Розділ 17. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА ТА її ВПЛИВ НА ПРОБУДЖЕННЯ ДЕРЖАВНИЦЬКИХ ІДЕЙ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ. НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ НА ТЕРЕНАХ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ В 40—50-Х РР.

Історія України

Земельні громади та інші найпростіші форми кооперування селянства відіграли певну позитивну роль у розвитку сільськогосподарського виробництва. Але існування земгромад та інших форм виробничого об'єднання в західноукраїнському селі було тимчасовим. Вони дозволялися державною владою лише тому, що повинні були відіграти роль перехідної ланки до єдиної форми тогочасного об'єднання селянства — колгоспів. Створені громадами, матеріальні цінності використовувались пізніше для формування і зміцнення економічної основи колгоспного виробництва. Радянське керівництво вважало колгоспи найвищою формою кооперування селян, тому будь-якої альтернативи колгоспам існувати не могло.

Применшувалось значення інших форм кооперування: вони оцінювались лише як окремі стадії підготовки до колективізації.

Найпростіші форми кооперування мали на собі відбиток усієї авторитарно-бюрократичної системи, що призводило до формалізму в їхній діяльності, відступів від статутних норм, підкорення місцевим органам влади — сільрадам тощо. Непоодинокими були випадки, що прямо компрометували колективні форми роботи. Так, в земгромаді № 1 с. Влажів Самбірського району Дрогобицької області селянка Є. Сташів за обробіток супрягою одного гектара землі відпрацьовувала шість місяців, а в земгромалі № 3 с. Ра-лівка цього ж району селянин Коренай за оранку і боронування гектара землі заплатив 1500 крб.

Отже, в післявоєнний період було закладено однобокий та без-альтернативний шлях розвитку сільського господарства західноукраїнського регіону. На цьому ґрунті протягом десятиліть формувалось одержавлене колгоспне виробництво та його продуктивна основа — типовий радянський селянин-колгоспник. Саме це значно ускладнює сучасний процес запровадження багаторівневих та багатоукладних господарсько-виробничих взаємин.

У важкому становищі залишалося сільське господарство. Виснажене війною, зубожіле від сталінської феодальної системи керівництва, українське село тяжко перенесло голод 1946—1947 рр. До ЦК КП(б)У надходило багато листів із проханням надати допомогу, продовольчу позику. "Незабаром, — зазначав М. Хрущов у мемуарах, — стали надходити офіційні донесення про людей, які померли від голоду. Відмічалися випадки людоїдства... Кириченко, який був тоді секретарем Одеського обласного комітету партії, сказав мені, що він їздив до одного з колгоспів перевіряти, як люди переносять зиму. Йому запропонували зайти до однієї жінки, яка працювала у цьому колгоспі. Ось як він розповідав про це: "Я побачив жахливу картину. Жінка різала на частини труп своєї дитини, що лежала на столі. При цьому вона промовляла: "Манечку ми вже з'їли. Тепер ось засолимо Іванечка, протримаємось ще трішечки". Уявляєш собі все це, ця жінка збожеволіла від голоду і зарізала власних дітей!"

Такий стан речей підштовхнув М. Хрущова до рішучих дій. Він наказав підготувати для уряду СРСР документ, що містив би об'єктивну оцінку продовольчої ситуації в республіці. Хрущов просив запровадити в південних областях продовольчі картки, щоб забезпечити сільське населення продуктами харчування. Він ризикував, бо знав про невдоволення Сталіна тим фактом, що Україна не тільки не виконує планів хлібопостачання у союзний фонд, а й звертається з проханням нагодувати власне населення. У відповідь Сталін назвав М. Хрущова "підозрілим елементом", але все ж дав

вказівку виділити Україні продовольчу та насіннєву позику, а також 140 млн крб для організації безплатного харчування населення. Хоча ця "допомога" була мізерною, але якоюсь мірою полегшувала становище українських селян південних областей.

Як відомо, комуністичні правителі були неперевершеними майстрами показухи й окозамилювання. Вони першими в 1947 р. скасували карткову систему на продукти харчування, а згодом — і на промислові товари. Це була пропагандистська пустопорожня балаканина. Голодна, розорена країна не могла прогодувати населення з допомогою карток, та, скасувавши їх, поставила його на край прірви. У містах люди стояли в чергах за хлібом по кілька діб. Промислових товарів у продажу не було. Грошова реформа "почистила" до кінця кишені простих трудівників.

Хоч як не старалися "борці за світле майбутнє", сільське господарство республіки переживало важкі часи. Про його незадовільний стан свідчила насамперед низька врожайність культур. Розвиток ініціативи колгоспників, зростання продуктивних сил на селі гальмували постійні та повсюдні порушення принципу матеріальної зацікавленості, слабка трудова дисципліна, надмірна централізація керівництва сільським господарством. Інакше й бути не могло. Командно-адміністративна система вбила в селянинові господаря. Його негласно оголошено громадянином другого сорту: майже неоплачувана праця (так звані трудодні насправді переважно нічого не давали); позбавлення змоги виїхати з села й жити в місті, адже паспортів селянам не видавали, а під час перебування в місті не дозволяли селитися в готелях, а тільки в спеціальних гуртожитках для колгоспників. Для них не існувало відпусток, державних пенсій, гарантованої грошової зарплати. Село в Україні уподібнилося до резервацій американських туземців. Щоб викачати хліб до зернини з колгоспів і радгоспів, на села налітали ватаги районних, обласних, республіканських уповноважених" партійних і радянських чиновників, десятки управлінців сільського господарства, спеціалістів і різних прихвоснів. І кожний з них безоплатно тягнув з колгоспного поля чи комори продукти, не відчуваючи при цьому найменшого сорому. Не дивно, що й самі колгоспники, часто спиваючись, втрачали почуття господаря, виробничника.

Втретє російські "визволителі" загарбали західноукраїнські землі в 1944 р. Як відомо, Галичина в 1914—1916 рр. вперше потрапила в руки царських карателів. Уже тоді, воюючи з "мазе-пинством", окупанти ліквідували українські школи, газети, товариства, організації, вислали вглиб Росії громадських і церковних діячів, у тому числі митрополита греко-католицької церкви А. Шептицького. Вдруге "визволила" західних українців Червона армія у вересні 1989 р. Як наслідок, за півтора року було депортовано до 1 млн осіб, винищено у в'язницях десятки тисяч невинних людей, закрито понад сто періодичних видань, заборонено всі українські організації і товариства. Майже кожна сім'я потерпіла від "братніх" обіймів.

Втретє зустрічали Червону армію в Західній Україні насторожено. Ще до її приходу сотні тисяч людей, з болем і розпукою покидаючи рідний край, виїхали на Захід. Свідомі люди розуміли, що більшовизм несе нові страждання українському народу. І справді, вже з 1944 р. в усіх місцевостях радянські каральні органи розгорнули великомасштабний терор. Вони поспішали якнайшвидше зрівняти в усіх відношеннях західних українців із їхніми східними братами, тобто розтоптати високу національну свідомість галичан, українську греко-католицьку церкву, загнати людей у колгоспне ярмо. Окупанти намагалися все це здійснити швидко, блискавично, але зазнали повної невдачі. Проти непроханих "визволителів" виступила значна частина населення краю, в тому числі провід і збройні сили — ОУН—УПА.


Національно-визвольний рух у західних областях УРСР.


Одразу ж після війни в Західній Україні почали форсовану ліквідацію приватної власності на землю, примусове залучення селян до колгоспів, поспішну індустріалізацію краю. Безумовно, що Східна Галичина, Волинь, Північна Буковина й Закарпаття були аграрними окраїнами різних держав. За 5—10 років ці землі, як свідчать партійні постанови, мали зрівнятися в промисловому сенсі зі східними областями УРСР. У Львові, Ужгороді, Чернівцях, Івано-Франківську, Тернополі та інших містах будували заводи-гіганти: найбільший в Європі Жидачівський паперовий, Калуський хімічний комбінати, заводи у Львові (автобусний, автонавантажувачів, кінескопів, телевізійний).

Проте індустріалізацію краю здійснювали бездумно, без урахування доцільності та наявності сировини, не кажучи вже про абсолютну байдужість до проблем охорони навколишнього середовища. Внаслідок такого підходу, наприклад, Львівський автобусний завод отримував комплектуючі з 560 підприємств СРСР і так званих країн народної демократії.

Швидкими темпами зростало число промислових робітників. Лише на Тернопільщині наприкінці 1950 р. їх кількість була в 6,8 раза більшою, ніж у 1940 р. Як гриби після дощу, виникали школи ФЗУ та інші професійні заклади. Нестача кваліфікованих кадрів примусила уряд УРСР відкривати школи, ВНЗ, дослідні інститути, філіали АН України. Можновладці вважали, що їхня марксистсько-ленінська система освіти швидко, як у східних областях, зросійщить місцевий пролетаріат і створить вірнопіддану інтелігенцію. Дедалі частіше представників останньої приймали в ряди КПРС. Однак до кінця їй так і не повірили. Ніколи в західних областях не було місцевого першого секретаря обкому партії, одиниці вихідців з місцевих очолювали райкоми. Ще менше вони займали керівних посад у економіці, науці, управлінському апараті. Ці посади отримували переважно вихідці з Росії та східних областей України. Атмосфера недовіри відштовхувала значну частину місцевого населення від комуністичної влади.

Служаки НКВС скрізь вишукували "недобитків українських буржуазних націоналістів". Міста й села краю було вкрито пильною агентурно-інформаційною мережею держбезпеки. У 1944— 1945 рр. у західних областях діяло 359 резидентів, 1473 агенти та 18 085 інформаторів. До того ж, у органах держбезпеки й внутрішніх справ семи західних областей нараховувалося 22 тис. штатних працівників. Вони за вказаний період завершили 19 606 слідчих справ, "розгромили" 379 формувань УПА з 5831 учасниками повстанської боротьби. Основну масу агентури використовували для дискредитації керівного складу УПА, підпілля ОУН і загалом національно-визвольного руху шляхом створення спецбоївок НКВС— НКДБ. Згідно з директивою МВС УРСР від 15 липня 1946 р., в західних областях України впровадили такі підступні форми діяльності, запозичені в колег із МДБ, як фізичне знищення керівників оунівського підпілля і командування УПА за допомогою так званих агентів-бойовиків, створення "паралельної агентурної мережі" та переведення оперативників до категорії "негласних працівників".

Як і білогвардійські чорносотенці, служаки НКВС вирішили розправитися з греко-католицькою церквою. Сталін та його оточення розробили й провели сценарій незаконного так званого Львівського синоду в 1946 р. До його початку був арештований і засланий в Сибір митрополит Й. Сліпий, "знешкоджені" єпископи. 216 священиків і 19 мирян проголосували за анулювання Берестейської унії 1596 р., вихід греко-католицької церкви з-під юрисдикції Риму та входження її в "лоно руської", себто Московської православної патріархії. Дещо пізніше аналогічна подія відбулася і на Закарпатті. Тисячі священиків-українців, які відмовилися стати підданими патріарха Московського і всія Русі, були арештовані, замордовані в тюрмах або відправлені в концентраційні табори. Вірна українському народові греко-католицька церква була розпущена, але не знищена. її найкращі представники пішли в підпілля, де їх підтримували вірні їм парафіяни.

Отже, заліковуючи рани війни, українці західних областей разом із тим змушені були знову вести національно-визвольну війну проти тоталітарного режиму більшовицької влади. Ризикуючи життям, проти неї виступали юнаки під девізом: "Здобути волю Україні або загинути за неї!"

У загонах УПА діяли сотні тисяч патріотів. Уже в 1944 р. на Волинь проти них було відправлено стрілецьку дивізію та бригаду військ НКВС чисельністю понад 5 тис. осіб. У Рівненській області на боротьбу зі загонами УПА кинули майже 9 тис. солдатів і офіцерів, у Львівській — 6,5 тис, у Тернопільській — понад 3 тис. Запеклі бої між радянськими військами й бандерівцями точилися також у Станіславській та Чернівецькій Областях. Радянський уряд змушений був переправити в Західну Україну дивізії навіть із Кавказу, а з Росії — п'ять бронепоїздів. Сутички між оунівцями та радянськими військами приносили нові розорення, кров і сльози мирним жителям, перешкоджали їм у відбудові рідного краю. Відомі факти зловживань і знущань з місцевих жителів з боку партійних та радянських органів у Західній Україні. Так, прибувши в село Смордве (Тернопільська обл.), члени спеціальної групи НКВС займалися пограбуванням і навіть розбоями. Зайшовши до хати священика, вони пограбували господаря. Познущавшись

над сім'єю, отця Прибитовського розстріляли. Деякі військовослужбовці НКВС відмовлялися брати участь у цій війні. Про це з тривогою повідомляли командири своїм начальникам.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора М.С.Пасічник на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 17. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА ТА її ВПЛИВ НА ПРОБУДЖЕННЯ ДЕРЖАВНИЦЬКИХ ІДЕЙ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ. НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ НА ТЕРЕНАХ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ В 40—50-Х РР.“ на сторінці 6. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • ВСТУП

  • Розділ 1. ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ЕТНОСУ. ЗАРОДЖЕННЯ ДЕРЖАВНИЦЬКИХ ЗАСАД НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

  • Розділ 2. ДАВНЬОРУСЬКА КИЇВСЬКА ДЕРЖАВА ТА її ВПЛИВ НА ІСТОРИЧНУ ДОЛЮ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

  • Розділ 3. РЕМЕСЛА ТА УЖИТКОВЕ МИСТЕЦТВО В ЧАСИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

  • Розділ 4. ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО ТА ЙОГО РОЛЬ В УТВЕРДЖЕННІ ДЕРЖАВОТВОРЧИХ ЗАСАД КИЇВСЬКОЇ РУСІ

  • Розділ 5. УКРАЇНА В ЧАСИ ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКОЇ КОЛОНІЗАЦІЇ (1340—1569 РР.)

  • Розділ 6 УКРАЇНА ПІД ВЛАДОЮ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ. НАРОДНА БОРОТЬБА ПРОТИ ПОЛЬСЬКО-ШЛЯХЕТСЬКОГО ПОНЕВОЛЕННЯ.

  • Розділ 7. УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVI — ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII ст.

  • Розділ 8. УТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ ЗА ЧАСІВ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ (1648—1657 рр.)

  • Розділ 9. РУЇНА ТА її НАСЛІДКИ ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ. НАМАГАННЯ ГЕТЬМАНА ІВАНА МАЗЕПИ УТВЕРДИТИ УКРАЇНУ ЯК САМОСТІЙНУ ДЕРЖАВУ

  • Розділ 10. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА XIV—XVII СТ. НАЦІОНАЛЬНИЙ ОДЯГ: НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ ТА НОВАТОРСТВО В МОДЕЛЮВАННІ; ВИШИВАННЯ ТА ТКАЦТВО

  • Розділ 11. РОСІЙСЬКЕ САМОДЕРЖАВСТВО ТА ЙОГО РУЙНІВНА РОЛЬ В ЗНИЩЕННІ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

  • Розділ 12. КУЛЬТУРА, НАУКА ТА МИСТЕЦТВО В УКРАЇНІ XX СТ.

  • Розділ 13. НАЦІОНАЛЬНО-ДЕРЖАВНИЦЬКІ ІДЕЇ В ЧАСИ ПЕРЕБУВАННЯ УКРАЇНИ ПІД ВЛАДОЮ РОСІЙСЬКОЇ І АВСТРО-УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЙ

  • Розділ 14. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА ТА її ВПЛИВ НА ДЕРЖАВНИЦЬКІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ

  • Розділ 15. ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ ПІСЛЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 РР.

  • Розділ 16. УКРАЇНА В СКЛАДІ СРСР. ОЗНАКИ ДЕРЖАВНОЇ САМОСТІЙНОСТІ ТА ІМПЕРСЬКОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД МОСКВИ

  • Розділ 17. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА ТА її ВПЛИВ НА ПРОБУДЖЕННЯ ДЕРЖАВНИЦЬКИХ ІДЕЙ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ. НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ НА ТЕРЕНАХ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ В 40—50-Х РР.
  • Розділ 18. ДИСИДЕНТСЬКИЙ РУХ В УКРАЇНІ ЯК ВИЯВ ДЕРЖАВНИЦЬКИХ ТЕНДЕНЦІЙ В СУСПІЛЬСТВІ

  • Розділ 19. УКРАЇНА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ: УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ТА РОЗБУДОВА ДЕРЖАВИ

  • Розділ 20. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО МЕЦЕНАТСТВА

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи