Розділ «Тема IV. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ В XIII-XIV СТОЛІТТЯХ»

Кн. Данило ж вів війну іншого характеру. Бела IV, король Болеслав Соромливий малопольський і Ростислав Чернігівський, який примкнув до них, знаходились на боці гвельфів. Конрад Ma швецький закликав на свої землі Тевтонський орден, який був на боці імператорів. Там же був і кн. Данило. Князь Міндовг, язичник, був готовий бити католиків де завгодно. Таким чином, видно, що в Карпатах вирішувалось питання не про захист православ'я від католицизму, а про участь Південної Русі у західноєвропейській політиці, віссю якої була війна імператорів проти папи.

І тут раптом до князя Данила Галицького прийшов від хана Батия короткий лист: "Дай Галич!".

Переможець угрів, поляків і крамольних бояр впав у відчай. Його військо було виснажене боротьбою з боярами, а татари були не таким противником, щоб з ними можна було не рахуватись. Вихід був один-єдиний — їхати в Орду на поклон до хана Батия, що князь Данило Галицький і зробив. Там він втішив хана тим, що поклонився за його вимогою кущеві і випив кумису. Літописець з цього приводу написав: "О злее зла честь татарская!", — визначивши тим самим майбутнє свого народу, своєї країни, своєї культури. Вдалий договір князя Данила Галицького з ханом Батисм викликав на Волині "плач об обіде князя". Яким би образливим і незвичним не було таке приниження для буйних голів руських князів, зате кн.Данило, відбувши 25 днів у татар, "отпущен биспі поручена бисть земля его ему".

Заходи юиДанилау створенні анти татарської коаліції. А тим часом кн.Данило вживав заходів для створення антитатарської коаліції. До її створення планувалось залучити папу римського Іннокентія IV, угорського короля, польських і литовських князів. Для цього кн.Данило дав попередню згоду на унію і в 1253 р. був коронований в Дорогочині від імені папи Його легатами. Та ідея "хрестового походу" проти монголо-татарського іга не була втілена в життя. Кн.Данилові прийшлось самому відбиватись від монголо-татарських наскоків на Пониззі та Волині в 1254 р. Однак після чергового нападу хана Бурундая в 1259 р. він був змушений підкоритись Орді і знищити укріплення та відмовитись від антитатарських планів. На півночі в 1250 р. кн.Данило вів боротьбу з ятвягами і литовцями. І хоча за угодою, підписаною в 1254 р., вся Чорна Русь — Новгородок, Слонім, Волковиськ і "всі городи" — на протязі декількох років складали васальне у відношенні до кн.Міндовга князівство Романа, сина кн.Данила Галицького, останній примусив в тому ж році литовського князя до союзу.

Сповна володіючи хистом дипломата і полководця, кн.Данило по праву належить до найвизначніших правителів України. Завдяки йому були відновлені традиції київських князів. Це єдиний князь, який все життя мирно з братом кн.Васильком управляв своєю державою. Приклад, гідний наслідування для можновладців всіх епох.

Занепад Галицько-Волинського князівства. Після смерті кн.Данила на чолі держави став його син Лев І (1264-1301 pp.). За інерцією він ще деякий час розширював кордони Галицько-Волинського князівства. Так, кн.Лев відібрав у сусідньої Угорщини частину Закарпаття, разом з чеським королем Вацлавом II воював проти Польщі, а в 1292 р. захопив Люблінщину. Не такими успішними були його спроби завоювати Литву.

Тут треба згадати й ще одного сина кн. Данила — Своромира або Шварна. Він був галицьким і холмським князем з 1264 р. Одружений на доньці кн. Міндовга, кн. Шварно деякий час був великим князем Литви. Проте його княжіння ускладнювалось боротьбою проти нього литовських бояр-язичників. Останнім на руку були інтриги Шварнового брата Лева і постійні напади з боку німців і поляків. Кн.Шварно змушений був полишити литовський стіл. Невдовзі він помер за таємничих обставин, здається, не без допомоги брата Лева.

Невдалі спроби кн.Лева зайняти Литву привели до розходження між ним і Волинським князівством, яке відокремилось після смерті кн.Василька. В 1270 р. кн.Лев переніс столицю князівства до Львова, де вона й залишалась до 1340 р. Останній раз Галицька і Волинська землі об'єднались в 1324 р. під владою закликаного галицькими боярами мазовецького князя Болеслава Тройденовича. Він був нащадком кн.Данила по матері. Цей князь прийняв православ'я за іменем Юрія і підписувався в грамотах "король всієї Малої Русі" ("гех tortus Russiae Minoris"). В 1340 p. незадоволені ним бояри отруїли його. Тоді польський король Казимір Великий захопив Львів та інші галицькі міста. Почалась "Велика смута" — майже сорокалітня боротьба Литви і Польщі за галицько-волинський спадок.

Під час цієї боротьби Литовський князь Дмитро-Любарт зайняв Волинь. В справи Галичини втрутилися і угорці. Тим часом галицькі бояри під проводом перемишлянського воєводи Дмитра Дєтька встановили боярську олігархію. її визнали сусідні держави — Угорщина і Польща. Боярська олігархія проіснувала до 1349 p., коли Казимір III в союзі з татарами вдруге захопив Львів і всю Галичину. Він уклав договір з Литвою і Угорщиною, за яким Галичина, Західна Волинь і Холмщина залишалися до кінця життя Казиміра III за Польщею. В 1370-1387 pp. Галичина опинилась під владою угорського короля, який став одночасно і королем польським. З 1387 р. Галичину приєднала до Польщі королева Ядвіга, намагаючись перетворити її і Холмщину в польські провінції.

В Галичині було почато підтримку католицьких місій, посилилась колонізація українських земель польськими і німецькими поселенцями, які користувались в містах магдебурзьким правом. Повсюдно польською владою підтримувались католицькі місії в Галичині. Слідом за названими заходами на підготовлений грунт в Галичину прибула польська шляхта. Маєтності, що раніше належали українському боярству, прибрало до рук польське панство. Таким чином, Галичина залишалась під Польщею до першого поділу останньої в 1772 р.

Окремішньою була історична доля Українського Закарпаття. Воно з кінця X ст. входило до складу Київської Русі. Та після смерті кн.Володимира Великого угорський король Стефан І, використовуючи міжусобиці, приєднав Закарпаття до Угорщини в 1015 р. В її складі Закарпатська Україна залишалась, за винятком років князювання Лева І і Юрія І, впритул до 1918 р.

Ще одна південно-західна частина українських земель — Буковина — так само увійшла до складу Київської Русі з X ст., а в XII ст. була в складі Галицького князівства. Після його розпаду Буковину було приєднано до тільки но створеного Молдавського воєводства, в якому вона й знаходилась до 1774 р.

ПРИЧИНИ І НАСЛІДКИ ВТРАТИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ