Розділ 17. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА ТА її ВПЛИВ НА ПРОБУДЖЕННЯ ДЕРЖАВНИЦЬКИХ ІДЕЙ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ. НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ НА ТЕРЕНАХ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ В 40—50-Х РР.

Роланд Фрайслер, який жив у Радянському Союзі і співпрацював з НКВС, переселився до Німеччини і став президентом нацистського "народного суду", який засудив тисячі противників нацизму.

Отже, дві тоталітарні держави, дві диктатури, дві різні ідеології — СРСР і Німеччина — поставили все на службу інтересам особистої влади, хоч Гітлер домагався її зміцнення, поліпшуючи життя "вибраної раси", а Сталін — знекровлюючи свою країну та армію найжорстокішими репресіями.

З початку 1939 р. німецький уряд почав виявляти зацікавленість в ослабленні напруженості у стосунках з СРСР. Генштаб вермахту 28 січня 1939 р. оцінював радянські збройні сили воєнного часу в чисельному відношенні як гігантський воєнний інструмент.

Другий момент, який вселяв Берліну надії на досягнення домовленості з СРСР, полягав у тому, що, на думку німців, "вони нам не довіряють, але вони також не дуже довіряють демократичним державам". Резон у таких міркуваннях був. Ріббентропові було доручено "інспірувати новий рапалльський план", "проводити з Москвою політику рівноваги та економічного співробітництва", або, як писав статс-секретар МЗС Німеччини Б. Вайцзеккер, "почати залицятися до росіян". Присутність у Європі двох незалежних сил — СРСР і Німеччини, які до того ж стали визначальними, оцінювалася на Заході як "дуже несприятливий фактор". Тримання Німеччини в репараційних шорах і ослаблення Союзу PCP зумовлювали активну підтримку Польщі.

Починаючи з польсько-радянської війни, де ставка робилася на національно-консервативний рух, ця політика стала традиційною.

У секретному меморандумі МЗС Німеччини від 27 липня 1939 р. констатувалося: "Молотов у одній із промов назвав Антикомін-тернівський пакт маскуванням союзу, спрямованого проти західних демократій. Він також інформований про данцігську проблему і по'язане з нею польське питання". Радянські дипломати в Берліні вважали, що Данціг "так чи інакше буде повернуто Німецькій державі і питання про кордон повинне бути якимось чином вирішене — на користь Німецької держави".

З серпня Ріббентроп у терміновій телеграмі послу в Москву повідомив про свою розмову з радянським послом, де сказав, Що в разі "провокації з боку Польщі ми врегулюємо питання з Польщею протягом тижня. На цей випадок, — вказував міністр, — я зробив тонкий натяк на можливість укладення з Росією угоди про долю Польщі". Ці дипломатичні ігри велися після того, як Гітлер перед своїм генералітетом обіцяв: "Ударити подібно до блискавки з усією силою моєї механізованої армії, про яку Польща нічого не знає". Коли Буркгардт зауважив, що це означало б світову війну, фюрер у шаленстві заявив: "Нехай буде так. Якщо я маю вести війну, то вважаю за доцільне вести її сьогодні, а не завтра". Далі Гітлер сказав, що все, що він робить, спрямоване проти Росії.

"Якщо Захід такий нерозумний і сліпий, що не може цього побачити, я буду докладати зусиль, щоб досягти домовленості з Росією. Тоді я завдам удару по Заходу і після його поразки поверну об'єднані сили проти Радянського Союзу. Мені потрібна Україна".

Гітлер і Сталін були високої думки один про одного. "Молодець*', — говорив радянський вождь про Гітлера. "Я знаю, як любить німецький народ свого фюрера", — проголосив він у тості 24 серпня. "Сталіна треба безумовно поважати. Він по-своєму геніальний хлопець", — захоплювався Гітлер, порівнюючи його з Чингісханом, Чи не тому він після підписання договору 23 серпня вигукнув: "Світ у мене в кишені"

Договір про ненапад був підписаний. Як згадує М. Хрущов, це сталося в той час 23 серпня, коли він з Ворошиловим полював на качок. Коли вони повернулися з полювання, Сталін уже підписав договір, а Ріббентроп відлетів із Москви. "Це був шаховий хід. Я вважаю, що це було правильно, хоч і дуже боляче...", — писав Хрущов.

Секретні протоколи, підписані СРСР і Німеччиною у 1939— 1941 рр., не обговорювалися ні на Верховній Раді, ні в уряді. Отже, вони були вилучені з процедури ратифікації і вводились у дію за спиною радянського народу. Зафіксовані в цих документах претензії "територіально-політичного перевлаштування" в Європі були несумісними з нормами міжнародного права про повагу суверенітету незалежних держав. З погляду внутрішнього законодавства й міжнародного права ці протоколи не були дієздатними. На цих документах лежав відбиток тих відступів від принципів моралі, які були притаманні сталінщині.

У серпні 1939 р. вже всі західноукраїнські землі опинились в епіцентрі європейської політики, насамперед зовнішньої політики СРСР та Німеччини. Німецько-радянський договір про ненапад від 23 серпня 1939 р. (пакт Ріббентропа-Молотова), а також таємний протокол про розподіл Європи і сфер впливу в ній, пришвидшили початок найжорстокішої в історії людства війни. Цим договором Радянському Союзові передавали майже всі західноукраїнські землі. Гарантувавши ненапад на Німеччину СРСР, Гітлер 1 вересня 1939 р. напав на Польщу і почав Другу світову війну.

Цікавий і такий факт: головнокомандувач сухопутними військами вермахту генерал Браухич вважав, що коли Польщі допоможуть у разі війни Англія і Франція, то Німеччина все одно її розгромить. Однак, якщо "проти Німеччини виступить і Радянський Союз, то вермахт напевно зазнає поразки". Такі самі міркування висловив 1 червня 1939 р. французький посол у Берліні Кулондр: "Якщо Гітлер усвідомить, і доведеться мати справу з СРСР, він відступить від Польщі".

Німці хотіли першими зайняти Львів і взяти трофеї. Після переговорів з радянською стороною вони погодилися на те, щоб у місто вступили радянські війська, і почали відводити свої частини з територій, не передбачених договором. "Ми буцімто віддали Польщу на розтерзання гітлерівській Німеччині і самі взяли в цьому участь", — згадував М. Хрущов. Підписання пакту Ріббентропа-Молотова викликало "настороженість, в усіх колах відчувалась нотка страху через існування змови СРСР і Німеччини", — так реагували на розвиток подій у Прибалтійських державах.

12 вересня на нараді у Гітлера Ріббентроп і начальник штабу вермахту Кейтель запропонували поділити Польщу на окремі регіональні утворення і створити під протекторатом Берліна Західноукраїнську державу.

Німеччина примусила Москву 15 вересня погодитися на розгортання війни і вторгнення в Польщу своїх сил, не чекаючи падіння польського уряду. 17 вересня Сталін сам відредагував текст ноти про перехід кордону з Польщею, враховуючи зауваження присутнього при цьому німецького посла Шулленбурга.Через годину ноту зачитали польському послові Вацлаву Гжибовському.

Найтрагічніше те, що коли 22 вересня генерали Лянгер і Ри-жинський здали Львів, оточений силами ІV-го німецького корпусу, Червоній Армії, і в місто ввійшов 2-й кавалерійський корпус 6-ї радянської армії, "негайно спеціальні групи функціонерів радянської служби безпеки розпочали полювання на членів розпущеної в 1938 році Комінтерном КПП і КПЗУ. Багато з них були арештовані як "агенти польської буржуазії". Поляків по одному і групами систематично протягом 1939—1941 років "депортували вглиб СРСР".

Сталін розправився з тими, хто голосував за возз'єднання українських земель у 1939 р. НКВС ліквідував Кирила Студинського і Петра Франка — депутатів Верховної Ради України, відомих українських вчених, прогресивних інтелігентів. Студинський — старійшина депутатів Народних зборів Західної України — очолював вибрану делегацію Галичини в Київ. Репресії на західноукраїнських землях проводилися з жахливим розмахом протягом 1939—1941 рр. Невинними жертвами сталінських агентів стали жінки й чоловіки, діти й молодь.

Відкриті у 1990—1991 рр. братські могили закатованих — свідчення нечуваної жорстокості більшовицької системи.

До речі, напередодні вступу радянських військ на територію Західної України з літаків було розкидано 150 тис. листівок із зверненням командувача Українським фронтом С. Тимошенка: "Забирайте до своїх рук панську землю... Скидайте владу поміщиків, беріть владу до своїх рук, вирішуйте свою долю! До зброї, наші брати, ми з вами. Хай живе великий вільний український народ!" — закликав текст листівок.