Розділ «ЧАСТИНА II ЖИТТЯ І ПРАЦЯ В ТАБОРАХ»

Крест тяжелый покорно и кротко

На Голгофу с смирением нес.[1120]

Радикальніші віруючі викликали в інших в’язнів подвійні почуття. Аргінська, жінка безперечно нецерковна, жартома пише, що «ми їх не любили», особливо тих, які з релігійних міркувань відмовлялися митися[1121]. Гаген-Торн згадує в’язнів, які скаржилися на тих, хто відмовляється працювати: «Ми працюємо, а вони ні! А хліб вони теж беруть!»[1122]

Проте в одному сенсі людям, які прибували в новий табір і відразу ж приєднувалися до якоїсь групи чи релігійної секти, таланило. Тим, хто до них належав, кримінальні банди, войовничі національні групи, правовірні комуністи і релігійні секти відразу ж ставали їхньою громадою, надавали допомогу і товариство. З іншого боку, більшість політичних в’язнів і більшість «звичайних» кримінальних в’язнів — тобто величезна більшість населення ГУЛАГу — не дуже підходили до тієї чи тієї з таких груп. Для них зрозуміти табірне життя було тяжче, тяжче звикнути до табірної моралі і табірної ієрархії. Без міцних зв’язків вони змушені були вчитися правил місцевого життя на власному досвіді.

Розділ 15

ЖІНКИ І ДІТИ

…днювальна зустріла мене вигуком:

— Біжи в барак, подивися, що в тебе під подушкою лежить!

Серце в мене забилося. Я подумала: мабуть, мені все-таки дали мій хліб! Я підбігла до ліжка і відкинула подушку. Під подушкою лежало три листи з дому, три листи! Я вже півроку не отримувача листів.

Перше, що відчула, було гостре розчарування: це був не хліб, це були листи!

А після цього — жах.

На що я перетворилася, якщо шматок хліба для мене дорожчий за листи від мами, тата, дітей!.. Я забула про хліб, я плакала.

Ольга Адамова-Сліозберг. Мій шлях.[1123]

Вони виконували ті самі норми і їли ту саму водянисту юшку. Вони жили в таких самих бараках і їх возили в тих самих вагонах для худоби. Їхній одяг був майже однаковий, їхнє взуття таке саме негодяще. До них так само ставилися на слідстві. І разом з тим — табірне життя чоловіків і жінок не було цілковито однаковим.

Поза сумнівом, багато вцілілих у таборах жінок переконані, що в табірній системі бути жінкою означало велику перевагу. Жінки краще за собою доглядали, краще турбувалися про одяг і волосся. Вони, здається, краще пристосовувалися до браку їжі і не так легко піддавалися пелагрі та іншим захворюванням, пов’язаним з голодом[1124]. Вони міцно дружили і допомагали одна одній, так як не допомагали один одному чоловіки. Маргарет Бубер-Нойманн згадує, що одну з її знайомих по Бутирській тюрмі забрали у літній сукні, яка перетворилася на ганчір’я. Камера вирішила зробити їй нову:

«Жінки зібрали гроші й купили півдюжини рушників з грубого невибіленого російського полотна. Але як було кроїти без ножиць? Проблему вирішила маленька хитрість. Викройку позначили згорілими сірниками, потім матеріал зігнули по цих лініях, а потім раз чи два проводили запаленими сірниками по лініях згину. Тоді матеріал розгорнули — лінії були пропалені. Нитки для шиття ретельно витягували з іншого одягу…

Сукня з рушників — зробили її для огрядної латишки — переходила з рук до рук, її чудово вишили навколо шиї, на рукавах і по низу Коли сукню було остаточно закінчено, її намочили і дбайливо склали. Щаслива власниця одну ніч спала на ній. Вірите чи ні, але коли сукню вранці витягли, вона була по-справжньому чудовою; її було б не соромно виставляти й у вітрині модного магазину»[1125].

Разом з тим багато колишніх в’язнів-чоловіків мають протилежну думку: жінки морально опускалися швидше за чоловіків. Завдяки своїй статі вони мали особливі можливості отримати кращий запис у формулярі, легшу роботу і, внаслідок цього, вищий статус у таборі. У результаті вони ставали дезорієнтованими, втрачали опору в суворому табірному світі. Густав Герлінг, наприклад, пише про «чорноволосу співачку з московської опери», арештовану за «шпигунство». Через суворість вироку її відразу після прибуття до Каргопольлагу послали на роботу до лісу:

«Їй, однак, випало нещастя сподобатися огидному урці Вані, і ось вона величезною сокирою очищала від кори повалені сосни. Тягнучись у кількох метрах позаду бригади рослих чоловіків, вона приходила ввечері у зону і з останніх сил добиралася до кухні за своїм "першим котлом" (400 грамів хліба і дві тарілки найрідкішої баланди)… Було видно, що в неї жар, але лікпом був Ванін кореш і ні за що не давав їй звільнення…»

Зрештою вона здалася, спочатку Вані, потім «якісь хтивій начальственій лапі», яка «витягла її за волосся з болота і посадила за стіл табірних обліковців»[1126].