Розділ «VIII. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА»

Ви є тут

Мафія

Ф. Рузвельт знав, що Ялтинська нарада обмiрковуватиме i справу Японiї. Вiн привiз iз собою А. Гiса, Г. Гопкiнса i купу знавцiв-дорадникiв. Але не привiз найлiпших знавцiв стану вiйни з Японiєю: командувача японським фронтом генерала Д. Макартура та командувача Тихоокеанського флоту адмiрала Честера Нiмiця. Чому?

За шiсть мiсяцiв перед Ялтинською нарадою Ф. Рузвельт мав у Гонолулу нараду з генералом Д. Макартуром та адмiралом Ч. Нiмiцем. Обидва сказали тодi Ф. Рузвельтовi: «Ми можемо примусити Японiю прийняти всi нашi передумови здачi, навiть не висаджуючи вiйська на японськi острови, а вживаючи силу лише флоту та авiацiї». Про атомну бомбу вони тодi ще нiчого не знали. Вiд часу тої Гонолулської наради (була вона 27.07. 1944 р.) американцi добили i рештки японського флоту так, що японський уряд вислав своїх уповноважених довiдатися про умови капiтуляцiї. З цього — великої полiтичної ваги — висновок: США цiлковито не потребували московської допомоги, щоби перемогти Японiю.

Перед виїздом Ф. Рузвельта до Ялти Вiйськовий Мiнiстр Г. Стiмсон та керiвник розробки атомної бомби генерал Леслi Ґровз повiдомили Ф. Рузвельта, що атомна бомба на 99 % вже зроблена i буде мати казкову, неймовiрно величезну силу. На Ялтинськiй нарадi Ф. Рузвельт знав дуже добре, що Японiя вже побита i хоче замиритися, жодної московської допомоги її добити США не потребують. Але ту московську «допомогу» потребувала мафiя, тому генерала Д. Макартура та адмiрала Ч. Нiмiця, якi були твердо проти московської участi у вiйнi з уже конаючою Японiєю, на Ялтинську нараду не покликано.

Головнокомандувач японським фронтом генерал Д. Макартур казав: «Анi безпосередньо, анi посередньо я не мав найменшого зв’язку з Ялтинською нарадою. Моїх поглядiв на потребу московської участi у вiйнi з Японiєю нiхто нiколи не питав. Анi мене, анi жодного мого офiцера на тiй нарадi не було. Щобiльше! Я навiть не знав, що вона вiдбувається. Якби тодi запитали про мiй погляд, то я непохитно порадив би НЕ втягати Московщину у вiйну з Японiєю. А робити Московщинi якiсь поступки в цьому — я вважав безглуздям».

Рузвельтовим радником вiд Генерального Штабу був у Ялтi адмiрал Вiльям Лiгi. Вiн писав: «Я був тодi твердо переконаний, що наша вiйна з Японiєю досягнула вже такого стану, що її поразка була питанням лише часу. Отже, ми цiлковито не потребували московської допомоги, щоб її добити». Командувач морською вiйною адмiрал Ернест Кiнґ московської допомоги не просив. Командувач бойовою авiацiєю генерал Г. Арнольд думав так як адмiрал В. Лiгi. Уповноваженим генерала Г. Арнольда в Ялтi був генерал К. Котер. Ф. Рузвельт не запитав його анi слова. Намагання Рузвельтових звеличникiв перекласти провину на генералiв, мовляв, генерали та адмiрали вимагали участi Московщини у вiйнi з Японiєю — є нахабною брехнею. Як бачимо, вони доводили, що поб’ють Японiю i без московської допомоги, i вимагали власне протилежного, тобто НЕ допустити, щоб Московщина втручалася у японську вiйну. Чому?

Вiд часiв президента Теодора Рузвельта (1858–1919) досi кожний полiтик знає, що паном Маньчжурiї є той, хто має у своїх руках Маньчжурську та Схiдно-Китайську залiзниці з портами, що їх вони пов’язують. Знали це i Ф. Рузвельт та мафiя. Так само кожний полiтик розумiв, що Курильськi острови є заборолом проти нападу Московщини не лише на Японiю, але й на Пiвнiчну Америку. Якщо Ф. Рузвельт цього не розумiв, то йому вистачило би подивитися лише на мапу, щоб зрозумiти, чому саме Московщина хоче мати Курильськi острови. Ф. Рузвельт, нiчим i нiким не примушений, лише зi свого добрячого серця подарував Московщинi Маньчжурiю та Курильськi острови. Московщина побудувала на тих островах велику базу пiдводних човнiв.

Iсторик США професор Д. Ров пише: «США виграли вiйну з Японiєю вже перед Ялтинською нарадою. Отже, тяжко навiть тепер зрозумiти, пощо треба було нам платити Московщинi таку величезну винагороду за її кiлькаденну участь у вiйнi з Японiєю. Участь, що її США цiлковито не потребували».

Свого часу Ф. Рузвельт звiльнив з посади посла США до СРСР генерала Вiльяма Стендлi, бо той скаржився американським журналiстам, що уряд СРСР приховує вiд своєї людностi той факт, що США багато допомогли СРСР. Таке нарiкання не сподобалося Й. Сталiновi. На його мiсце Ф. Рузвельт призначив А. Гаррiмана. Чому саме його? Бо вiн був мафiозним шестиколонником, i мафiя доручила йому втягнути СРСР у вiйну з Японiєю. У жовтнi 1944 року А. Гаррiман наполегливо намовляв Й. Сталiна проголосити вiйну Японiї. Й. Сталiн вiдповiв йому: «Я обiцяв це вже три рази. I я справдi був би дурнем, якби цього не зробив, коли прийде на те час, бо ж на тому можна добре заробити. Я почну воювати з Японiєю напевно, але по трьох мiсяцях вiд офiцiйної капiтуляцiї Нiмеччини. А поки що я маю значно посилити своє сибiрське вiйсько. Потребую вiд США щонайменше: 3.000 танкiв, 75.000 вiйськових автомобiлiв, 5.000 лiтакiв». А. Гаррiман обiцяв все те прислати. I справдi, за наступних мiсяцiв США вислали Московщинi понад один мiльйон тонн вiйськового спорядження. Московщина проголосила вiйну Японiї за шiсть днiв до офiцiйної капiтуляцiї її перед американцями. I московське вiйсько майже без стрiлянини окупувало Маньчжурiю. Воно забрало там японського вiйськового спорядження на великi мiльярди доларiв.

В Ялтi Й. Сталiн та Ф. Рузвельт мали 6.02.1945 р. у Лівадiйському палацi таємну нараду. На вимогу Ф. Рузвельта на нараду НЕ запросили У. Черчiлля. Чому? Бо на тiй нарадi визначалася доля Азiї безпосередньо i доля Британської iмперiї посередньо. Визначалася доля Iндiї та багатющого пiвденно-азiатського джерела сировини і ринку, на яких базується 80 % англійської промисловостi. Й. Сталiн добре пам’ятав заповiт Петра I-го завоювати Iндiю, i вiн був пильним учнем В. Ленiна, який вчив, що, не опанувавши Азiї, Московщина не зможе опанувати Європи та всього свiту. Початком цього мусила бути замiна японського панування в Китаї на московське, i зробити це треба було кров’ю та грошима американцiв, якi як дiти не розумiли, що вони роблять.

Писаних документiв про ту їхню таємну нараду ми не знаємо. Але знаємо, що сталося потiм. Тому можемо з певнiстю твердити, що Й. Сталiн зажадав вiд Ф. Рузвельта передати Московщинi увесь Сахалiн, Курильськi острови, порт Дайрен та Порт-Артур, Маньчжурську залiзницю, Зовнiшню Монголiю. Ф. Рузвельт погодився.

Хоч в оприлюднених ялтинських документах не знаходимо вiдомостей про таємну угоду Й. Сталіна i Ф. Рузвельта, щоби передати Берлiн та Чехословаччину з її величезними заводами «Шкода» та урановими копальнями в Яхиновi, проте подiї показали понад всякий сумнiв, що така угода була. У. Черчiлль розумiв, що захоплення англо-американськими вiйськами Берлiна та Праги, обсада їх своїми залогами матиме по вiйнi безмежно велику полiтичну вагу. I вiн кiлькаразово звертав Рузвельтову увагу на це. Але… головнокомандувач союзними вiйськами генерал США Д. Ейзенхауер уклав через мiсяць по Ялтi остаточний воєнний план, за яким Берлiн i Прагу мало обсадити московське вiйсько. Цей план вiн навiть НЕ показав англiйцям, але послав (телеграфом 28.03.1945) Й. Сталiновi на затвердження. Верховним головнокомандувачем вiйська США є президент США. Отже, генерал Д. Ейзенхауер уклав такий план i не повiдомив англiйцiв про нього з наказу президента США Ф. Рузвельта. Навiть стриманий У. Черчiлль лютував i протестував мало що нецензурними словами, доводячи Ф. Рузвельтовi згубнiсть для США i Великобританiї наслiдкiв такого плану. Намарно! Мафiя знала про наслiдки лiпше за У. Черчiлля, тому і уклала саме такий план.

У. Черчiлль пише у своїх спогадах: «США були паном свiтової долi. Великобританiя, хоч і була ще сильною, проте не мала досить сили визначати сама свою долю. Все, що я мiг тодi робити — це лише попереджувати i просити. Мене радiсно вiтав мiй народ, але моє серце болiло i розум тиснула уява недоброго майбутнього».

В Ялтi пiдписано також i «Декларацiю про звiльнену Європу». Цей документ цiлковито свiдомою, цинiчною брехливiстю перевищує свого близнюка — «Атлантичну хартiю». Перевищує, бо вже цiлком вiдкрито викидає «Хартiю» на iсторичний смiтник. Наприклад, до 3-го пункту «Атлантичної хартiї»… «щоби були поверненi самостiйнi права i самоуправлiння тим народам, вiд яких вiдiбрано цi права живосилом», — ялтинське «Проголошення» додає… «агресивними державами». А в усiй тiй «Декларацiї» нападницькими державами визнаються: Нiмеччина, Iталiя та Японiя. Московщину ж (СРСР) нападницькою НЕ визнається.

Далi в тiй «Декларацiї» написана гарна, але порожня, загальна балаканина про допомогу звiльненим народам вести вiльнi вибори i наставити демократичнi уряди. Але мафiя подбала, щоб навiть i в нiй — цiлковито теоретичнiй, докладно не окресленiй, життєво безвартiснiй, бо без жодної забезпеки здiйснити балаканинi — мати вихiд на випадок потреби. Теж проголошено, що ту допомогу мають давати всi три уряди (США, СРСР, Великобританiя) у взаємнiй згодi i лише тодi, коли на їхню ОДНОСТАЙНУ думку цього вимагають обставини. Iншими словами — США та Великобританiя зобов’язалися пальцем не ворухнути, щоби допомогти поневоленим Московщиною народам визволитися… без московської на те згоди.

На Ялтинськiй нарадi також погодилися заснувати Органiзацiю Об’єднаних Нацiй. Автором її статуту став нiхто iнший як Алджер Гiс. Вiн же й головував на перших її установчих зборах у Сан-Франциско в квiтнi 1945 року.[78]

На Ялтинськiй нарадi Ф. Рузвельт не завагався зломити стару мiжнародну Женевську угоду про полонених та право захисту (притулку) полiтичних втiкачiв. Десять рокiв пiзнiше, коли оприлюднено деякi ялтинськi документи, свiт дiзнався, що Ф. Рузвельт холоднокровно i добровiльно подарував Московщинi на зарiз понад три мiльйони — з них 85 % українцiв — полонених та втiкачiв з СРСР.

Сам У. Черчiлль назвав ухвали Ялтинської наради «трагедiєю величезного розмiру». Самих лише нiмцiв вигнано з їхнiх прапрадiдівських осель 10 мiльйонiв, забрано вiд Нiмеччини чверть її орної землi. «Це не вiщує нiчого доброго», — признався пiзнiше У. Черчiлль. Нiмеччина зобов’язалася платити вiдшкодування не грошовими зобов’язаннями, а машинами, цiлими заводами, товарами, а також i ясирем: рабською, примусовою, безплатною працею нiмцiв. Отже, поворот до дикунських часiв людської цивiлiзацiї вiдбувся.

На цiй нарадi визнано законним названий «тимчасовим» уряд Польщi — маленький гурток польських зрадникiв-яничарiв, що його вишколила Московщина. У. Черчiлль протистояв цьому шахрайству чотири днi. Ф. Рузвельт же пiдтримував це московське домагання вiдразу. Нарештi погодилися, щоб той «тимчасовий уряд» провiв загальним голосуванням вибори до польського Сейму. У. Черчiлль вимагав, щоб тi вибори були пiд наглядом послiв СРСР, США i Великобританiї у Варшавi. Й. Сталiн гостро те вiдкинув, мовляв, такий нагляд був би образою культурного польського народу. Натомiсть вiн запропонував зобов’язати «тимчасовий уряд» провести справдi вiльнi i справдi демократичнi вибори. А щоби забезпечити демократичнiсть виборiв, то допустити кандидатiв лише демократичних, не фашистських партiй. Якi партiї вважати за фашистськi Й. Сталiн не сказав. Очевидячки, це мали визначати отi московськi попихачi, що їх визнано за уряд Польщi. I справдi, пiзнiше вони «визначили». А Московщина та їхнi попихачi мають за фашистiв усiх не комунiстiв. Ф. Рузвельт пiдтримав цю сталiнську пропозицiю вiдразу, без вагань. А що вiн зробив це цiлком свiдомо — сам і пiдтвердив. Ще перед пiдписанням угоди щодо Польщi адмiрал В. Лiгi зауважив йому: «Та ж така угода є як гума. Її можна розтягати вiд Ялти до Вашинґтона, не розiрвавши». Ф. Рузвельт вiдповiв йому: «Я це знаю». Пригадаймо, як вiн обiцяв С. Миколайчиковi та американським полякам захищати права Польщi.

«Коли пiзнiше накази уряду США та взагалi подiї розкрили таємницю Сталiно-Рузвельтовської таємної угоди, то полiтики i генерали США вжахнулися. В Ялтi Ф. Рузвельт подарував Московщинi життєвi iнтереси не лише Китаю, але й iнтереси США. Вiн вiддав Московщинi Маньчжурiю Сахалiн, Курильськi острови, велику морську базу Порт-Артур, порт Дайрен, Маньчжурську залiзницю. Ф. Рузвельт так змiцнив потужнiсть московської iмперiї, що тепер катастрофа загрожує не лише Китаєвi, але й США». Це писав колишнiй посол США до СРСР В. Болiт.

Колишнiй посол США до СРСР Джозеф Ґрю, дiзнавшись про ухвали Ялтинської наради, написав до Мiнiстерства закордонних справ США обґрунтований меморандум, в якому вiн попереджував, що внаслiдок ялтинських ухвал Монголiя, Маньчжурiя та Корея поступово опиняться в московськiй орбiтi, а за ними по якомусь часi й Китай та Японiя. Цю його пропам’ятку мафiя заховала до таємного архiву, не показавши навiть мiнiстровi.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мафія» автора Штепа Павло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „VIII. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА“ на сторінці 8. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи