Розділ XIV. СУВЕРЕННА УКРАЇНА

Достатньо складними виявилися зовнішньополітичні стосунки між Україною і Росією. Проблеми виникли у зв'язку з необхідністю поділу Чорноморського флоту і статусу міста Севастополя. Літом 1993 р. Верховна Рада Російської Федерації прийняла безпрецедентну ухвалу про "підтвердження російського федерального статусу міста Севастополя". Україна розцінила цей документ як грубе втручання у внутрішні справи країни і порушення норм міжнародного права. Навіть президент Росії Б. Єльцин відмовився підтримати своїх парламентарів в даному питанні і заявив, що йому "соромно за це рішення". У свою чергу Рада Безпеки ООН визнала рішення російського парламенту несумісним із загальноприйнятими нормами міжнародного права. Росіянам довелося відступити, але стосунки з Україною цей політичний казус не поліпшив.

Поділ Чорноморського флоту також був непростою проблемою. Флот складався з 10 підводних човнів, 150 бойових надводних кораблів, 70 допоміжних судів, 250 літаків і налічував більше 60 тис. чоловік особового складу. Бойова потужність флоту перевищувала сумарний потенціал всіх інших військових флотів в Чорному морі. Україна пропонувала поділ флоту на дві рівні частини, Росія бажала зберегти за собою весь Чорноморський флот. Положення ускладнювалося заборгованістю України за російські постачання нафти і газу. Компромісне рішення було ухвалене весною 1994 р. Україна отримувала до 20 % бойових і допоміжних кораблів Чорноморського флоту, а місто Севастополь ставало базою двох військових флотів - українського і російського.

У міжнародних організаціях (ООН, ЮНЕСКО та ін.) Україна була формально представлена ще в часи існування СРСР. Суверенна Україна активізувала свою участь в цих організаціях, і наповнила її новим змістом. Українські військові частини у складі військ ООН брали участь в локалізації озброєних конфліктів в Югославії,

Кот д-Івуарі, Іраці, що свідчило про активну позицію України в діяльності ООН.

25 червня 1992 р. в Стамбулі була підписана Декларація про Чорноморське економічне співробітництво між Україною, Албанією, Азербайджаном, Болгарією, Грузією, Грецією, Молдовою, Румунією, Росією і Туреччиною. Активно розвивається двостороння співпраця України з такими країнами, як Польща, Росія, Канада, Китай, США, ФРН, Туреччина, Італія і ін.

Розвиваючи свою зовнішньоекономічну діяльність, Україна в 1992 р. стала рівноправним членом Міжнародного валютного фонду і Міжнародного банку реконструкції і розвитку. Проте іноземні інвестиції не полилися в країну бурхливим потоком. Причинами тому були політична нестабільність, зволікання із здійсненням економічних реформ, відсутність надійних гарантій західним інвесторам. Експорт України в 1992 р. склав 4 млрд. дол., але в країну повернулося не більше 200 млн, решта осіла в західних банках. Крім того, продукція України в переважній більшості виявилася неконкурентоздатною на світовому ринку. Україні ще належало навчитися торгувати у світовому масштабі.

Релігійне життя

До моменту досягнення Україною незалежності в країні діяли три головні церковні організації: Українська православна церква (УПЦ), підпорядкована Московському патріархату (митрополит Філарет); Українська греко-католицька церква (кардинал Любачевський); Українська автокефальна православна церква (митрополит Мстислав, резиденція якого знаходилася в СІЛА).

Незабаром постало питання про те, що незалежна Україна повинна мати і незалежну православну церкву, оскільки переважна більшість українських віруючих належали саме до православ'я. У листопаді 1991 р. митрополит Філарет, спираючись на підтримку Верховної Ради і президента України, скликав єпископський собор, який звернувся до Московського патріархату з проханням про надання УПЦ автокефалії. Проте Московський патріарх Алексій ІІ не бажав втрачати контроль над однією з найвпливовіших і багатих церков. У березні 1992 р. архієрейський собор Російської православної церкви в Москві усунув митрополита Філарета від кафедри і позбавив його сану. На місце Філарета був призначений митрополит Володимир (Сабодан). Український епіскопат в основному підтримав це рішення.

У червні 1992 р. прихильники митрополита Філарета об'єдналися з УАПЦ, створивши Українську православну церкву - Київський патріархат (УПЦ-КП). Головою церкви був обраний Мстислав, його заступником - Філарет. Оскільки Мстислав постійно проживав в США, фактичним лідером нової церкви став митрополит Філарет. Прихильники митрополита Володимира (Сабодана), контролюючи більшість українських приходів, почали іменуватися Українською православною церквою - Московський патріархат (УПЦ-МП).

Ситуація загострилася після смерті в 1993 р. митрополита Мстислава. Головою УАПЦ був обраний патріарх Димитрій, а УПЦ-КП очолив митрополит Володимир (Романюк), відомий український богослов і правозахисник. Філарет залишився на посаді заступника патріарха УПЦ-КП У 1995 р. помер патріарх Володимир (Романюк) і фактичним главою УПЦ-КП став місце наглядач патріаршого престолу Філарет.

Таким чином, українське православ'я виявилося розділеним на три гілки, що негативно впливає на духовне життя в Україні в цілому.

У цих умовах поступово підсилюють свій вплив УГКЦ (близько 3 тис. общин) і Римо-католицька церква (понад 600 общин). Спостерігається також зростання в Україні протестантських общин. З'явилися нетрадиційні для України общини і секти - мусульмани, іудеї, буддисти, кришнаїти, групи сатанистського напряму і так далі. Всього в сучасній Україні діють більше 80 різних релігійних структур.

Економічні проблеми

Положення в сільському господарстві і фінансах

Економічна криза в Україні завдала значного удару і по сільському господарству республіки. Практично недоторканною залишалася колишня радянська колгоспно-радгоспна система. Під тиском потужного "сільськогосподарського" лобі парламент і уряд приймали все нові рішення про додаткове фінансування українського села. Проте мільйони і мільярди доларів, що виділялися для розвитку сільського господарства, просто не доходили до рядового виконавця і працівника. Ці гроші осідали на рахунках різних банків, потрапляли до багаточисельних посередників і сільських керівників всіляких рангів. Наслідком таких дій було лише збільшення темпів інфляції в країні. Переважна більшість колгоспів і радгоспів розорялися і ставали вічними і безнадійними боржниками. Влада не йшла на рішучу зміну в положенні селянства, абсолютна більшість якого як і раніше були відчужені від результатів своєї праці. Не вирішувалося головне питання села - введення приватної власності на землю. Правда, з'явилася деяка кількість нових фермерських господарств, але їх було ще дуже мало і вони були дуже слабкі, щоб зробити помітний вплив на положення в сільському господарстві України. У

1995 р. в українських селах налічувалося лише трохи більше 30 тис. фермерських господарств. Крім того, розвиток українського фермерства відчував сильну протидію з боку керівників аграрного комплексу республіки.

Сталися зміни і у фінансовій системі країни. Під гаслом демонополізації і поліпшення існуючих економічних стосунків, при прямій участі Національного банку України, в республіці з'явилося більше 220 нових банків і банківських установ. Практично всі вони були створені на комерційній основі, інколи за участю іноземного капіталу. Цей процес відбувався достатньо стихійно, і не мав чіткої законодавчої основи. Виникли реальні умови для проведення широкомасштабних фінансових афер і зловживань в банківській сфері.

Крім того, відчуваючи постійний дефіцит державних доходів, влада пішла по шляху посилення податкового пресу. Розміри оподаткування українських підприємців стали чи не найвищими в світі. Біля комерційних структур були тільки два виходи з положення, яке склалося: або згорнути свою діяльність, або піти в "тіньову" економіку і не платити податки. Більшість з них віддала перевагу саме другому шляху, приховуючи свої доходи від держави. В результаті мільярди доларів почали покидати Україну і осідати в зарубіжних банках. Таким чином, фінансова сфера в Україні також опинилася в стані глибокої кризи.

Соціальні проблеми і міжнаціональні стосунки