Розділ «Тема VI. ВИНИКНЕННЯ КРИМСЬКОГО ХАНСТВА»

Мусульманське духовенство стояло осторонь від світської влади. Воно розпоряджалось великими феодальними володіннями і користувалось значним впливом на кримські справи. Як пише німець Тунманн в книзі "Кримське ханство", главою духовенства був муфтій — кадієлєскер — головний тлумач закону у всіх складних і суперечливих випадках. У XVIII ст., зазначає Тунманн, в Криму було 48 кадиликіе (судових округів)

В 1666-1667 pp. відбувся черговий перепис населення Криму (за волею Чінгіс-хана, його мали робити кожних ЗО років). Тоді Кримське ханство складалось з 24 судових повітів (казаликів). Поділялось населення на три групи: повноправні мусульмани, православні піддані-робітники мусульман і в (есір), іменовані козаками (українці), та ра 7я (з тур.— скотина, бидло, як визначалось податкове немусульманськс населення), оподатковані піддані релігійні спільноти (євреї, караїми, вірмени, греки). Кількість мусульманів складала 187 тис. душ, українців було 920 тисяч душ, а ра'їя — 20 тисяч душ. Таким чином, українці становили чотири п'ятих населення Криму. Ці відомості викладені в книзі турецького мандрівника Евлія Челсбі "Книга подорожей", написаній ним в XVII ст.

Внутрішня слабкість Кримського ханства в значній мірі підтримувалась політикою Туреччини. Побоюючись політичного відособлення Криму, Туреччина утримувала за собою цілу низку пунктів на території кримських володінь. В самому Криму це були Кафа та інші фортеці на південному узбережжі. Пізніше (початок XVIII ст.) — Єнікале, в причорноморських степах — Очаків, в гирлі Дону — Азов і, нарешті (з половини XVIII ст.), - - Тамань на однойменному півострові. Турецький султан підтримував в Криму в своїх інтересах феодальну роздробленість. В якості халіфа (намісника пророка) він очолював все мусульманське духовенство Криму і забезпечував йому повну незалежність від ханської влади. Сама система призначення ханів значно послаблювала їх роль. До отримання ханського достоїнства вони у більшості випадків жили і виховувались при дворі султана і, таким чином, не могли створити собі в Криму міцного грунту і надійних зв'язків.

Варто зазначити, що через це час від часу всередині ханства виникали важкі смути, які випливали з васальних відносин Криму з Портою. Цим не раз користувались козаки і з задоволенням вплутувались в татарські справи. На початку XVII ст. на ханський престол в Криму претендували члени правлячої династії, сини Саадат-Гірея, Магомет і Шагін. Піднявши повстання, вони були розбиті ханом Селямет-Гіреєм. Після наступної невдалої спроби заволодіти державою по смерті хана обидва брати емігрували в Білгородську Орду. Шагін-Прей прибув в Січ за допомогою. Запоріжжя підтримало його прохання. В результаті усіх цих політичних комбінацій відбулись нові наскоки на Крим і Турцію, як суходолом, так і морем. Кафа була зайнята, козацькі чайки знову з'явились під Константинополем, козаки палили і грабували його передмістя і навколишні села і містечка. Наступного, 1625 року козаки повторили морську воєнну експедицію на чорноморські береги, більшими силами і з більш широкими планами, але потерпіли поразку. Багато козацьких чайок було затоплено, або захоплено ворогом.

ЗАНЕПАД КРИМСЬКОГО ХАНСТВА І ЗАВОЮВАННЯ ЙОГО РОСІЄЮ