Розділ IX. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА ТА УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНА РЕВОЛЮЦІЯ

10 листопада було проголошено створення західно-української Народної Республіки (ЗУНР) на чолі з президентом Є. Петрушевичем. Нова республіка займала територію близько 70 тис. кв. км., 71 % її населення складали українці, 14 % - поляки, 13 % - євреї.

Поляки, що продовжували вважати Галичину невід'ємною складовою частиною Польщі, активно протидіяли. У Львові загони Польської організації військової (ПОВ) на чолі з Ю. Пілсудським вже в ніч з 3 на 4 листопада почали бойові дії проти українців. Запеклі бої велися за головні стратегічні пункти міста - поштамт, вокзал, сейм, цитадель, арсенал. 11 листопада 1918 р. регулярні польські війська оволоділи Перемишлем, що зрештою визначило долю Львова. 21 листопада українські частини залишили Львів, уряд ЗУНР переїхав до Тернополя, а потім до Станіслава. До кінця

1918 року польські війська зайняли 10 з 59 повітів ЗУНР і продовжували наступ.

Розуміючи, що сили дуже нерівні, й поодинці вистояти не вдасться, уряд ЗУНР направив свою делегацію до Східної України для переговорів про взаємодопомогу. Спочатку переговори велися з гетьманом, а потім - із Директорією. 22 січня 1919 р. в Києві відбулося підписання "Акту злуки" між УНР і ЗУНР, який декларував об'єднання двох українських держав.

У цих умовах на перший план висувалося завдання формування озброєних сил ЗУНР, здатних протистояти польській агресії. Уряд приступив до створення Української Галицької армії (УГА), яка до весни 1919 р. вже налічувала до 100 тис. бійців, проте, тільки 40 тис. з них мали необхідну військову підготовку. У свою чергу поляки, заручившись підтримкою Антанти, перш за все Франції, що прагнула створити сильну Польщу як противагу Німеччині^ на сході, добилися відправки до Польщі 60-тисячної армії генерала И. Геллера, сформованої на території Франції з польських військовополонених і добре оснащеної французами. Перевага польських сил стала переважаючою. 16 липня 1919 р. Галицька армія була вимушена перейти прикордонну річку Збруч і вступити на територію УНР.

Об'єднана українська армія налічувала 80 тис. чоловік, причому з них 50 тис. складали галичани. Проте незабаром виявилися серйозні суперечності в політичних орієнтирах урядів УНР і ЗУНР. Петрушевич був націлений на боротьбу з Польщею і більшовиками і готовий до союзу з білогвардійцями генерала Денікіна, які влітку

1919 р. вели активний наступ на Україні, витісняючи звідси Червону армію. С. Петлюра схилявся до переговорів з більшовицьким урядом Леніна для спільної боротьби із білою армією Денікіна, а також був готовий до співпраці з поляками для відстоювання незалежності УНР.

Денікінці в Україні

30 серпня 1919 р. більшовики під тиском армії генерала Денікіна без бою залишили Київ, і того ж дня до міста вступили частини Галицької армії, що знаходилася поблизу. Директорія сподівалася з тріумфом повернутися до своєї столиці, проте до міста тут же ввійшов передовий загін білих. Денікін, виступаючи під гаслом "За єдину і неподільну Росію", вважав Директорію таким же ворогом, як і більшовиків. Ні про які переговори й угоди між білогвардійцями і Директорією не могло бути і мови. Частини української армії спішно покинули Київ і почали відходити на захід.

До кінця літа 1919 р. денікінці зайняли майже всю Україну. Зрозуміло, до їх планів не входило збереження незалежної української національної держави. Прагнучи до реставрації великої Росії, Деникін розглядав Україну як її невід'ємну частину.

Н. Махно. У цей час особливо прославилася "Повстанська армія" Н. Махна. У вересні 1919 р. між армією УНР і махновцями було підписано угоду про спільні дії проти денікінців. УНР передала загонам Махна значну кількість зброї і боєприпасів, а також прийняла до своїх лазаретів близько 3 тис. хворих і поранених махновців. Це дозволило армії Махна протягом одного тижня пройти 350 верст і захопити Кривий Ріг, Нікополь та Олександрівськ. Жодна армія періоду громадянської війни не знала такої мобільності. У жовтні 1919 р. Махно контролював значні території на півдні України з містами Бердянськ, Каховка, Апостолово, Синельниково та іншими. 29 жовтня махновці вибили білих з Єкатеринослава та утримували місто більше місяця. Білогвардійці були вимушені кинути свої кращі частини на боротьбу з махновцями - армійський корпус генерала Слащова та кінний корпус генерала Шкуро. Таким чином, армія Н. Махна зробила значний внесок до розгрому білогвардійських військ генерала Денікіна.

Повернення до України "червоних". У середині жовтня почався контрнаступ червоних. їх ударною силою були дивізія Латиських стрільців, бригада Червоного козацтва В. Примакова і кінний корпус С. Будьонного, перетвореного незабаром на 1-у кінну армію. 12 грудня червоні вибили денікінців з Харкова, а 16 грудня вступили до Києва. На початку лютого 1920 р. більшовики зайняли Миколаїв, Херсон і Одесу. Білогвардійці покинули територію України. їм вдалося утриматися тільки в Криму, де влаштувалася армія генерала Врангеля.

Проте ці події ніяк не поліпшили положення самих українців. Залишки армії УНР займали невеликий плацдарм у районі річки Збруч, а Галицька армія в листопаді 1919 р., перетворившись у результаті епідемії тифу на суцільний лазарет, перейшла під командування білих. Незабаром ця армія взагалі припинила своє існування. У цей же час Є. Петрушевич емігрував до Відня, передавши свої повноваження С. Петлюрі, який із залишками своїх військ, незабаром перебрався до Польщі.

Перебуваючи у Варшаві, Петлюра провів переговори із польським урядом. Результатом цих переговорів стала угода про те, що кордон між Польщею й УНР має проходити по колишньому австро-російському кордоні. Східні Галичина та Волинь відходили до Польщі. 21 квітня 1920 р. Варшава офіційно підтвердила своє визнання УНР, а 24 квітня була підписана військова конвенція, що передбачала спільну боротьбу польської та української армій проти більшовиків.

Радянсько-польська війна

Боротьба більшовицької армії з Врангелем

Після розгрому військ Денікіна залишки білогвардійців укріпилися в Криму, де так звану "Російську армію" очолив генерал Врангель. Користуючись тим, що основні сили більшовиків були зосереджені на польському фронті, Врангель 6 червня 1920 р. виступив із Криму з 30-тисячною армією. Незабаром білогвардійці зайняли Мелітополь і вийшли на лінію Херсон - Нікополь - Бердянськ. У цих умовах керівники РРФСР запропонували Н. Махну укласти військовий союз проти Врангеля. Не йдучи на ідейно-політичний компроміс із більшовиками, Махно дав згоду виступити проти білих.

Перший контрудар по врангелівцях Червона армія завдала

7 серпня, коли вдалося форсувати Дніпро і захопити плацдарм у районі Каховки. 21 вересня був створений Південний фронт під командуванням М. Фрунзе. Проте і білі встигли укріпити свої позиції в Північній Таврії. Крім того, в результаті проведеної ними мобілізації, чисельність "Російської армії" зросла до 45 тис. солдатів. У вересні війська Врангеля оволоділи Олександрівськом, Маріуполем, Нікополем, але скинути червоних із каховського плацдарму їм не вдалося. У жовтні білогвардійці перейшли до оборони.

29 жовтня Фрунзе завдав сильного удару з каховського плацдарму. У результаті запеклих боїв, зазнавши величезних втрат у людях і техніці, білі були вимушені знову відступити до Криму. Більшовиків чекав нелегкий штурм укріплень на Кримському перешийку. До цього часу співвідношення сил протиборчих сторін різко змінилося: Фрунзе мав у своєму розпорядженні 100-тисячну армію, війська Врангеля налічували близько 25 тис. солдатів і офіцерів.