Розділ IX. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА ТА УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНА РЕВОЛЮЦІЯ

29 червня 1917 р. до Києва прибула делегація Тимчасового уряду у складі трьох міністрів - І. Церетелі, А. Керенського та М. Терещенка. У ході переговорів із Центральною Радою було досягнуте таке компромісне рішення: Тимчасовий уряд визнавав Центральну Раду як "найвищий крайовий орган управління в Україні", а Центральна Рада погоджувалася на затвердження автономії України Всеросійськими Установчими зборами. 3 липня підсумки цих переговорів були оформлені як 2-й Універсал Центральної Ради.

Українська Народна Республіка

25 жовтня (7 листопада за новим стилем) у Петрограді стався державний переворот. Більшовики на чолі з Леніним повалили Тимчасовий уряд і проголосили владу Рад. Було створено перший радянський уряд - Раду народних комісарів (РНК) на чолі з Леніним. Згодом це незаконне захоплення влади було назване комуністами "Великою Жовтневою соціалістичною революцією". Вже під контролем нового уряду в Петрограді відбулися вибори у Всеросійські Установчі збори, на яких більшовики отримали тільки 25 % голосів виборців. Незадоволені підсумками виборів, більшовики просто розігнали Установчі збори, фактично встановивши в країні свою диктатуру.

27 жовтня 1917 р. Генеральний Секретаріат Центральної Ради виступив із відозвою "До всіх громадян України", в якому дав вельми негативну оцінку більшовицькому перевороту в Петрограді. Ця подія стала початком тривалої конфронтації між Центральною Радою і радянським урядом Росії. 7 листопада Центральна Рада проголосила свій 3-й Універсал, в якому оголошувалося про створення Української Народної Республіки як автономної частини демократичної Російської Федерації. Проте про радянську Росію в документі не згадувалося, що фактично означало невизнання Центральною Радою більшовицького уряду Росії.

В Україні позиції більшовиків були досить слабкими. У ході виборів депутатів до Установчих зборів в Україні вони отримали лише 10 % голосів, тоді як українські національні партії зібрали 75 % голосів виборців. Радянська влада в Україні була встановлена тільки у пролетарському Донбасі, де більшовики користувалися значним впливом. У решті всіх регіонів України захопити владу власними силами вони не могли. Проте 10 листопада 1917 р. більшовики у Києві зробили спробу захоплення влади. Більше 6 тис. озброєних робітників, переважно із заводу "Арсенал", під керівництвом більшовиків виступили проти військ київського гарнізону (10 тис. солдатів), які були прихильниками Тимчасового уряду. Цією обставиною вдало скористалася Центральна Рада, виставивши проти військ гарнізону свій 8-тисячний озброєний загін. У результаті прихильники Тимчасового уряду були вимушені залишити Київ, а влада повністю перейшла до Центральної Ради. Більшовицький переворот у Києві не відбувся.

Незабаром Центральна Рада назвала основні напрями своєї політики:

1. Проголошувалося скасування приватної власності на поміщицькі, церковні та монастирські землі. Земля мала бути передана селянам, але тільки за рішенням Українських Установчих зборів. Ділянки землі менше 40 десятин не підлягали переділу.

2. Встановлювався державний контроль над продукцією в Україні.

3. На промислових підприємствах вводився 8-годинний робочий день.

4. Проголошувалися всі демократичні свободи, "завойовані всеросійською революцією".

5. Гарантувався вільний національний розвиток усіх народностей, що населяли Україну.

6. Оголошувалося прагнення до загального, а не сепаратного миру, який враховував би права українського народу.

7. На 27 грудня 1917 р. призначалися демократичні вибори в Українські Установчі збори.

Проголошений політичний курс Центральної Ради не відповідав очікуванням більшої частини населення України. Селяни бажали отримати землю негайно, як це робилося в Росії, а не чекати невідомо якого рішення Установчих зборів. Робітники не розуміли переваг державного контролю над промисловістю, який так і не був встановлений. Підприємці зустріли рішення про державний контроль вороже, оскільки він загрожував обмежити їхнє право власності. Таким чином, Центральна Рада поступово втрачала підтримку широких верств українського населення.

Не кращим чином виглядали позиції Центральної Ради і на міжнародній арені. Намагаючись добитися широкого міжнародного визнання, Рада повела дипломатичні переговори з країнами Антанти. Проте симпатії цих країн були на боці російської контрреволюції, що виступала "за єдину і неподільну Росію". Все ж, прагнучи не допустити зближення України з Німеччиною та Австро-Угорщиною, Англія і Франція в грудні 1917 р. офіційно визнали уряд УНР.

Восени 1917 р. на території УНР скупчилася значна кількість українських біженців і військовополонених із Галичини і Буковини. Відрізані лінією фронту, вони не мали можливості повернутися до рідних країв. У листопаді 1917 р. Центральна Рада дала згоду на створення окремої військової частини із представників західних українців. Був сформований "курінь Січових стрільців", який згодом перетворився в полк. Командиром полку став 26-річний полковник Євгеній Коновалець, начальником штабу - Андрій Мельник. Полк здійснював охорону київської резиденції М. Грушевського і урядового поїзду.

Більшовики в Україні

17 грудня 1917 р. за ініціативою більшовиків у Києві був скликаний Всеукраїнський з'їзд Рад. Проте спроба більшовиків отримати владу в Україні легітимним шляхом повністю провалилася. З 2 тис. делегатів з'їзду їх підтримали тільки 124. У цих умовах лідер українських більшовиків В. Затонський оголосив з'їзд недійсним і зі своїми прихильниками відбув до Харкова. Тут 24 - 25 грудня більшовики зібрали новий "з'їзд Рад" у кількості 200 делегатів, який проголосив створення Української Республіки Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Радянська Україна оголошувалася федеральною частиною Радянської Росії, а всі ленінські декрети і розпорядження розповсюджувалися і на Україну. Головою радянського "українського уряду" став М. Скрипник, проте фактична влада належала Москві. Окрім Харкова, радянська влада в Україні була встановлена тільки в Донбасі та Криворізькому басейні.

Позиція Центральної Ради вкрай стурбувала більшовиків Росії. На початок революції Україна добувала або виробляла 70 % загальноросійського вугілля, 96 % прокату, 68 % сортового металу, 81 % олова, 90 % срібла, 75 % чавуну. Крім того, українські зерно, цукор і спирт складали помітну частину цих продуктів у Росії. Ленін поставив питання про необхідність завоювання України за будь-яку ціну, оскільки "без України немає Росії".

17 грудня 1917 р. РНК Росії опублікував "Маніфест до українського народу", який фактично був неприкритим ультиматумом Україні. У документі зазначалося, що Центральна Рада "ігнорує радянську владу в Україні" і тому не може бути визнана РНК. Раді пропонувалося визнати радянську владу в Україні, тобто саморозпуститися. У разі невиконання вимог ультиматуму протягом двох діб, РНК Росії оголошував війну Центральній Раді. Цей документ підписали Ленін, Троцький і Сталін.