Розділ XIV. СУВЕРЕННА УКРАЇНА

Завершення першого етапу політичної історії незалежної України

Літо 1993 р. потрясло Україну потужними страйками трудящих. Особливістю цих страйків стала та обставина, що їх організаторами виступили не лише страйкові комітети робітників, але і директори великих підприємств, керівники багатьох обласних і районних рад. Активну участь в страйках взяли ліві партії (КПУ і СПУ), розраховуючи таким чином підсилити свій політичний вплив в країні. Так само велику роль в організації страйків зіграв глава Донецького міськвиконкому Є. Звягільський. Рух почався саме в Донбасі, але незабаром охопив багато регіонів країни. Всього зупинили роботу 228 шахт, 36 шахтобудівних об'єднань, 16 гірничо-збагачувальних фабрик і понад 100 інших великих підприємств. Разом з економічними вимогами страйкуючі висловили своє недовір'я уряду і Верховній Раді України. Таким чином, в країні вибухнула політична криза, і уряд Л. Кучми у вересні 1993 р. був вимушений подати у відставку.

27 вересня 1993 р. своїм указом президент Л. Кравчук узяв на себе безпосереднє керівництво роботою Кабінету Міністрів, призначивши виконуючим обов'язки прем'єр-міністра Є. Звягільського. Новий прем'єр-міністр швидко згорнув страйковий рух і зайнявся активною комерційною діяльністю, переважно в особистих інтересах.

Замість обіцяного просування України шляхом ринкової економіки, почалося фактичне відновлення адміністративно-бюрократичних методів управління. Правда, в країні дещо знизилися темпи інфляції, але це сталося за рахунок зупинки величезної кількості підприємств, практичного припинення бюджетних платежів і значного зростання державної заборгованості. Різко зріс вивіз продуктів з України, особливо цукру, зерна і м'яса. Скоротилися об'єми капіталовкладень в промисловість і сільське господарство, почався повний розпад продуктивних сил республіки. Під загрозою знищення опинився науково-технічний і інтелектуальний потенціал країни. Україна зайняла лідируючі позиції в світі за рівнем дефіциту державного бюджету.

Швидкими темпами розвивався процес переміщення економічної діяльності з державної сфери в "тіньову". Підприємці, щоб уникнути розорення, були просто вимушені приховувати свої прибутки за межами країни, оскільки державні податки продовжували зростати з кожним днем. Звичайними явищами стали підкуп посадових осіб, корупція, зрощення державного апарату з кримінальними структурами. Подальше подібне існування загрожувало Україні повним економічним і політичним крахом.

Ці обставини викликали в суспільстві величезне незадоволення діяльністю уряду, Верховної Ради і Президента. З вимогою їх переобрання виступили лідери провідних політичних партій країни, народні депутати різних рівнів, директори багатьох підприємств і агропромислових об'єднань, страйкові комітети і так далі. Під тиском демократичних сил і широких кіл громадськості Верховна Рада була вимушена була прийняти рішення про проведення в першій половині 1994 р. дострокових виборів у Верховну Раду і Президента України.

У виборах нового складу Верховної Ради, що відбулися весною 1994 р., взяло участь більше 75 % виборців, що продемонструвало високий рівень політичної активності населення України. 11 травня 1994 р. почав свою роботу новий склад Верховної Ради України. Понад 25 % депутатів представляли Комуністичну партію України, близько 6 % були представниками Руху, більше 5 % - Селянської партії, 4 % - Соціалістичної партії України. До парламенту були обрані також представники і багатьох інших партій, а також безпартійні депутати, але в цілому парламентську більшість представляли ліві сили, що розраховували за допомогою нового Президента, на "повернення до соціалізму".

Кандидатами в Президенти України було зареєстровано 7 чоловік. У першому турі виборів, що відбулися 26 червня 1994 р., жоден з них не зміг набрати необхідної для перемоги кількості голосів. У другий тур вийшли два кандидати: діючий президент Л. Кравчук, і лідер Союзу промисловців і підприємців України Л. Кучма.

У своїй передвиборній програмі Л. Кучма висував завдання наведення ладу в країні, поліпшення стосунків з Росією, вирішення проблем російської мови і кримського сепаратизму. В свою чергу, Л. Кравчук підкреслював як свій безперечний успіх збереження цивільного миру в Україні. Перемогу в другому турі отримав Л. Кучма, якого особливо активно підтримали Донбас, Крим, східні і південні області України. Л. Кучма набрав більше 52 % голосів виборців, Л. Кравчук - 45 %. Таким чином, Л. Кучма став другим всенародно обраним Президентом України, і 19 липня прийняв президентську присягу.

Президентство Л. Кучми

Ліві сили, що підтримали на виборах кандидатуру Л. Кучми, сподівалися, що він буде слухняним знаряддям в їхніх руках, але це було зовсім не так. Прийшовши до влади, Л. Кучма рішуче відмовився від лівих гасел і "повернення до соціалізму", і почав формувати свою власну владну команду, що в основному складалася з представників нової української олігархії. Незабаром комуністи і їх прибічники перейшли в опозицію до Президента, але він отримав значну підтримку центристських і національно-демократичних сил.

У жовтні 1994 р. Президент проголосив новий курс соціально-економічної політики, головною метою якого було рішуче прискорення ринкових стосунків в українській економіці. Президентська програма містила 6 основних напрямів: 1 - лібералізація оподаткування, створення дієвої банківської системи, ліквідація платіжної кризи; 2 - прискорене проведення приватизації, передача більшості управлінських функцій регіонам; 3 - пріоритет в розвитку наукоємких і високотехнологічних галузей економіки; 4 - проведення радикальної земельної реформи, передача землі тим, хто її обробляє; 5 - створення відкритої економіки і входження України в світову спільноту, співпрацю з Міжнародним валютним фондом, активне залучення в країну іноземного капіталу; 6 - визнання неможливості поліпшення матеріального положення населення коштом держави і створення умов для розширення комерційної діяльності громадян України.

Ухвалення такої програми викликало активний опір лівої більшості у Верховній Раді, і далеко не всі пункти програми можна було реалізувати в повному об'ємі. Почався тривалий процес політичної конфронтації між Президентом і Верховною Радою, який не сприяв швидкому і цілеспрямованому проведенню радикальних реформ в Україні. Частим явищем стала зміна прем'єр-міністрів, що призначаються Президентом, що свідчило, з одного боку, про нестабільність політико-економічної ситуації в країні, а, з іншого боку, про прагнення Президента самому робити вирішальний вплив на хід політичних, економічних і соціальних процесів в країні. Як у калейдоскопі мінялися голови Кабінету Міністрів України (В. Ма-сол, Є. Марчук, П. Назаренко, В. Пустовойтенко, В. Ющенко і ін.), так і не встигнувши практично реалізувати свої уявлення про подальший розвиток країни.

Але розвиток відбувався, і йшов у бік ринкової економіки. Правда, назвати це реформування цивілізованим і демократичним було не можна. Величезна кількість підприємств приватизовувалася найближчим оточенням Л. Кучми, та і сам Президент не залишався в осторонь від цього процесу. З'явилися нові політико-економічні клани (у Києві, Дніпропетровську, Донецьку), які ставали реальними "господарями" в Україні. Ще в більшій мірі посилився процес зрощення політичної і економічної верхівки країни з кримінальними структурами, що прагнула до легалізації своєї діяльності.

Разом з тим, відбувалися і певні позитивні зміни. На початок 1995 р. удалося зупинити інфляцію на відмітці 12 %, що означало подолання кризових процесів в економіці України. До 1997 р. рівень інфляції в Україні склав всього 2 %. Значно знизилися темпи падіння промислового виробництва. Так, якщо в 1995 р. зниження склало 11,5 %, то вже в 1996 р. - тільки 5,1 %. І ця тенденція набувала цілком сталого характеру. У вересні 1996 р. була запроваджена національна грошова одиниця - гривня, яка відрізнялася достатньою стабільністю і надійністю. Росли об'єми капіталовкладень, почався процес стабілізації фінансової системи, дещо зросли надходження до державного бюджету, збільшився зовнішньоторговельний оборот країни. Україна активно розвивала багато конкурентоздатних галузей: літакобудування, ракетно-космічна техніка, важке машинобудування, кольорова і порошкова металургія, створення інформаційних систем, матеріали надпровідники, та ін. Проте важливо відзначити ту обставину, що реформування економіки здійснювалося, перш за все, на користь української олігархії, тоді як більшість населення країни як і раніше залишалися на межі бідності. Середньомісячний прибуток на душу населення складав в Україні 15 дол. США, тоді як цей показник в Польщі дорівнював 150 дол., в Туреччині - 300 дол., в Словенії - 400 дол., в США - 1500 дол.

У березні 1998 р. відбулися чергові вибори до Верховної Ради України, які зафіксували значні зміни в новому складі народних депутатів. Найбільшу кількість місць в парламенті отримали наступні партії: КПУ - 25,4 %, Народний Рух - 10,2 %, Народно-демократична партія - 6,8 %, об'єднання "Громада" - 5,1 %, "Партія зелених" - 4,6 %, СПУ і СДПУ(О) - по 3,9 %>, Аграрна партія - 1,7 %. Крім того, 30,3 % депутатів залишалися поза всякими політичними партіями. Хоча ліві сили і зберегли в парламенті більшість, воно вже не було таким міцним, як раніше. Все частіше з найважливіших питань політичного і економічного життя в країні ліві не отримували підтримки більшості у Верховній Раді.

На президентських виборах 1999 року, не маючи серйозних конкурентів, впевнену перемогу знову отримав Л. Кучма. У 2002 р. Президент виступив з новою програмою, яка націлювала Україну на вступ в ЄС. Перш за все, підкреслювалися успіхи України, досягнуті до 2000 року. Повністю припинилося падіння в промисловому і сільськогосподарському виробництвах. Більш того, в 20002002 рр. відбувалося значне зростання в економічних показниках країни. Здійснилася реальна зміна форм власності. Вже 75 % промислової продукції давали недержавні підприємства, а в сільському господарстві цей показник наблизився до 100 %. Стабілізувалася національна валюта, яка стала в повному об'ємі конвертованою. Дещо зросла заробітна плата. Зник товарний дефіцит і наповнився національний ринок, правда, високоякісні товари були доступні далеко не всім громадянам України. Українська продукція на продовольчому ринку країни складала 94 %, на ринку промислових товарів - 62 %.

31 жовтня 2004 р. відбувся І тур виборів Президента України. На найвищу посаду у державі претендувала безпрецедентна кількість кандидатів - 24. У другий тур, який відбувся 21 листопада, вийшли 2 кандидати, - В. Ющенко і В. Янукович. Центральна Виборча Комісія оголосила переможцем В. Януковича, який за її даними отримав на 800 тис. голосів більше. Проте представники В. Ющенка опротестували це рішення у Верховному Суді України, який скасував рішення ЦВК і призначив пере голосування II туру на 26 грудня 2004 року. В. Ющенко отримав трохи менше 52 % голосів, а його суперник - В. Янукович - більше 44 %. Такого протистояння та вибуху емоцій, як під час цих виборів, новітня історія України ще не знала. В Києві вібувалися масові акції прибічників В.Ющенка, які носили шарфи, косинки, стрічки жовтогарячого кольору, тому ці події отримали назву "помаранчева революція".

В січні 2005 р. відбулася інаугурація Президента України В.Ющенка. 4 лютого 2005 р. Верховна Рада України дала згоду на призначення Прем'єр-міністром Ю.Тимошенко, яка стала першою жінкою, що обійняла цю посаду. Більшість виборців пов'язували великі надії з діяльністю нового уряду. Але згодом загострилися суперечності між оточенням президента і прем'єра, які згодом набули форм відкритого протистояння. В 2008 р. розпочалася світова економічна криза, яка безпосередньо торкнулася України. На світовому ринку різко впав попит на метал, що призвело до згортання виробництва, зростання безробіття. Розпочалися негаразди в фінансовій сфері. Скоротилася видача кредитів, і це позначилося на стані середнього та дрібного бізнесу. Поглиблення економічної кризи викликало у населення країни настрої розчарування та зневіри до заяв та заходів діючої влади. Взаємні звинувачення президента та прем'єра позначилися на міжнародному престижі України.