Розділ «ВСТУП»

Водночас Самовидець виявляє своє вороже ставлення до польських панів, магнатів, особливо тих, що мали на Україні величезні маєтки. Ці пани, за Самовидцем, самі не мешкали на Україні, а тому \36\ й маєтками своїми не управляли, віддаючи їх орендарям, переважно євреям, які чинили різні кривди народові.

Не раз Самовидець засуджує польських сенаторів, які виступали проти короля, не слухали його. Вороже ставиться він і до польських єзуїтів, які вели підступну колонізаторську політику щодо українського народу. Однак його осуд єзуїтів має загальний характер і стосується переважно заборони православної віри, українських шкіл тощо.

Самовидець неодноразово обурюється поведінкою шляхетських військ, бо вони, «стоячи на Україні на зимовлі, великую кривду, албо біду людем чинили ведлуг своего звичаю жолнірского так в обтяженію здирством, яко теж и почасти тих людей, що в козацтві зоставали и о смерть приправовали» 1. Засуджує він політику київського воєводи Я. Тишкевича, який переслідував українські школи і православну віру 2.

Отже, у літопису немає загальної оцінки політики Речі Посполитої щодо України, хоч причин для приховання поглядів автора літопису в цьому випадку не було жодних.

Багато сторінок літопису присвячено українсько-російським історичним і політичним стосункам другої половини XVII ст. О. Левицький та інші вчені, передусім на основі титулування автором російських царів («его царское величество», «его царское пресвітлое величество всея Росії самодержец» і под.), а також грунтуючись на твердженні літописця про видатну історичну подію — Переяславську раду 1654 р., що «по усей Україні увесь народ з охотою тое учинил», і «немалая радость межи народом стала», зробили висновок, що літописець прихильно ставився до Росії і російських царів 3.

А втім ставлення Самовидця і до Росії також конкретне, часто приховане і не завжди виразне. Передусім Самовидець надто симпатизує московському цареві Федорові. В оповіданні за 1682 р. про його смерть він пише: «Государ цар московскій и всея Россії Феодор Алексіевич помер с жалем усего християнства в молодих літах, которій великую любов до нашого народу міл, бо и набоженства на Москві нашим напівом по церквах и по монастирах отправовати приказал, и одежу московскую отмінено, але понашому носити позволил» 4.

Співчуває Самовидець і московському патріархові Никону, якого 1667 р. було засуджено, оскільки, твердить літописець, «жадной ереси на патриярху не показалось, тилко з ненавести тое учинили бояре» 5.

На думку М. Петровського, Самовидець виявляє своє неприхильне ставлення до Петра I за його роль ката 8,

1 Літопис Самовидця, стор. 63.

2 Там же, стор. 51.

3 О. Левицкий, Опыт исследования..., стор. 68.

4 Літопис Самовидця, стор. 135.

5 Там же, стор. 103.

6 Там же, стор. 162.

що на Україні в усі \37\ часи було гидким фахом, а також до В. Голіцина і В. Шереметьєва 1. Одначе два останні приклади не переконливі.

В окремих місцях літопису Самовидець досить обережно висловлює своє невдоволення політикою царизму щодо України, зокрема в розповіді про 1667 р., коли посланці Брюховецького скаржились у Москві на кривди воєвод і не одержали відповіді: «Также и посланці гетмана Бруховецкого частіе на Москві бывали в кривдах от воевод, зостаючих по городах, от которих люде поносили, на що жадного респонсу не одержовал, а найболше як был подписок с канцеллярії Мокріевич и Карбанович, тіе знати дали, же козаки юже ні защо, и якоби ляхом вскорі Україну отдадут» 2.

Загальне обурення і бунти спалахнули на Україні, тілько-но російські воєводи «людей тяглих повернули в послуженство», почали збирати «подачку» і стали забороняти переходити в козацтво, бо за давньою традицією «на Запорожже волно ити в козацтво так козакові, яко теж и мещанину, там того не постерігают» (1667 р.).

На основі ряду документів М. Петровський переконливо трактує часто вживані в літопису вислови «его царское величество» і подібні, вбачаючи в них звичайну термінологію титулування, вживання якої літописцем не може свідчити про його прихильне ставлення до царів 3.

Отже, у літопису Самовидця немає якогось загального ставлення до російських царів, бояр, воєвод і духовенства. Його оцінки тих чи інших подій і явищ з історії українсько-російських стосунків є безпосередніми і конкретними.

Легко збагнути оцінку Самовидцем політики Кримського ханства і Туреччини щодо України. Вона в усіх випадках є негативною і грунтується, зокрема, на релігійних переконаннях автора.