Розділ VI ЗАБОБОН ПРОТИ ЗАБОБОНУ

— Я хочу тебе про щось спитати, але при умові, що ти нікому не розповіси про це.

Бургомістр дуже зацікавився і обіцяв мовчати.

— Що ти скажеш про ці речі? — спитав я, витягаючи обидва камені з чемодана.

Бургомістр відсахнувся, мов обпечений, очі в нього вилізли з орбіт, наче він уздрів нечистого або дуло пістолета.

— Де ти їх узяв? Де ти їх узяв? — повторював він.

— Цього я не можу тобі сказати.

Бургомістр все ще сидів, витріщивши очі, притулившись до стіни намету.

— Крім мене, на острові ніхто не може зробити таких речей, — мовив він з таким виразом на обличчі, ніби зустрівся носом до носа з власним привидом.

Раптом бургомістр щось збагнув: він докладно оглянув фігурки і, зробивши для себе якийсь висновок, сказав:

— Забери ці камені звідси на борт корабля, щоб ніхто на острові їх не побачив. Коли тобі ще принесуть такі фігурки, сховай їх теж на судні, навіть якщо вони виглядатимуть, як нові.

— Але що ж це за камені?

— Це дуже серйозні речі, це — родові камені.

Дивна поведінка бургомістра мало що пояснила мені, але я зрозумів, що мимоволі зіткнувся з якоюсь великою таємницею. Очевидно, Естеванів тесть робив якісь незвичайні речі.

Естеван був простодушний, добрий хлопець, завжди вдячний і готовий допомогти іншим. Коли він якогось темного вечора прийшов утретє, я вирішив дізнатись у чім тут справа.

Я посадив його на край ліжка і приготувався до довгої розмови. Але Естеван конче хотів показати мені те, що було в нього в мішку. Він виклав на ліжко три камені, і я просто занімів. Один камінь зображав три чудові класичні голови з вусами і довгими бородами. Голови були витесані у формі кільця так, що борода одної переходила у волосся іншої. Другий камінь нагадував кийок з очима й ротом, а третій зображав чоловіка з величезним пацюком у зубах. Схожих за сюжетом і стилем фігурок я не бачив не тільки на острові Пасхи, але й у жодному музеї світу. Я й на секунду не сумнівався, що їх зробив не Естеванів тесть. Було щось похмуре, майже язичеське в цих каменях, і воно відбивалося в погляді Естевана, коли він дивився на фігури, і в тому, як він торкався до них.

— Чому чоловік тримає в зубах пацюка? — тільки й спромігся я спитати свого гостя.

Хлопець пожвавішав. Він присунувся до мене ближче і притишеним голосом розповів, що в його предків був такий траурний звичай. Коли в чоловіка помирала жінка, дитина або хтось з родичів, він повинен був спіймати кіое, пацюка, яких тубільці вживали в їжу і які водились на острові, поки не з'явилися корабельні пацюки, взяти його в рот і оббігти так навколо острова, ніде не зупиняючись і вбиваючи всіх, хто попадався йому на шляху.

— Так вони виявляли своє горе, — пояснив Естеван, насилу стримуючи захоплення в голосі.

— Хто ж витесав цю фігуру?

— Дід моєї жінки.