Розділ XII. УКРАЇНА В ПІСЛЯВОЄННІ ДЕСЯТИЛІТТЯ

Відновний період

Відновлення української економіки почалося відразу ж після звільнення території країни від фашистських загарбників. Основні капіталовкладення (до 85 %) були зроблені у галузі важкої промисловості. Насамперед відновлювалися найбільш крупні підприємства металургії, такі як "Азовсталь", "Запорожсталь", Макіївський, Криворізький, Дніпропетровський та інші металургійні заводи. До кінця 1945 р . в Україні діяло 44 % довоєнних потужностей в металургії і машинобудуванні і 30 % - в легкій промисловості. Відновили видобуток вугілля більше 600 шахт Донбасу. Проте в цілому промислове виробництво в Україні на початок 1946 р. досягло тільки 26 % довоєнного.

У березні 1946 р. Верховна Рада прийняла четвертий п'ятирічний план відновлення і розвитку народного господарства СРСР на 1946 - 1950 роки. До України прямували значні засоби, а також частина машин і устаткування, технологічних ліній і сировини, що вивозилися з Німеччини як репарації. У березні 1947 р. почав виробляти електроенергію знаменитий Днепрогес, а до кінця п'ятирічки ця найбільша в Європі гідроелектростанція була повністю відновлена. В результаті вже в 1950 р. Україна виробляла електроенергії більше, ніж до війни. До цього ж часу довоєнні показники були перевищені в добичі залізняку і прокаті чорних металів. На початок 1949 р. в країні працювало більше машинобудівних підприємств, ніж в 1940 p., а видобуток вугілля майже порівнявся з довоєнним. В цілому промислове виробництво в Україні до 1950 р. на 15 % перевищило довоєнний рівень. Проте галузі легкої промисловості до кінця п'ятирічки досягли лише 80 % рівня виробництва 1940 р.

Слід зазначити ту обставину, що відновлення радянської промисловості здійснювалося переважно на базі старих технологій і з використанням моральних застарілих матеріалів і механізмів. Це в значній мірі визначило технічне відставання Радянського Союзу від передових країн Заходу в майбутні десятиліття.

Відновлення промисловості не привело до підвищення життєвого рівня населення СРСР. Мільйони сімей були вимушені жити в бараках і перенаселених комунальних квартирах. Багато товарів народного споживання залишалися дефіцитними. Відчувалися гострі перебої з постачанням продуктів харчування. Грошова реформа 1947 р. завдала нового удару по добробуту людей. Обмін старих грошових знаків на нові проводився в пропорції 1:1 тільки за умови, що рахунок в ощадкасі не перевищує 3 тис. карбованців. Вклади від 3 до 10 тис. карбованців скорочувалися при обміні на одну третину, а понад 10 тис. карбованців - на дві третини. Ті, хто зберігав свої заощадження вдома, міг обміняти грошові знаки в співвідношенні 1:10. Таким чином, грошова реформа фактично ліквідовувала всі накопичення громадян СРСР. Скасування в 1947 р. карткової системи розподілу продуктів харчування і товарів першої необхідності привела до різкого зростання цін на них.

Труднощі населення зросли весною 1946 р., коли малосніжна зима змінилася посушливим літом. Країну охопив загальний неврожай. В Україні з 1 гектара збирали всього по 3 центнери пшениці. У країні почався голод 1946-1947 рр., від якого за офіційними даними тільки в Україні померло близько 1 мли чоловік. Одночасно Радянський Союз вивіз 1,7 млн пудів зерна як безкоштовну допомогу в країни "народної демократії" - Польщу, Чехословаччину, Болгарію, Румунію, Східну Німеччину та ін.

Темпи розвитку сільського господарства в Україні були значно нижчі, чим в промисловості. Хронічно низькою залишалася врожайність зернових. Не дивлячись на те, що в 1950 р. валове виробництво м'яса, яєць, кукурудзи і цукрового буряка перевищило показники 1940 р., в цілому обсяг сільськогосподарського виробництва в Україні склав до цього часу тільки 90 % довоєнного. Як і раніше колгоспники, які не мали паспортів були фактично насильно прикріплені до землі. Покинути село, і влаштуватися на роботу в місті можна було тільки з дозволу голови колгоспу. Таке положення зберігалося аж до 70-х років.

Партійні вожді не забували і про контроль над сферами освіти, науки і ідеології. В кінці 1946 р. вийшла ухвала ЦК ВКП(б), яка звинуватила українських комуністів в "неправильному підборі кадрів та їх недостатній політико-ідеологічній підготовці в області науки, літератури і мистецтва". Результатом цієї ухвали стало грандіозне "чищення" серед найбільш видатних представників української інтелігенції, багато хто з яких потрапив у в'язниці і табори або був виключений з активного суспільного життя. У 1948 р. в Україні розвернулася широка кампанія боротьби проти "підлабузництва" перед Заходом і проти "космополітизму". У тому ж році партійні ідеологи обрушилися на "реакційну теорію менделізму-морганізму", що привело до усунення від справ відомих учених-генетиків. Партія як і раніше не допускала ніякого інакомислення в суспільних науках, де все міцніше затверджувалися догматизм і диктат.

Західна Україна в перші післявоєнні роки

Головною відмінною рисою соціально-економічного життя в Західній Україні було те, що загони УПА, що зберегли боєздатність, продовжували тут боротьбу проти радянської влади. Місцеве населення цих областей в переважній більшості також не відчувало симпатій до комуністичного режиму. Для боротьби з УПА радянське керівництво зосередило в Західній Україні великі сили регулярної армії, а також багаточисельні загони НКВС. У 1945 р. втрати УПА склали 9 тис. убитими і 24 тис. полоненими, в той же час повстанці провели більше 3 тис. озброєних акцій, в ході яких було убито близько 5 тис. радянських солдатів і офіцерів, партійних і комсомольських функціонерів.

У березні 1947 р. в результаті успішної операції УПА на польській території був убитий заступник міністра оборони Польщі генерал К. Сверчевський. Польський уряд відповів каральною акцією під кодовою назвою "Вісла". Головною метою цієї акції було вигнання зі східних районів Польщі більше 150 тис. українського населення, яке активно підтримувало оунівців. У операції взяло участь 6 піхотних дивізій регулярної польської армії, а також загони радянського НКВС і чехословацької армії. В результаті коротких, але кровопролитних боїв загони УПА зазнали важких втрат і були вимушені покинути цей регіон. Українцям, переселеним в західні області Польщі, заборонялося жити в містах, вчитися на рідній мові, вступати до вузів. Таким чином, акція "Вісла" фактично ліквідовувала українську національну меншину в Польщі.

5 березня 1950 р. в бою між загоном УПА і частинами НКВС біля села Білогорша під Львовом загинув командувач УПА генерал Р. Шухевич. Результатом цієї події стало різке зниження боєздатності УПА. Озброєна боротьба з радянською владою пішла на спад, хоча окремі загони УПА діяли в Західній Україні до середини 50-х років. Частина підрозділів УПА змогла прорватися через території Польщі і Чехословаччини до Західної Німеччини. Можна говорити про те, що вже в 1952 р. УПА як масова озброєна сила припинила своє існування. Голова ОУН С. Бандера, що знайшов притулок в Західній Німеччині, в 1959 р. був убитий агентом НКВС в Мюнхені.

В ході боротьби з УПА на території Західної України Ради знову вдалися до масових репресій. Всього в перші післявоєнні роки звідси було вивезено в глибинні райони СРСР близько 800 тис. Людей.

Розвиток західно-української економіки

Хрущовська "відлига"

5 березня 1953 р. на одній зі своїх підмосковних дач помер Сталін. Проте смерть диктатора не означала ліквідації тоталітарного режиму в країні. У Кремлі почалася жорстока боротьба за владу. Незабаром в Москві був розстріляний найближчий сподвижник Сталіна Л. Берія, зловісний шеф НКВС. Якийсь час на вершині піраміди влади удалося протриматися Р. Маленкову, але остаточним переможцем в цій боротьбі вийшов М. Хрущов, який у вересні 1953 р. офіційно зайняв пост першого секретаря ЦК КПРС.

Літом 1953 р. вперше в Україні вищі керівні пости були довірені українцям. Першим секретарем ЦК КПУ став А. Киріченко, головою Верховної Ради України - Д. Коротченко, головою Ради міністрів - Н Кальченко.

У СРСР почався процес "десталінізації". Восени 1953 р. були ліквідовані військові трибунали внутрішніх військ - один з головних інструментів масового терору. У 1954 р. створюється Комісія Президії ЦК КПРС з вивчення матеріалів репресій в період "великої чистки". У 1955 р. була оголошена амністія громадянам, які співробітничали з німцями в період окупації. Проте головним кроком на шляху певної демократизації суспільного життя в країні став XX з'їзд КПРС (1956 р.). На з'їзді в своїй закритій доповіді М. Хрущов піддав критиці культ особи Сталіна і засудив його диктаторські методи правління. Доповідь Хрущова справила враження бомби, що "розірвалася". У країні різко змінилася морально-психологічна атмосфера, почався вельми хворобливий поворот в суспільній свідомості, направлений на переоцінку сталих цінностей і критичний аналіз минулого. Саме цей період часу і прийнято називати "хрущовською відлигою". З 1956 по 1959 рр. було реабілітовано більше 250 тис. чоловік, переважно посмертно. Проте, в рідні краї поверталися десятки тисяч в'язнів сталінського режиму.

Новий політичний курс мав в країні і своїх противників - "вірних сталінців". У червні 1957 р. в Москві була розкрита і засуджена "антипартійна група" В. Молотова, Р. Маленкова, Л. Кагановіча і Шепілова, що "прилучився до них". Цих партійних керівників звинуватили в спробі захоплення влади нелегальним шляхом. Розгромивши кремлівську опозицію, М. Хрущов зумів зберегти новий внутрішньополітичний курс в країні. Продовжився процес "десталінізації", який поступово розвінчував образ "великого вождя". У 1961 р. місто Сталіно було перейменоване в Донецьк, а колишня Сталінська область України стала Донецькою.