 року, Рузвельт знав ще 4.12.1941. I вiн навмисно не повiдомив анi свiй уряд, анi командувача флотом адмiрала Г. Старка, анi командувача Перл-Харбора адмiрала Г. Кiмеля та генерала В. Норта. Щогiрше! Ф. Рузвельт наказав Вiйськовому Мiнiстровi Дж. Маршалловi не бути анi в Мiнiстерствi, анi вдома вдень i вночi 6-го грудня, щоб НЕ одержати вiд розвiдки телеграми про напад. Командувач флотом адмiрал Г. Старк довiдався щойно ранком 7-го квiтня з японської телеграми, що японцi нападуть 7-го грудня. I навiть тодi вiн не повiдомив про це командувача Перл-Харбором адмiрала Г. Кiмеля, бо Ф. Рузвельт телефоном заборонив йому зв’язуватися з пiдлеглими. Якби повiдомив, то Г. Кiмель мав би ще кiлька годин часу приготуватися до нападу. А що японцi нападуть на Перл-Харбор 7-го грудня, знали i Дж. Маршалл, i Г. Старк ще увечерi 6-го грудня. А адмiрал С. Рiчардсон за кiлька днiв перед нападом вимагав вивести флот з Перл-Харбора, щоб нiхто не мiг знищити його одним ударом. Ф. Рузвельт звiльнив С. Рiчардсона з посади.

Програвши морську битву в затоцi Лейт у жовтнi 1944 року, Японiя вже знала, що вона програла вiйну. Тож наприкiнцi 1944 року вона просила Папу Римського повiдомити США, що вона хоче пiддатися i замиритися. Головнокомандувач японським фронтом генерал Д. Макартур прислав у березнi 1945 року до Вашинґтона генерала Дж. Кенi, аби той переконав уряд, що вiйна з Японiєю фактично вже скiнчена i нема жодної потреби в московськiй допомозi. Отже, можна вже замиритися з Японiєю. Але мафiя в урядi не хотiла й слухати про замирення, бо чекала поки СРСР проголосить вiйну Японiї. Японiя запрошувала, пропонувала США здатися шiсть мiсяцiв ПЕРЕД скиненням атомних бомб на Хiросiму та Нагасакi. Вона погоджувалася на такi умови капiтуляцiї, якi США прийняли пiсля скинення атомної бомби на Хiросiму та Нагасакi. Отже, анi з полiтичної, анi з воєнної точки зору не було жодної потреби скидати атомні бомби.

Японський iмператор просив 14.02.1945 р. СРСР бути посередником у замиренні Японiї зі США. Й. Сталiн не захотiв. Японський посол у Москвi просив 10.07.1945 р. уряд СРСР стати посередником замирення Японiї зі США. Само собою зрозумiло, що уряд не хотiв. Тодi японський iмператор вислав 15.07. 1945 р. князя Коноє до Москви просити про те саме. Москвини не хотiли навiть i слухати його. Японiя пiддалася американцям 14.08.1945 р.

По вiйнi японський iмператор питав високого дипломата США А. Сiверського: «Чому США не захотiли замиритися з Японiєю ще 1944 року, коли Японiя просила?». Бiдолаха А. Сiверський не мiг йому сказати, що якби тодi замирилися, то тепер не було би москвинiв у Маньчжурiї та в Монголiї, не було би комунiстичного Китаю, не було б корейської, в’єтнамської та iнших непотрiбних вiйн у свiтi, бо не було би СРСР.

Парламентська слiдча комiсiя США писала 1946 року у своєму звiтi: «Ретельне дослiдження всiх фактiв вiйни, пiдтверджених японськими провiдними особами, привели Комiсiю до переконання, що Японiя була би пiддалася i без скинення на неї атомних бомб. Навiть i без висадки нашого вiйська на японськi острови». Командувач японським фронтом генерал Д. Макартур казав у Парламентi США, що не було жодної потреби кидати атомні бомби на Японiю.

Президент Г. Трумен, що наказав скинути бомбу, знав це. Та навiть якби вiн хотiв тим прискорити кiнець вiйни i заощадити кiлька тисяч воякiв, то й тодi мiг би: 1) Скинути лише одну, а не двi. 2) Скинути не на мiсто та ще й велике, але на малозаселену мiсцевiсть, вбиваючи лише кiлькасот людей та худобу, а не 100.000 дiтей, жiнок, дiдiв. Сила атомної бомби була така величезна i жахлива, що, побачивши її, японцi вiдразу зрозумiли би, що США мають силу вигубити всi 100 мiльйонiв японцiв за кiлька годин. Не знайшлося б анi одного японця, який не закричав би про негайну капiтуляцiю. I за 24 години янкi без пострiлу зайняли би всю Японiю.