Розділ «РОКУ 1682»

10 Там же і в сп. Козельського: немає «и на копії винесши и...»

11 У вид. Бодянського: «назнатнійших», у сп. Козельського: «назначнійших».

12 Там же: додано «князя Юря».

13 Там же: «належачую».

14 Останні рядки у сп. Козельського і в вид. Бодянського передані з пропусками: «що било удержано и не тилко тих трох полковников...»

15 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «строкго».

16 У вид. Бодянського: «були».

17 Там же і в сп. Козельського: «то по челобитю стрелцов зискивано и задаючи муки великие, і трачено на Москві».

также и тих многих, що боярами и думними дяками над приказами зоставали \137\ на Москві, витрачено за нечинне 1 слушной справедливости. Сродзе великая тривога 2 на усіх жителей московских 3 была от стрелцов, якої ніколи не бивало, а то знати, же гнів божій. А звлаща тих бояр губили, хто причиною смерти небожчика цара был, бо визнал доктор перехрист, которого призвано 4, за чиею радою отруено, з чого царицу и патриярху поволано 5.

Того ж року господар волоскій, зогнавши волости немеровскіе и усіх побожан, будовал собі двор у Цекийновці 6, на сем боці Дністра, на мешканя, и у Немерові от себе наказного гетманом зоставует. И от того часу особливій господар стал над Україною, почавши от Дністра до самого Дніпра, а у Волохах иній господар над волохами, бо на Україні дано свободу от турчина, уволняючи от дани до якого часу, жеби ся люде до своего наворочали українніе. А Подоля особливе привернено до Камянця Подолского, и тіе городи паша камянецкій справовал и по городах свою старшину турецкую з войсками поставил, якото: в Бару, в Межибожу и инних, юже до тих господар Дука справи не міл.

Вишменнованніе бунти, яко ся вишшей наменило, того ж року в самой столици щодалій гору 7 брали, тоест от стрелцов, которіе юже не стрелцами називалися, але надворною піхотою царскою. А напотом умисл свой засадили, хотячи усіх бояр вигубити, тилко собі маючи у великой чести князя Андрія Івановича Хованского, которій уже усіх на столици справовал, и при нему завше килка сот стрелцов зоставало неотступно. И хтось зичливій царей остерегл, же юже и о царство промишляют. И царіе виехали з столици на свої царскіе фолварки з матками 8 и сестрами, и час немалій мешкали у Воздвиженском, ведле Троецкого монастира, где стрелцов килко, пришовши до їх царских величеств, оповідали раду князя Хованского злую, же скоро би царіе повернули на столицу, то оних потратити, а сина князя Хованского царем наставити. О чом їх царскіе величества увідомившися, по килко крот посилали по князя Хованского, которій на царскіе писма не ехал, аж боярин князь Ликов ездил по него, и на слова его поехал до їх царских величеств до Воздвиженского, и там оному з сином голови поутинано обом Хованским, и войска великіе скуплено под Троецкій монастир на знесення оных стрелцов своеволних, которих у столици сорок пять тисяч было, и сами собою справовали, нікого не слухаючи.

1 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «нечинене».

2 Там же: «та ж тривога великая»

3 Там же: «в Москві».

4 Там же: «пробовано».

5 Там же: «познано». Дальші оповідання за цей рік зустрічаються тільки в сп. Іскрицького, Судієнка і в російському перекладі.

6 У сп. Судієнка: «Цениловці».

7 Там же: немає «гору».

8 Правильно «з маткою», тому що тоді жила тільки мати Петра I.

Бо и скарбници с порохами и кулями и всяким оружем в моц свою взяли \138\ и бунти противко усіх сенаторов и против їх царских величеств [чинили] 1; поневаж оним зразу допущено своеволі, где юже жадного полковника, ані сотника з старших не міли над собою; бо которих не вигубили, то поутікали до боку їх царских величеств. Где уся Москва у великой тривозі от оних била и як на яких неприятелей чужостороних, усей землі войска купилися до царского боку и промисл о оной своеволі чинили. Же видячи стрелци, же своего предводителя, тоест князя Хованского утратили, мусіли ся упокорити їх царским величеством, — вислали с промежку себе сот дві стрелцов, просячи о милосердіе, сами плахи и сокіри на себе принесли. Которих до ласки своей царской їх царское величество приняли, и пославши, у оних усю казну военную отобрали и город, и їх без оружя учинили. И так їх царское величество по многом времени уехали в Москву місяця..., где уехавши 2, не без карности было предводителем тих бунтов: одних на горлі, а инних силкою карано, а остатку не позволено при оружю зоставати, опроч тих, которіе на варті зоставали. А бояре и слуги боярскіе неотступно з оружем ходили, осторожними будучи от тих бунтов, и оних стрелцов при назираню по городах розослано так в українніе 3, як в московскіе. И так тіе бунти ускромились великіе на Москві.