Розділ «Тема IV. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ В XIII-XIV СТОЛІТТЯХ»

Під приводом захисту прав князів Романовичів втрутились в справи Галичини і Волині сусідні держави - - Польща і Угорщина. Вони поставили угорського принца Коломана "королем Галичини і Володимерії" з 1214 по 1219 рік. Проти угорсько-польських нападів боротьбу спільно вели в 1219,1221 і 1227 pp. знову закликаний боярами галицький князь Мстислав Удатний із смоленських Мономаховичів і "уний" (молодий) ще кн. Данило.

Типовою для боротьби європейських монархів проти феодальної сваволі була опора на середні прошарки тогочасного суспільства — городян, ремісників, дрібних і середніх родовитих землевласників. Так, і кн. Данило формує за підтримки міщан, ремісників і дрібних та середніх бояр народне ополчення. Це було піше важкоозброєнс військо, що складалось з селян. З часом кн. Данило почав реформувати його в регулярні підрозділи.

Енергійна боротьба кн. Данила за відновлення державної єдності закінчилась його успіхом. В 1229 р. він повністю оволодів батьківським уділом — Волинню, а майже через 10 років — Галичиною.

Відновлене Галицько-Волинське князівство набирає сили і повертає собі втрачені землі. В 1238 р. кн. Данило Галицький розгромив лицарів Добжинського ордену під Дорогочином. Як і його батько, він поширює свій вплив на Київ, в якому залишає правити свого воєводу Дмитра. Перед загрозою з Заходу і Сходу він будує цілу низку міст-фортець (Данилів, Крем'ялець, Угровеськ та ін.).

Розумна зовнішня політика — дипломатичні контакти з Польщею, Угорщиною, Ватиканом (папа Іннокентій IV) та ін., побудова фортифікаційних споруд та міст, зміцнення системи місцевого самоуправління, переозброєння армії- їх метою була боротьба з Золотою Ордою. Не всі свої плани Данило реалізував, але побудована ним держава проіснувала майже сто років.

МОНГОЛО-ТАТАРСЬКА НАВАЛА НА РУСЬ

В XIII ст. Русь являла собою територію, що складалась з восьми "напівдержав", ізольованих одна від одної. До того ж вони невпинно дробились всередині себе. Новгородська республіка, Полоцьке, Смоленське і Турово-Пінське князівства не були зачеплені татарами. Сильно постраждала Рязань, та більше від суздальців, ніж від татар. Вціліла північна частина Великого князівства Володимирського завдяки своєчасним переговорам і капітуляції.

Наші літописці схильні були перебільшувати чисельність монгольської армії, називаючи 300-400 тис. воїнів. Це значно більше, ніж взагалі було всіх чоловіків у Монголії в XIII ст. Арабський мандрівник Рашид-ад-Дін вважає, що для війни на три фронти монголи мали 129 тис. воїнів. А для одного вершника в поході потрібно було не менше ніж троє коней — їздовий, в'ючний і бойовий, якого не навантажували, щоб він не втомлювався на час битви. Прогодувати пів-мільйона коней, зосереджених в одному місці, в ті часи було фактично неможливо. Коні дохли і йшли на їжу воїнам. Тому монголи в поході вимагали від усіх підкорених народів свіжих коней.

Більш реальну кількість монголів називає історик Н. Веселовський — 30 тис. воїнів, а, отже, біля 100 тис. коней. Монгольська армія потребувала поповнення, тому монголи пропонували полоненим купувати собі свободу ціною вступу до їх армії. В хроніці Матвія Паризького наведено листа двох монахів, в якому повідомлялося, що в монгольській армії багато куманів і псевдохристиян (так католики в середні віки називали православних). Перший набір серед русів був здійснений монголами в 1238-1241 pp.

Дійсно, монголи набирали або й мобілізували у свою армію угорців, мордву і навіть "ізмаїльтян" (мусульман), але формували з них ударні частини, приречені на загибель в авангардному бою, і ставили позаду загороджувальні загони з відданих воїнів. Власні ж сили монголів перебільшені істориками.

Кн.Данило зустрічався з монголами ще в битві на р. Капці в 1223 р. Активно готувався він виступати проти татар і цього разу, коли після повернення хана Батия з Волині на Волгу, кн. Данило напав на союзних монголам болоховських князів, перебив всю аристократію, а населення князівства розігнав. Але організувати воєнний союз проти Золотої Орди Данилові не вдалося. Тому врешті-решт Данилові прийшлося їхати до Батия на уклін.

Дехто з істориків вважає, що основною метою перебування монголів на Русі була погоня за половцями. Ще в 1223 р. руські князі виступили союзниками половців, яких за підтримку ворогів монголів — плем'я меркітів і переслідував тепер на руській території хан Батий. Зрозуміло, що, йдучи за втікаючими на Захід половцями, монголи грабували і знищували ті міста, гарнізони яких чинили їм опір. В 1240— 1241 pp. монголи націлились на Угорщину, куди втікли половці з ханом Котяном. Для того, щоб успішно діяти на таких розтягнутих комунікаціях, монголам потрібен був забезпечений тил і постачання. Тому вони всіма засобами шукали в Південній Русі не ворогів, а союзників. І знайшли вони їх в Болоховській землі, що у Верхньому Побужжі. Ці дрібні князі, мабуть що не Рюриковичі, а релікт давнього слов'янства, підтримували галицьких бояр в боротьбі проти кн. Данила, а з татарами вони домовились швидко. Татари звільняли болоховців від мобілізації у своє військо за умови, що болоховці будуть постачати їх пшеницею і просом. Виявилось, що сваритися з татарами зовсім не обов'язково. Правда, відкупившись від чужих, болоховці загинули від рук своїх — їх вирізав кн. Данило.

Політичний курс кн.Данила полягав у тому, щоб виділити Галицько-Волинське князівство в самостійну феодальну державу, зорієнтовану на Західну Європу. Та сама Західна Європа у XIII ст. не вирізнялась єдністю. Гібелліни, прихильники германських імператорів, боролися з гвельфами, які підтримували папський престол папи Іннокентія IV. Отже, гібелліни, прихильники світської влади, на чолі з імператором Фрідріхом II боролись проти гвельфів, прихильників церковної влади на чолі з папою Іннокентієм IV. Кн.Данило був прихильником гібеллінів, про що папа Іннокентій IV не забув, і коронував кн. Данила на короля в 1253 p., намагаючись прихилити його на свій бік.

Порівняно з Північно-Східною Руссю Південно-Західна (Галицько-Волинське князівство) постраждало від татар набагато менше. Цілу низку міст татари просто не змогли взяти, а ті, що вони все ж таки захопили, були мало зруйновані, і населення їх встигло сховатись. Більш того, населення південно-східних земель — з Путивля, Рязані тощо, позбавлене захисту з боку розгромлених княжих дружин, і яке страждало від анархії і мародерства, втікало на Волинь, де брати князі Данило і Василько після відходу татар встановили порядок і гарантували захист.

Король Данило Галицький разом зі своїм братом доклали чимало зусиль до справи оборони своїх земель. Велике будівництво, що розгорнулось в містах Галичини і Волині, потребувало значної кількості робочої сили. На заклик Данила і Василька сюди сходились ремісники з Західної Європи та із спустошених татарами земель Східної України. "...Князь Данило... став... прикликати приходнів — німців і русів, іноплемінників і ляхів. Ішли вони день у день. І юнаки, і майстри всякі утікали (сюди) од татар — сідельники, і лучники, і сагайдачники, і ковалі заліза, і міді, і срібла. І настало пожвавлення, і наповнили вони дворами навколо города поле і села",— зазначено в Галицько-Волинському літописі. Літописець підкреслює особливу повагу кн. Данил а до свого патрона, св.Іоанна Златоуста. Церква св.Іоанна в м.Холмі була зведена коштом к н. Дан и л а, а майстром Авдієм були виконані красиві різблення "всяких барв і золоті" в камені й дереві, а також відлиті дзвони.

Проте справа будівництва Данилом держави і міст гальмувалась опозицією галицького боярства княжій владі. Ця ворожнеча принесла більше лиха, ніж зовнішні вороги.

Галицькі бояри були найбільш реакційною силою на Русі. Вони уособлювали найдавнішу традицію — старовинну слов'янську племінну роздробленість. Для бояр Романовичі були узурпаторами, тоді як для міщан— природними захисниками від боярської сваволі. Політичним ідеалом галицького боярства була слаба влада, навіть іноземна. Для міщан навпаки — сильна влада, тому вони й підтримували волинських Мономаховичів. Але ті, на свою біду, виявилися природними ворогами князів володимирських і чернігівських, а тому і галицькі бояри, і волинські князі шукали союзників серед сусідів.

В 1243-1244 pp. виникла складна розстановка сил. Кн.Ростислав Чернігівський після довгих клопотань одружився з дочкою Бели IV і залучив до боротьби за Галичину малопольського короля Болеслава Соромливого. Кн.Данило об'єднався з кн. Конрадом Мазовецьким і литовським князем Міндовгом. А про татар, які відходили через Болгарію і Молдавію на Волгу, обидві сторони просто забули.

Війна кн.Данила в Карпатах принципово відрізнялась від війни, наприклад, кн.Олександра Невського в Прибалтиці. Кн.Олександр

Невський захищав свій народ і його культуру від залізного натиску католицької Європи, власне, від колоніального рабства. Тому він відмовлявся від усяких культурних контактів з Заходом.