Розділ «VIII. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА»

Ще перед Касабланкською нарадою У. Черчiлль писав (3.12.1942): «У наступi 1942 року були побитi не москвини, але навпаки — нiмцi. Полонений у Єгиптi нiмецький генерал Ф. Тома признався, що 180 нiмецьких дивiзiй на московському фронтi фактично є не дивiзiями, а лише бригадами». Оточена у Сталiнградi шоста нiмецька армiя доживала останнi днi (пiддалася 31.01.1943). На Квебекськiй нарадi оповiдали таку смiховину. Журналiст питає У. Черчiлля: «Чи нарада запропонує Нiмеччинi умови миру?». У. Черчiлль вiдповiдає: «На Бога, нi! Та ж вона негайно їх прийме».

Отже, вiдмова обмiркувати умови замирення з тими нiмецькими генералами, якi хотіли скинути А. Гітлера і замиритися, не була помилкою, але свiдомим планом мафiї затягнути вiйну, щоби дати Московщинi досить часу на вiдбудову та змiцнення вiйська i влади; щоби дати Московщинi досить часу пересунути фронт вiд Волги на Вiслу; щоб англо-американське вiйсько зустрiнулося би з московським не на схiднiй межi Польщi, але на захiднiй межi Нiмеччини.

Тегеранська нарада

Мiнiстр закордонних справ США К. Гол пише у своїх спогадах, що президент Ф. Рузвельт не лише нiколи не радився з ним у справах мiжнародної полiтики, але навiть не допускав на засiдання Державної Воєнної Ради, хоч на її засiданнях обмiрковувалися i розв’язувалися справи великої мiжнародної ваги, що в їх розв’язаннi мусить брати участь Мiнiстр закордонних справ. Також Ф. Рузвельт нiколи не брав iз собою на мiжнароднi наради К. Гола, але завжди брав Г. Гопкiнса, хоч той не був мiнiстром, а лише радником президента. Щоправда, на Квебекську нараду Ф. Рузвельт запросив К. Гола, але зробив так, щоби той К. Гол приїхав, коли всi важливi справи вже були обмiркованi i розв’язанi. Щоби запротестувати проти такого аж надто ясно виявленого недовiр’я йому, К. Гол зiйшов з посади, але Ф. Рузвельт не звiльнив його, бо наближалися вибори президента, а К. Гол був дуже широко знаним i шановним виборцями за його полiтичну чеснiсть i патрiотизм. По виборах же Ф. Рузвельт звiльнив К. Гола з посади.

Причину такого Рузвельтового недовiр’я до К. Гола подав шестиколонний часопис «Нова Республiка». Вiн писав, що К. Гол занадто вороже ставиться до Московщини. Насправдi, К. Гол не ставився аж занадто вороже до Московщини, але, будучи патрiотом i чесною людиною, мав мужнiсть протестувати проти мафiозної зради на користь Московщини. Наприклад, вiн не допустив, щоби США та Великобританiя визнали межi СРСР, які накреслили 1939 року Й. Сталiн з А. Гiтлером.

К. Гол кiлькаразово попереджував Ф. Рузвельта, що Московщина планує запанувати в Європi. Вiн писав У. Черчiллевi у березнi 1943 року: «Я думаю, що Московщина почне вiйну з Японiєю, але це буде за два-три тижнi перед нашою там перемогою. Почне, щоб мати право на вiйськову здобич i право голосу у пiдписаннi миру з Японiєю. А за тi два-три тижнi Московщина встигне обсадити Маньчжурiю та великий клапоть сусiднiх земель». Само собою зрозумiло, що така людина в урядi США була перешкодою мафiозному ошуканству, але усунути з посади мафiя не наважувалася, знаючи, що її дуже шанує суспiльство. Доречно буде тут згадати про лицемiрство Ф. Рузвельта щодо К. Гола. Ф. Рузвельт не взяв К. Гола, Мiнiстра закордонних справ США на Ялтинську нараду, хоч узяв шестиколонника Г. Гопкiнса та п’ятиколонника, московського шпигуна А. Гiса, якi були лише радниками, а не мiнiстрами. З Ялти Ф. Рузвельт вислав К. Головi телеграму, пiдписану також У. Черчiллем i Й. Сталiним: «Нам тут бракує Вас».

У тих же спогадах К. Гол пише: «Я нiчогiсiнько не знав про випуск атомної бомби в США. Дiзнався про неї з часописiв, пiсля того, як її скинуто в Японiї». Ба, не знала навiть Служба безпеки. Вона дiзналася про неї не вiд уряду США, а вiд… комунiстiв, тобто вiд своїх таємних агентiв у комунiстичних органiзацiях. Тi розвiдники вислiдили, що комунiсти одержують вiдомостi про виробництво атомної бомби в США вiд деяких науковцiв, якi працюють над її виготовленням у великiй таємницi в Калiфорнiйському унiверситетi. Служба безпеки негайно повiдомила про це уряд, i одержала вiд нього наказ… припинити стежити за тими науковцями. Пiзнiше, зловленi на гарячому, московськi шпигуни К. Фокс, Г. Ґолд, Д. Ґрiнґлес знали бiльше про виробництво тої бомби, нiж мiнiстри i Служба безпеки США. Ну, а задля чого ж був в урядi особистий радник президента Ф. Рузвельта, їхнiй одновiрець — жид Самуїл Розенман?

Ф. Рузвельт три рази не просто просив, але буквально благав Й. Сталiна призначити побачення з ним. Вiн обiцяв прилетiти до будь-якого мiсця, що його призначить сам Й. Сталiн. Він тричі йому вiдмовляв. Чому? Бо Й. Сталiновi, як i кожнiй розсудливiй людинi, не сила було зрозумiти, з яких причин голова найпотужнiшої капiталiстичної держави залюбився до нестями в голову комунiстичної держави, який цiлковито ясно, офiцiйно i кiлькаразово на ввесь свiт проголошував, що має намiр знищити всi капiталiстичнi держави. Та дивна любов барана до вовка не вмiщувалася в головi Й. Сталiна. Звиклий до хитрощiв, до пасток, Й. Сталiн був певний, що та Рузвельтова любов була лише приманкою до капiталiстичної пастки. Знаючи, що вiн зi своєю освiтою i дипломатичною вправнiстю, є далеко слабшим за Ф. Рузвельта, Сталін боявся, що Ф. Рузвельт «обкрутить його навколо пальця», обдурить так, що й не зауважиш. Як тепер знаємо, сталося навпаки — Й. Сталiн обдурив Ф. Рузвельта. Нарештi Й. Сталiн дав свою ласкаву згоду зустрiтися з Ф. Рузвельтом у Тегеранi. Тут доречно буде пригадати, що Й. Сталiн виїздив лише до тих мiсцевостей, де були московське вiйсько та НКВД. Тому-то вiн не поїхав на наради до Квебеку, Касабланки, Каїру. Iран же того часу був обсаджений союзними вiйськами, в тому числi i московськими з енкаведистами. Всi деспоти в iсторiї були боягузами.

Московськi шпигуни та розвiдники в США повiдомляли Й. Сталiновi про вдачу, погляди, думки Ф. Рузвельта. У Тегеранi Й. Сталiн сам побачив i переконався, що Ф. Рузвельт справдi є його щирим приятелем, а У. Черчiлль є ворогом, що примушений з огляду на США приховувати справжнi свої почуття до комунiстiв взагалi, а до московських зокрема. Хитрий грузин вiдокремив у Тегеранi Ф. Рузвельта вiд У. Черчiлля. Сталiн запросив Ф. Рузвельта та його радникiв жити разом з ним у домi посольства СРСР, мовляв, буде безпечнiше, нiж у домi посольства США. Ф. Рузвельт дуже зрадiв такій «приязнi» i погодився. Само собою зрозумiло, що кожний москвин у тому домi, навiть i тi, що грали роль слуги, були енкаведистами, якi знали англiйську мову. I мiкрофонiв у тому будинку не бракувало. Отже, на кожне засiдання наради Й. Сталiн iшов підготовлений — знав погляди не лише Ф. Рузвельта, але й У. Черчiлля, бо ж у нарадах зi своїми радниками Ф. Рузвельт казав їм про погляди У. Черчiлля. Мiкрофон — великий винахiд!

Тегеранська нарада була важливiшою за Ялтинську, бо в Тегеранi визначили основнi засади, які потiм у Ялтi оформлено. Мафiя в Мiнiстерствi закордонних справ США тримала документи Тегеранської наради в такiй великiй таємницi, що не допускала до них навiть найвисокопоставленiших осiб, як, наприклад, вiце-президент Г. Трумен. Сенат мав право їх бачити, i сенатор В. Ковлан вимагав, щоб їх оприлюднено. Мiнiстр закордонних справ обiцяв, але обiцянки не дотримав. Згодом, кiлька рокiв по вiйнi дещо оприлюднено з усiх нарад, але дуже мало i найменше важливих документiв. Переважаюча ж бiльшiсть досi не оприлюднена. Редактор дуже впливового полiтичного журналу В. Лоуренс писав, що в тих неоприлюднених документах є такi, що при читаннi їх у кожного американського патрiота волосся стане дибом.

Високопоставленi люди в США не знали, що ухвалила Тегеранська нарада, але комунiсти знали. Голова КП США Й. Бравдер вiдкрито казав 25.05.1944 р. на вiчi в Нью-Йорку, що Тегеранська нарада уклала план повоєнного свiту. На цю тему вiн навiть написав книжку «Тегеран i пiсля».

У перший же день, як Ф. Рузвельт переїхав жити до московського посольства, Й. Сталiн завiтав до нього обмiнятися думками. Ф. Рузвельт розв’язав свого язика надобре. Вiн же роками чекав на честь i щастя бачити i розмовляти з таким же «генiєм» як i вiн. У тiй балачцi Ф. Рузвельт ганьбив Великобританiю за її колонiалiзм. А щоби переконати Й. Сталiна у своїй щиростi, казав йому, що вiйна так розбудує англiйський та американський торговельний флот, що його буде аж занадто багато для Великобританiї й США. Отже, задля добра мiжнародної торгiвлi треба буде частину його передати Московщинi.

Вже одна ця балачка показала Й. Сталiновi, що вiн може водити Ф. Рузвельта «за нiс» як малу дитину. I справдi, в Тегеранi було не три союзники, спiльники, а лише два: один — англiйський iмперiалiст У. Черчiлль, а другий — демократ Ф. Рузвельт разом з «найдемократичнiшим демократом» Й. Сталiним.

Й. Сталiн на тiй нарадi вiдразу поставив справу ребром. Твердо, безумовно, категорично вимагав, щоби союзники не розпорошували своїх сил на якiсь там Балкани, Iталiю, Туреччину, але щоб зосередили їх у наступi через протоку Ла-Манш. Пригадаймо, що цього вимагав Ф. Рузвельт вiд У. Черчiлля ще ранiше. Англiйський «бульдоґ» опирався всiма своїми силами, але мусив пам’ятати про вiйськову та економiчну допомогу США Англiї, без якої вона може загинути. По тому засiданні У. Черчiлль запросив Ф. Рузвельта загостити до нього в будинку англiйського посольства. Ф. Рузвельт вiдмовився, щоб не збудити пiдозрiнь у Й. Сталiна.

На Тегеранськiй нарадi найбiльше балакав Ф. Рузвельт. Вiн висунув там iдею «чотирьох свiтових жандармiв» (його власний вираз): США, СРСР, Великобританiя та Китай мали би взаємно зобов’язатися охороняти мир у свiтi. Коли б якась держава намагалася порушити мир, то всi «чотири жандарми» мають загрозити їй вiйною. Якщо вона не скориться, то всi чотири мають бомбити її, обсадити своїми вiйськами i привернути мир. Ф. Рузвельт лише не сказав, що робити, коли один чи бiльше з тих «чотирьох свiтових жандармiв» порушить мир.

Смiючись у душi з тої дитячої балаканини американського «рятiвника людства», Й. Сталiн демонстративно аплодував. Iдея поширити свою жандармську владу поза межi СРСР на ввесь свiт йому дуже сподобалася.[76] Але коли йому надокучила та порожня балаканина, то вiн категорично поставив свою тверду вимогу — не розпорошувати англо-американськi сили по Балканах, Iталiї i т. п., а зробити за всяку цiну висадку у Францiї через Ла-Манш i вiдновити захiдний фронт. Само собою зрозумiло, що Ф. Рузвельт дуже пiдтримав цю вимогу Й. Сталiна. Осамiтнений У. Черчiлль пробував указувати на стратегiчнi переваги наступу через Балкани, але Й. Сталiн, знаючи, що Ф. Рузвельт також проти наступу через Балкани, гостро обiрвав Черчiллеву мову, пояснюючи, що Балкани, Iталiя i т. п. є лише допомiжнi, бiчнi фронти, тому шкода часу обмiрковувати їх, не обмiркувавши головного — захiднонiмецького фронту. Бiдолаха У. Черчiлль мусив пам’ятати, що доля Великобританiї в руках Ф. Рузвельта: розлютиш пихатого «рятiвника людства» — i кораблi США з допомогою попливуть не до Англiї, а до Московщини.

На Тегеранськiй нарадi балакали про майбутнє повоєнного свiту всi три учасники. Лишень з тою рiзницею, що Ф. Рузвельт марив про утопiю, У. Черчiлль намагався запобiгти московському пануванню в Європi, а Й. Сталiн, певний пiдтримки Ф. Рузвельта, — нахабно накидав свої плани. Ф. Рузвельт казав свому синовi Елiотовi: «Увесь клопiт у тому, що У. Черчiлль забагато думає про повоєнну ситуацiю у свiтi та про мiсце в нiй Англiї. Вiн боїться, що Московщина матиме завелику силу по вiйнi».

Чому президент США не бачить клопоту в тому, що диктатор СРСР думає не менше за голову уряду Великобританiї про воєнний свiт i мiсце своєї Московщини в ньому?

На Тегеранськiй нарадi Ф. Рузвельт мав силу накидати свою волю всiм учасникам, в тому числi i Й. Сталiновi, бо ж московське вiйсько тодi лише допомогою США трималося, i Й. Сталiн знав це лiпше за будь-кого. Нiмецько-московський фронт тодi був 500 кiлометрiв на схiд вiд Нiмеччини, а замиритися з Нiмеччиною тобто розiрвати зв’язки з Великобританiєю та США, Московщина не могла, хоч би й хотiла. Не могла, бо А. Гiтлер недавно показав їй як вiн шанує угоди про мир, навiть i тодi, коли Московщина мала ще велике вiйсько та незруйновану економiку. А тепер без вiйська, у економiчному, державному, полiтичному i моральному безладдi, iз зруйнованим мiфом про всемогутнiсть i непохитнiсть «савєтской властi», замиритися з Нiмеччиною означало здатися цiлковито на її ласку. Москвини розумiли це дуже добре. Й. Сталiн добре бачив як нiмецька ласка виглядала би в життi. Отже, фактично Й. Сталiн був супроти Ф. Рузвельта в далеко слабшому станi нiж У. Черчiлль. Англiя без допомоги США, навiть програвши вiйну, дуже зубожила б, а не загинула. Але Московщина, навiть формально не програвши вiйни, але на ласцi Нiмеччини — це була би маленька, пiвдикунська державка десь у пiвнiчно-схiдному куточку Європи. Отже, Московщина потребувала допомоги США безмiрно пекучiше, нiж її потребувала Англiя. Й. Сталiн це добре знав, але вiн також знав те, чого не знав Ф. Рузвельт. Знав i причину того Рузвельтового незнання. Так повернулися Московщинi на Тегеранськiй нарадi всi тi великi мiльйони доларiв, що їх вона витратила на задурманення розумiв великих, середнiх, малих рузвельтiв в урядi та в унiверситетах США. З казково величезними вiдсотками повернулися Московщинi всi її витрати на «культурнi зв’язки», на ошуканство «спiвiснуванням», на «туристiв», на шпигунiв, продажних журналiстiв, на всю запаморочену всiлякими соцiалiстичними оманами шосту колону. Повернулися з казково величезними вiдсотками, бо тепер є 200-мiльйонна щодо кiлькостi громадян московська iмперiя, а не маленька Московщина в межах XVI ст.

А Московщина могла бути тепер у межах XVI ст. Могла б, якби Ф. Рузвельт став на боцi У. Черчiлля, а не Й. Сталiна, якби головний наступ на Нiмеччину був через Балкани, а не через Францiю. Московський, нiмецький, англiйський i навiть американський Генеральнi Штаби добре розумiли не лише стратегiчну, але й полiтичну вагу англо-американського антинiмецького фронту в Болгарiї, Румунiї, Мадярщинi, Польщi, а може й в Туреччинi. Наприклад, командувач вiйськом США в Iталiї генерал Марк Кларк писав: «Не лише на мою думку, але й в оцiнцi знавцiв справи, найбiльшою помилкою в цiй вiйнi було те, що ми замiсть наступати через Балкани наступали через Францiю. Ми послабили наступ навiть на iталiйському фронтi, забравши з нього до Францiї кiлька дивiзiй. Так ми змарнували стратегiю, яка могла геть цiлковито змiнити всi стосунки мiж Захiдним свiтом i СРСР. Й. Сталiн дуже добре розумiв, що найбiльше потрiбно Московщинi. Чого найбiльше він хотiв — це не допустити нас на Балкани».